Рішення № 37642045, 28.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2014 р. Справа № 914/171/14

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Львівхолод" (79034, м.Львів, вул.Угорська, 22, ідентифікаційний код 01553681)

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта" (79034, м.Львів, вул.Тернопільська, 42, ідентифікаційний код 30650355)

про стягнення заборгованості

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М..

Представники:

Позивача: Бень Т.Т., довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не з'явився

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої компанії "Львівхолод" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта" з вимогою стягнення 520000,00грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №2903/1/1757 від 29.03.2013р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 7180,27грн. 3% річних від простроченого платежу.

23.01.2014р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 25хв. 10.02.2014р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 10.02.2014р. та 20.02.2014р., в тому числі у зв'язку з неявкою Відповідача та невиконанням вимог ухвали господарського суду по даній справі щодо надання відзиву та інших документів, що витребовувались судом.

Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Відповідач явку повноважного представника в жодне судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Підтвердженням отримання Відповідачем ухвали суду про порушення провадження у справі є повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 520000,00грн. основного боргу.

29.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оланта" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничою компанією "Львівхолод" (Покупець) укладено договір №2903/1/1757 (надалі Договір), відповідно до якого (п.1), Постачальник зобов'язується поставити підібрану Покупцем продукцію (товар) на загальну суму 520000,00грн., Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Постачальнику вартість товару в порядку та в терміни, передбачені Договором.

У п.2.1 Договору зазначено, що Постачальник здійснює відпуск товарів Покупцю у місячний термін з моменту отримання коштів (п.1.1 Договору) в кількості та за цінами, зазначеними в товарно-транспортних накладних.

Приписами п.4 Договору встановлено, що форма оплати - попередня оплата; оплата проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця або на інший рахунок, повідомлений додатково Покупцю Продавцем.

Відповідно до п.6 Договору, всі суперечки, що виникають в процесі виконання Угоди, вирішуються сторонами за взаємною згодою; у випадку, коли неможливо досягти взаємної згоди, суперечки вирішуються Господарським судом згідно чинного законодавства України.

У п.7.1 Договору зазначено, що угода набуває чинності з моменту її підписання і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків - до повного виконання своїх зобов'язань Сторонами.

На виконання умов Договору, 29.03.2013 року відповідно до платіжного доручення з відміткою банку про сплату №795, Позивач здійснив передоплату за товар у сумі 520000,00грн.

Проте, Відповідач у порушення умов Договору не здійснив відпуск (поставку) товару Позивачу.

01.11.2013р. Позивачем направлено на адресу Відповідача претензію №6951 від 31.10.2013р. з вимогою повернути в семиденний строк 520000,00грн. попередньої оплати за відпуск (поставку) товару, підтвердженням чого є реєстр рекомендованої кореспонденції з відбитком поштового штемпеля від 01.11.2013р., яка останнім залишена без уваги.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 520000,00грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України (Попередня оплата товару), якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що матеріалами справи доведено, а Відповідачем не спростовано порушення зобов'язання Відповідача щодо своєчасної поставки Товару, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 520000грн.; беручи до уваги скеровану Позивачем Відповідачу вимогу про повернення коштів; враховуючи те, що станом на час вирішення справи по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повернення Відповідачем Позивачу коштів в розмірі 520000грн. повністю чи частково, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 520000грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 7180,27грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 7180,27грн. 3% річних, які розраховує за період з 01.05.2013р. по 15.11.2013р.

При цьому, в обгрунтування необхідності стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами Позивач посилається на ч.3 ст.693 та ст.536 ЦК України (позовна заява, а.с.6).

Відповідно до ч.3 ст.693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, і аналогічна позиція відображена в п.6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Суд зазначає, що факт користування Відповідачем грошовими коштами Позивача встановлено судом вище в мотивувальній частині рішення щодо стягнення основного боргу. Проте, розмір відповідних процентів ні укладеним між Сторонами Договором, ні чинним законодавством не встановлено; укладений між Сторонами Договір взагалі не містить окремої умови щодо сплати Відповідачем Позивачу, у разі прострочення поставки товару, процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що підставою стягнення з Відповідача 7180,27грн. 3% річних Позивачем зазначено ч.3 ст.693, ст.536 ЦК України (позовна заява, а.с.6); беручи до уваги те, що заяви про зміну підстави позову в цій частині Позивачем не подано; враховуючи як не встановлення укладеним між Сторонами Договором умови щодо сплати Відповідачем Позивачу, у разі прострочення поставки товару, процентів за користування чужими грошовими коштами, так і те, що розмір відповідних процентів ні укладеним між Сторонами Договором, ні законодавством не встановлено, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача 7180,27грн. процентів в порядку ч.3 ст.693, ст.536 ЦК України, а відтак, - необхідності відмови в цій частині позову повністю.

Аналогічна позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України від 27.12.2012р. у справі N5016/1195/2012 (9/46).

При цьому суд зазначає, і аналогічне позиція відображена в п.6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Крім того, як зазначено у п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

При цьому суд наголошує, що підставою до стягнення 3% річних у позові Позивач зазначив ч.3 ст.693 та ст.536 ЦК України, а не ст.625 ЦК України. В господарського суду ж відсутнє право самостійно змінювати підставу позову. Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.02.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.03.2014р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта" (79034, м.Львів, вул.Тернопільська, 42, ідентифікаційний код 30650355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Львівхолод" (79034, м.Львів, вул.Угорська, 22, ідентифікаційний код 01553681) 520000грн. боргу, 170,96грн. 3% річних, 10403,42грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.