Постанова № 37637479, 05.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2014 р. Справа№ 910/11680/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Мартюк А.І.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Зарубайко П.І., представник за довіреністю №1192 від 29.01.2013р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. (дата підписання - 31.10.2013р.)

у справі №910/11680/13 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

про стягнення 95 980,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (надалі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (надалі - відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 64 201,11грн. за Договором фінансового лізингу №717-LD від 21.07.2008р., стягнення неустойки за прострочення сплати лізингових платежів у сумі 1 445,78грн., 30 000,00грн. штрафу, 290,57 грн. 3% річних, 43,00 грн. інфляційних витрат, а всього 95 980,46грн. заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2013р. справу №910/11680/13 прийнято до провадження.

20.09.2013р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача 79792,28 грн. основного боргу, 3 859,64 грн. неустойки за прострочення сплати лізингових платежів, 55 000,00 грн. штрафу, 821,51 грн. 3% річних, 43,00 грн. інфляційних витрат, а всього 139 516, 43 грн.

Господарським судом міста Києва прийнята заява про збільшення розміру позовних вимог до 139 516,43 грн., і спір розглядався виходячи з нової ціни позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 21.07.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа» та Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» уклали Договір фінансового лізингу №717-LD, згідно з яким позивач, як лізингодавець, брав на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема, у Додатку №1 цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Згідно з умовами вказаного договору за користування предметом лізингу лізингоодержувач повинен сплачувати на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів згідно Графіку лізингових платежів (Додаток № 2/1 та Додаток № 2/2 договору фінансового лізингу).

За доводами позивача, відповідач не сплатив належних до сплати згідно графіку Додатку № 2/1 лізингових платежів у період з 15.06.2013 р. по 15.09.2013 на суму 61 164, 68 грн. та лізингових платежів згідно графіку Додатку № 2/2 у період з 31.06.2013 р. по 31.08.2013 р. грн. - 18 627, 60 грн. , що загалом становило 79 792, 28 грн. боргу. З посиланням на п. 8.2 Договору, ст. 625 ЦК України та ст. 231 ГК України позивач просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 3 859,64 грн., штраф у розмірі 55 000,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 43,00 грн. та 3% річних у розмірі 821,51 грн.

Відповідач у суді першої інстанції письмових заперечень на позовну заяву не надав. У клопотанні про витребування документів просив витребувати у позивача повідомлення про лізингові платежі (п. 7.6. Договору) та докази їх направлення відповідачу, а також просив суд зобов'язати сторін спору провести звірку взаємних розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. у справі №910/11680/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення заборгованості у розмірі 139 516,43 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" (035150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 79 792 (сімдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яності дві) грн. 28 коп. основного боргу, 3 859 (три тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 64 коп. пені, 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) грн. штрафу, 821 (вісімсот двадцять одна) грн. 51 коп. 3% річних, 43 (сорок три) грн. індексу інфляції, 2 790 (дві тисячі сімсот дев'яносто) грн. 33 коп. судового збору.

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок в частині повної сплати платежів у розмірі 79 792,28 грн. у відповідача виник на підставі чинного Договору №717-LD від 21.07.2008р., а тому, врахувавши відсутність доказів погашення основного боргу на суму 79 792,28 грн., господарський суд визнав позов обгрунтованим у заявленому розмірі; та задовольнив суму неустойки у розмірі 3 859,64 грн., штрафу - 55 000,00 грн., інфляційних витрат - 43,00 грн. та 3% річних у розмірі 821,51 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. у справі №910/11680/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом усіх обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема статтю 22 ГПК України, оскільки безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування у позивача обґрунтованого розрахунку суми основного боргу із посиланням на первинні документи, які б підтверджували проведені оплати та взаємозаліки, повідомлення про лізингові платежі (п. 7.6. Договору) та докази їх направлення відповідачу, чим було позбавлено відповідача права надати суду контррозрахунок позовних вимог в частині стягнення пені та трьох процентів річних та фактично відповідача позбавлено було можливості захистити свою позицію та ознайомитися з відповідними доказами, внаслідок чого суд упереджено та неповно з'ясував обставини справи.

Так, за поясненнями скаржника, останній не мав можливості звірити суму основного боргу за Договором №717-LD фінансового лізингу від 21.07.2008р., оскільки між сторонами спору було укладено декілька договорів лізингу , за якими платежі відповідачем здійснювались спільно з їх подальшим зарахуванням позивачем. Крім того, скаржник зазначав, що суд не звернув уваги на ту обставину, що позивачем не доведено належними засобами доказування знецінення Долара США - валюти, в якій виражене грошове зобов'язання і за якою обчислюється сума боргу за Договором.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» у справі №910/11680/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2013р. для розгляду справи №910/11680/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2013р. було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» та призначено розгляд справи №910/11680/13 на 04.12.2013р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013р. у зв'язку із перебуванням суддів Отрюха Б.В. та Тищенко А.І. у відпустці, справа №910/11680/13 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Мартюк А.І., Чорна Л.В.

04.12.2013р. у судовому засіданні було оголошено перерву у справі №910/11680/13 до 25.12.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013р. у зв'язку із перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, справа №910/11680/13 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Ільєнок Т.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» прийнято до провадження визначеною колегією суддів, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» призначено на 22.01.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача на 19.02.2014р.

06.02.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких останній просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Ільєнок Т.В. у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Мартюк А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Мартюк А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено у зв'язку з неявкою представників сторін на 05.03.2014р.

У судове засідання 05.03.2014р. позивач не з'явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (вх. №7767 від 03.03.2014р.).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, але позивач, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, разом з тим, явка судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у судовому засіданні 05.03.2014р.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.03.2014р. просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. у справі №910/11680/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 21.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (далі - лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» (далі- лізингоодержувач, відповідач) був укладений Договір фінансового лізингу №717-LD (далі - Договір фінансового лізингу), за умовами якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від вказаного лізингоодержувачем продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема, у Додатку №1 до цього Договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що ціна предмета лізингу становить суму 318 556,71 доларів США в т.ч. ПДВ, що на день підписання Договору еквівалентна сумі у розмірі 1 541 814,48 грн. у т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 7.1 Договору фінансового лізингу складові Лізингових Платежів, їх суми та Дати Платежів визначені в Графіку лізингових платежів у Додатку №2 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 7.7 Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані у Додатку №2 до цього Договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього Договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

30.09.2008р. сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору фінансового лізингу №717- LD від 21.07.2008р., відповідно до якої сторони змінили ціну напівпричепів моделі СЗАП-93271 , встановивши що така складає 96 161,37 доларів та є еквівалентною сумі - 467 035,08 грн. та ціну автомобілів КАМАЗ моделі 5460-046-22, яка за їх домовленістю становила 222 061,86 доларів , що еквівалентно 1 074 779,40 грн.

Сторони у зв'язку зі зміною вартості предмета лізингу (напівпричепів моделі СЗАП-93271) змінили Графік платежів Додаток №2/2 до Договору фінансового лізингу та виклали в редакції визначеній у Додатку №1 до Додаткової угоди №1.

06.10.2008р. сторони у зв'язку зі зміною вартості автомобілів КАМАЗ моделі 5460-046-22 уклали Додаткову угоду №2 до Договору фінансового лізингу від 21.07.2008р, якою змінили Графік платежів Додаток №2/1 до Договору фінансового лізингу та виклали його в редакції, визначеній у Додатку №1 до Додаткової угоди №2.

30.09.2008р. на виконання умов Договору фінансового лізингу №717-LD від 21.07.2008р. Лізингодавець придбав у обраного Лізингоодержувачем Продавця та передав в користування Лізингоодержувачу напівпричіп бортовий СЗАП-93271, номер шасі Х1W93271080003138; напівпричіп бортовий СЗАП-93271, номер шасі X1W93271080003122; напівпричіп бортовий СЗАП-93271, номер шасі Х1W93271080003158, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.09.2008р.

06.10.2008р. на виконання умов Договору фінансового лізингу №717-LD від 21.07.2008р. Лізингодавець придбав у обраного Лізингоодержувачем Продавця та передав в користування Лізингоодержувачу вантажний автомобіль КАМАЗ-5460, номер шасі XTC54600Y81162899; вантажний автомобіль КАМАЗ-5460, номер шасі XTC54600Y81162889; вантажний автомобіль КАМАЗ-5460, номер шасі XTC54600Y81162832, що підтверджується актом приймання-передачі від 06.10.2008р.

Таким чином, позивач виконав свій обов'язок за Договором фінансового лізингу №717-LD від 21.07.2008р.

28.11.2008р. сторони відносин з лізингу уклали Додаткову угоду №3 до Договору фінансового лізингу та змінили п. 7.2.3 "а" Договору, погодивши , що періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку (Додаток 2 (1)), помноженої на курс, що дорівнює 4,861грн. за 1 долар США, суми визначеної в Графіку (Додаток 2 (2)), помноженої на курс, що дорівнює 4,861грн. за 1 долар США.

20.09.2012р. Додатковою угодою №4 до Договору фінансового лізингу сторони визначили нові Графіки лізингових платежів та встановили штрафні санкції за невиконання умов Договору фінансового лізингу. Одночасно Лізингоодержувач визнав наявність заборгованості перед Лізингодавцем.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.3 ч.2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено , що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 1 статті 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

У відповідності до ч. 2 ст. 524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з приписами ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом .

Відповідно до п. 7.6 Договору фінансового лізингу Лізингодавець повинен письмово повідомляти Лізингоодержувача про суму Лізингового Платежу, що належить до сплати, згідно з Договором Лізингу, за 3 (три) Робочих Дні до кожної чергової Дати Платежу. Сума Лізингового Платежу, що зазначається в повідомленні про Лізинговий Платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до долару США, Національного банку України на Дату Повідомлення. У разі, якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на Дату Повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на Дату Платежу, Лізингодавець самостійно здійснює перерахунок Лізингового Платежу і враховує таку різницю при здійсненні оплати.

Абзацем 5 пункту 7.6. Договору фінансового лізингу визначено, що якщо Лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення, Лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати Лізингових Платежів відповідно до Графіку Лізингових Платежів.

Підписавши Договір і погодивши порядок та розмір оплати лізингових платежів, лізингоодержувач не вправі ухилятися від виконання зобов'язань, яким зв'язав себе підчас укладення договору з лізингодавцем, адже одностороння зміна умов договору, в силу закону, не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами спору було погоджено позиції щодо складових Лізингових Платежів, їх сум та Дати Платежів в Графіку лізингових платежів (Додаток № 2/1 та Додаток № 2/2 Договору фінансового лізингу від 21.07.2008р.), який є невід'ємною частиною Договору фінансового лізингу.

Посилання скаржника щодо того, що він не мав можливості звірити суму основного боргу за Договором №717-LD фінансового лізингу від 21.07.2008р., так як, між сторонами спору було укладено декілька договорів, за якими відповідачем платежі здійснювались спільно, з їх подальшим зарахуванням позивачем, підлягають відхиленню, оскільки тягар доведення своїх заперечень покладається на відповідача у справі.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи ту обставину, що факт наявності основної заборгованості відповідача за Договором фінансового лізингу №717-LD від 21.07.2008р. у розмірі 79 792,28 грн. підтверджується матеріалами справи, скаржником належним чином не спростовуються, доказів погашення заборгованості ним не надано , колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 79 792,28 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договором фінансового лізингу, кредитор вправі був вимагати стягнення суми боргу та передбачених договором пені та штрафу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Згідно з пунктом 8.2 Договору фінансового лізингу у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення. Лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про лізинговий платіж. Сплата неустойки не звільняє Лізингоодержувача від виконання зобов'язань Лізингоодержувача відповідно до умов цього Договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача, як неустойки, так і пені, згідно розрахунку позивача, який перевірений судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З цією нормою кореспондуються і приписи ст. 193 ГК України, що визначають загальні умови виконання господарських зобов'язань.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, судова колегія визнала його арифметично вірним та обгрунтованим, у зв'язку з чим погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог інфляційних витрат у розмірі 43,00 грн та 3% річних у розмірі 821,51 грн. та підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягали задоволенню у повному обсязі.

Крім того, посилання скаржника про порушення місцевим господарським судом статті 22 ГПК України в частині відмовлення відповідачу в його клопотанні про витребування доказів, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 визначено, що згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Таким чином, сторона, яка заявляє клопотання про витребування доказів на ряду з іншими поясненням повинна довести наявність обставин, що перешкоджають наданню такого доказу.

З аналізу змісту клопотання відповідача про витребування доказів слідує, що відповідач не тільки не навів, чому необхідно повторно витребувати розрахунок у позивача, тоді як такий наявний в матеріалах справи і відповідачем не був спростований.

Усупереч обов'язку по документальному доведенню перед судом переконливості своїх заперечень, відповідач не доводів, що поданий позивачем в позовній заяві розрахунок ціни позову є невірним чи таким, що не ґрунтується на умовах договору.

Відповідач в клопотанні про витребування доказів, також просив суд витребувати повідомлення про лізингові платежі (п. 7.6. Договору) та докази їх направлення відповідачу.

Отже, доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального законодавства у вигляді відмови відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів не є достатньо обґрунтованими ,тоді як повторне подання уже наявних у справі доказів не є необхідним.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. у справі №910/11680/13 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р. у справі №910/11680/13 змін.

2.Матеріали справи №910/11680/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді А.І. Мартюк

Л.В. Чорна