Постанова № 37636616, 28.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2014 року № 826/1353/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянка-Плюс»до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трикотажна фабрика «Киянка» про скасування постанов, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Киянка-Плюс» (далі - ТОВ «Киянка-Плюс», позивач) з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві про:

- скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 11 грудня 2013 року у виконавчому провадженні № 33665139;

- скасування постанови про накладення штрафу від 11 грудня 2013 року у виконавчому провадженні № 33665139.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані постанови підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «Киянка-Плюс» не було власником нежилих приміщень по вулиці Васильківській, 30 у м. Києві та не займало їх, про що відповідач був обізнаний.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач в своїх запереченнях просив суд в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Киянка-Плюс» повністю відмовити, оскільки при винесенні постанов діяв в рамках чинного законодавства України.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трикотажна фабрика «Киянка» у судове засідання не з'явився, будь-яких пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подав.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям представника відповідача та третьої особи у судове засідання, суд дійшов висновку про подальший розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2013 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, у зв'язку з невиконанням рішення суду та законних вимог державного виконавця, на позивача повторно накладено штраф у розмірі 1 020, 00 грн. та прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360, 00 грн.

Незгода з вказаними рішеннями суб'єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до адміністративного суду з позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з доводами ТОВ «Киянка-Плюс», виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон 606-XIV) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці) ( ч.2 ст. 2 Закону № 606-XI).

Статтею 5 Закону № 606-XIV встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно частиною 1 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 17 Закону № 606-ХІХ, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, яким в силу ст. 5 цього Закону є рішення суду.

Частиною другою ст. 27 Закону № 606-ХІХ передбачено, що у разі ненадання боржником у 7-денний термін, з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст. 28 Закону 606-XIV.

Частиною першою ст. 28 Закону № 606-XIV передбачено, у разі невиконання боржником у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до положень пунктів 3.7.1, 3.7.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону. Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно ч. 2 ст. 75 Закону № 606-XIV у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав ( ч. 3 ст. 75 Закону № 606-XIV).

При цьому, ст. 89 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 33665139, головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 03 серпня 2012 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 33665139 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 51/328 від 09.07.2012р., яким зобов'язано ТОВ «Киянка-Плюс» звільнити нежилі приміщення (в літ. «Б») у будинку № 30 по вулиці Васильківській у м. Києві згідно переліку.

Вказаною постановою державного виконавця надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.

У зв'язку невиконання рішення суду, у строк наданий для добровільного виконання, відповідачем під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення було на адресу позивача направлено виклики державного виконавця від 20 вересня 2012 року № 1095/7, 1094/7, від 04 березня 2013 року № 63/7, вимогу державного виконавця, складено акти від 19 жовтня 2012 року, від 27 березня 2013 року, від 15 липня 2013 року, від 21 жовтня 2013 року.

21 жовтня 2013 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду, законних викликів та вимоги державного виконавця у розмірі 680, 00 грн. та надіслано боржнику (ТОВ «Киянка-Плюс») повторну вимогу про зобов'язання виконати рішення суду до 27 жовтня 2013 року.

У зв'язку невиконання рішення суду у вказаний строк, відповідачем повторно складено акти державного виконавця від 30 жовтня 2013 року, від 28 листопада 2013 року, від 11 грудня 2013 року.

11 грудня 2013 року відповідачем прийнято постанови про накладення штрафу у розмірі 1 020, 00 грн. та стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360, 00 грн. за невиконання ТОВ «Киянка-Плюс» рішення Господарського суду м. Києва.

З урахуванням встановлених під час розгляду вказаної справи фактів суд зазначає, що постанови про накладання штрафу та виконавчого збору від 11 грудня 2013 року винесені за відсутності підстав та доведеності факту невиконання судового рішення позивачем, з огляду на таке.

Як було зазначено вище, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас, права державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження встановлені ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV.

Зокрема, відповідно до вказаної частини, державний виконавець має право:

- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п. 1);

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища (п. 4);

- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (п. 16).

Як підтверджено матеріалами виконавчого провадження, на вказані вище виклики державного виконавця, позивачем було надіслано письмові пояснення, відповідно до яких останній листами від 17.10.2012 року, від 22.03.2013 року, від 17.07.2013 року № 14 повідомляв про неможливість виконання рішення суду, у зв'язку з тим, що він не є власником вказаних нежитлових приміщень, а також не займає їх відповідно до договору оренди чи будь-якого іншого правочину, передбаченого чинним законодавством України чи Міжнародного законодавства. Листом від 27 грудня 2013 року позивачем також надано копію договору купівлі-продажу від 04 травня 2012 року нежитлових приміщень головного корпусу (в літ. Б, Б") загальною площею 6775, 50 кв.м. розташовані за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30 (літери Б, Б"), укладеного між ТОВ "Киянка-Плюс" (Продавець) та ТОВ "МАРИ ЛЬО" (Покупець).

У той же час, відповідач, з метою перевірки виконання рішення суду, здійснював вихід за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 30, однак у зв'язку із його недопущенням до приміщення, виконавчі дії не провів, та склав акт від 15 липня 2013 року.

Суд звертає увагу на той факт, що наказом Господарського суду м. Києва зобов'язано позивача звільнити нежилі приміщення (в літ. «Б») у будинку № 30 по вулиці Васильківській у м. Києві згідно переліку, в той час, як з вказаного вище акту державного виконавця, не зазначено за якою саме групою приміщень було здійснено вихід.

В матеріалах виконавчого провадження також наявні інші акти, якими зафіксовано факт невиконання боржником (позивачем) рішення Господарського суду м. Києва. З їх змісту не встановлено факти виходу виконавця за адресою об'єкту, а підписи свідчать про участь при їх складанні лише державного виконавця та представника стягувача.

Окрім цього, під час розгляду справи встановлено, що позивач зареєстрований та знаходиться за адресою, де і приміщення, які згідно рішення Господарського суду м. Києва належить звільнити.

У той же час, на підставі договору купівлі-продажу від 04 травня 2012 року приміщення, які належить звільнити, ним було продано ТОВ «МАРИ ЛЬО» та на час відкриття виконавчого провадження у власності позивача не перебували.

Інші докази, які б свідчили про те, що ТОВ «Киянка-Плюс» на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 серпня 2012 року та на час винесення оскаржуваних постанов займало нежилі приміщення (в літ. «Б») у будинку № 30 по вулиці Васильківській у м. Києві, які належить звільнити, матеріали вказаної адміністративної справи та виконавчого провадження не містять.

Відтак, факт невиконання рішення (наказу) Господарського суду м. Києва № 51/328 від 09.07.2012р. не доведено, у зв'язку із чим постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві від 11 грудня 2013 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 360, 00 грн. та про накладення штрафу від 11 грудня 2013 року у розмірі 1 020, 00 грн. не ґрунтуються на вимогах законодавства та підлягають скасуванню.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянка-Плюс» повністю задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 182, 70 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянка-Плюс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві про стягнення виконавчого збору від 11 грудня 2013 року у виконавчому провадженні № 33665139;

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві про накладення штрафу від 11 грудня 2013 року у виконавчому провадженні № 33665139

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління юстиції у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Киянка-Плюс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 182, 70 грн. (сто вісімдесят дві гривні, 70 грн.).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко