Постанова № 37634514, 06.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. Справа № 920/1361/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3580С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 31.10.13 р. у справі № 920/1361/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрична та тепловозна тяга" м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод "Темп", м. Лебедин, Сумська область

про стягнення 67 365,29 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 920/1361/13 (суддя Рунова В.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Лебединскький машинобудівний дослідно - експериментальний завод "Темп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрична та теплова тяга" заборгованість за договором поставки №0112-Р від 20.01.2012р. у розмірі 130794, 69 грн., в тому числі: 54701, 40 грн. основного боргу, 44205, 58 грн. штрафу, 9061, 72 грн., пені, 22825, 99 грн. річних, а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у сумі 3126, 18 грн. У задоволені клопотань відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення у справі відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 31 жовтня 2013 року у даній справі змінити в частині стягнення пені та штрафних санкцій і задовольнити вимогу відповідача в цій частині повністю.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи. При цьому відповідач заперечує наявність основного боргу перед позивачем, оскільки вважає, що частина отриманого товару за договором на суму 54701,40 грн. була оплачена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем. В зв’язку з чим, відповідача зазначає, що не врахування судом факту погашення заборгованості перед позивачем в сумі 54701,40 грн. сприяло завищенню нарахування штрафу, пені та річних. Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про розстрочку виконання рішення з врахуванням майнового стану відповідача, а також нарахованих позивачем надмірно великих штрафних санкцій в порівнянні із збитками.

Позивач з наведеними відповідачем доводами не погоджується, заперечує проведення заліку зустрічних однорідних вимог, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження здійснення поставки відповідачем товару в рахунок погашення заборгованості за договором № 01122-Р від 20.01.2012 року, в зв’язку з чим зазначає про відсутність підстав для проведення заліку зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України. Також, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про надмірно великий розмір штрафних санкцій.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.02.2014 року.

Відповідачем 31.01.2014 р. через канцелярію суду надано пояснення своєї позиції по справі щодо угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог. Також відповідач просив розгляд справи провести без їх участі, в зв’язку з відсутністю коштів на відрядження представника.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 року, у зв’язку з відпусткою суддів Істоміної О.А., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.

04.02.14 року позивачем через канцелярію суду надано пояснення, щодо нарахування штрафу за порушення зобов’язання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.03.2014 року.

В призначене судове засідання 03.03.2014 року сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що їх явка не визнавалася обов’язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті в судовому засіданні 03.03.2014 року за відсутності представників сторін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20 січня 2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір поставки №01122-Р (а.с.11-14).

Відповідно до п.п.1.1 договору поставки №01122-Р постачальк зобов’язується поставити і передати у власність замовнику певну продукцію (товар), відповідно до специфікацй, а замовник зобов’язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов договору.

Замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікаціях (п.6.1 договору поставки №01122-Р).

Специфікації щодо товару та ціни є додатками до зазначеного договору та підписані сторонами (а.с.15-25).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 1473519,48 грн., а відповідачем станом на 30.07.2013р. було сплачено лише 1384882,58 грн. (станом на 30.07.2013р. борг за поставлений товар складав 88636,90 грн.).

З урахуванням сплати відповідачем 31.07.2013р. 5000,00 грн. та сплати 19.09.2013р. 28935,50 грн. сума основного боргу зменшилась до 54701,40 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов’язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 54701,40 грн. за отриманий ним товар.

Також, зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання, на підставі п. 12.1 договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012 року, а також керуючись ст. 549, 550, ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 44205, 58 грн. штрафу, 9061, 72 грн., пені, 22825, 99 грн. річних.

Таким чином, позовні вимоги були задоволені місцевим господарським судом у повному обсязі, зважаючи на їх доведеність, матеріальну та документальну обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №0112-Р від 20.01.2012р. у розмірі 130794, 69 грн., з яких: 54701, 40 грн. основного боргу, 44205, 58 грн. штрафу, 9061, 72 грн., пені, 22825, 99 грн. річних

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором № 01122-Р від 20.01.2012 року.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов’язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного договору № 01122-Р від 20.01.2012 року відповідачем було отримано товар на загальну суму 1473519,48 грн. за видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

При цьому, факт поставки товару позивачем та його отримання відповідачем у повному обсязі, останнім визнається, як під час справи в місцевому господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявність зобов'язань відповідача перед позивачем підтверджується матеріалами справи (договір поставки №01122-Р від 20.01.2012р., специфікації №№ 1-10 та видаткові накладні №№ ЗТТ-005 від 25.01.2012р., ЗТТ-006 від 25.01.2012р., ЗТТ-022 від 21.02.2012р., ЗТТ-030 від 29.02.2012р., ЗТТ-043 від 23.03.2012р., ЗТТ-044 від 23.03.2012р., ЗТТ-057 від 09.04.2012р., ЗТТ-081 від 10.05.2012р., ЗТТ-082 від 15.05.2012р., ЗТТ-093 від 30.05.2012р., ЗТТ-107 від 18.06.2012р., ЗТТ-155 від 06.08.2012р., ЗТТ-156 від 07.08.2012р., ЗТТ-159 від 10.08.2012р., ЗТТ-202 від 05.10.2012р., ЗТТ-204 від 15.10.2012р., ЗТТ-205 від 18.10.2012р., ЗТТ-206 від 18.10.2012р., ЗТТ-209 від 26.10.2012р., ЗТТ-210 від 26.10.2012р.).

Відповідно до підпунктів 5.1 та 7.2 договору поставки №01122-Р оплата вартості поставленого товару повинна здійснюватися шляхом передплати або протягом 10 календарних днів з моменту поставки.

З урахуванням наведеного, відповідач повинен був оплатити за останню поставку товару протягом 10 днів з моменту її здійснення, а саме у строк до 06.11.2012р.

В оплату поставленого позивачем товару відповідачем відповідно до умов договору перераховано 1384882,58 грн., в зв’язку з чим, станом на час звернення позивача з даним позовом до господарського суду заборгованість відповідача склала 83636,90 грн., а з урахуванням здійсненої відповідачем проплати під час розгляду справи в суді у відповідача перед позивачем обчислювалась заборгованість в розмірі 54701,40 грн.

Відповідач наявність зобов’язання з оплати товару в розмірі 54701,40 грн. визнає, але наполягає на необхідності врахування зазначеної суми в зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем, стверджуючи при цьому, що позивач має заборгованість перед відповідачем на суму 54701,40 грн. за іншим договором поставки (договір №0237-Р від 21.01.2013р.), а тому вважає, що заборгованість відповідача за договором поставки №01122-Р у даній справі підлягає взаємозаліку із заборгованістю позивача перед відповідачем, посилаючись при цьому приписи ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, законодавець чітко визначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань в одному із яких одна сторона є кредитором, боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Крім того, вимоги які можуть підлягати зарахуванню мають відповідати таким умовам: повинні існувати на день проведення заліку, бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі речей, зокрема грошей).

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, надана відповідачем до матеріалів справи угода про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.166-167) не є заявою в розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України, а є лише проектом, що так і не був підписаний сторонами у встановленому порядку. Дане твердження не спростовується відповідачем. В зв’язку з чим дана угода не може вважатися належним доказом на підтвердження факту проведення заліку однорідних вимог між позивачем та відповідачем на викладених в ній умовах.

До того ж, позивач заперечує факт поставки товару з боку відповідача за видатковими накладними №ЛТ-0000038 від 06.03.2013р. та №ЛТ-0000025 від 21.02.2013р. на суму 54701,40 грн., та не визнає наявність заборгованості перед відповідачем в означеній сумі, яку відповідач зараховує по взаємозаліку, отже зазначена заборгованість фактично є спірною. В свою чергу, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності у позивача зобов’язання перед позивачем з оплати товару за вказаними накладними на умовах договору № 0237 від 20.01.2013 р., на який йдеться посилання в угоді про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.07.2013 року.

Крім того, предметом даного господарського спору є стягнення з відповідача коштів за поставлений відповідно до договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. товар.

Пунктом 7.2. договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. передбачено, що виконання зобов'язань з оплати вартості отриманого товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача. Жодним іншим пунктом договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. не передбачена можливість виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р. будь яким відмінним від зазначеного в пункті 7.2. наведеного договору способом.

З урахуванням зазначеного, єдиною належною формою виконання відповідачем передбачених умовами договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. зобов'язань є оплата вартості отриманого товару.

Враховуючи наведене, самі по собі надані відповідачем копії документів (видаткової накладної №ЛТ-0000038 від 06.03.2013р., податкової накладної №2 від 06.03.2013р., рахунку-фактури №ЛТ-0000043 від 06.03.2013р., ТТН №10010281864 від 07.03.2013р., довіреності №7 від 06.03.2013р., видаткової накладної №ЛТ-0000025 від 21.02.2013р., податкової накладної №11 від 21.02.2013р., рахунку-фактури №ЛТ-0000027 від 21.02.2013р., довіреності №6 від 21.02.2013р.) жодним чином не можуть підтверджувати проведення відповідачем розрахунку за договором поставки №01122-Р від 20.01.2012р.

Крім того, відповідачем не заявлялося ні зустрічного позову ні жодних інших процесуальних вимог у даній справі щодо виконання чи невиконання ТОВ “Електрична та тепловозна тяга” будь – яких інших зобов’язань перед ПАТ “Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод “Темп”.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за видатковими накладними на умовах договору поставки №01122-Р від 20.01.2012р. є доведеним та підтвердженим належними доказами, тому у відповідача виникло зобов’язання по оплаті отриманого товару в розмірі 54701,40 грн., в зв’язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України неустойкою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно п. 12.1 договору у разі будь – якого порушення замовником зобов’язання з оплати отриманого товару, замовник сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 3% від вартості отриманого товар та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день просточки платежу, за весь час прострочення до дня оплати включно (обмеження у нарахуванні штрафних санкцій, передбачені ч.6 статті 232 Господарського кодексу не нараховуються.

Надаючи правову кваліфікацію правовим підставам стягнення з відповідача пені, колегія суддів виходить з того, що останню поставку було здійснено позивачем 26.10.2012 року, тому у відповідності з умовами договору, які зобов’язують відповідача оплатити товар протягом 10 днів з моменту поставки товару, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання з 07.11.2012 року.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

В той же час, як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», законом або укладеним договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у якій зобов’язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як вже зазначалось раніше, п. 12.1 договору сторони погодили, що замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день просточки платежу, за весь час прострочення до дня оплати включно.

Отже, починаючи з 07.11.2012 року у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача суму пені за прострочення виконання зобов’язання з оплати отриманого товару на умовах договору.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, колегія суддів вважає правомірним нарахування позивачем пені за період з 24.01.2013 р. по 30.10.2013 р. в розмірі 9061,72 грн., оскільки таке нарахування здійснено в межах позовної давності, відповідає умовам договору та не суперечить вимогами чинного законодавства.

Також, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем зобов’язання за договором з оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 44205,58 грн. штрафу, 22825,99 грн. 36% річних - є правомірними, як такі, що нараховані відповідно до норм укладеного між сторонами договору та вимог діючого законодавства, а також підтверджуються розрахунками позивача.

Доводи апелянта щодо наявності підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки встановила, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань відповідача в зв'язку з недоведеністю останнім наявності підстав, встановлених законом, для можливості зменшення судом суми штрафних санкцій, що є не обов'язком, а правом суду.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В даному випадку заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 83636,90 грн. виникла у листопаді 2012 року. Таким чином, позивач був позбавлений можливості використати грошові кошти, які відповідач повинен був сплатити йому за отриманий товар, у власній господарській діяльності. Відповідачем не надано ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які унеможливили своєчасне виконання зобов’язання з оплати наданих позивачем послуг.

В свою чергу, нараховані штрафні санкції, а саме: штраф в розмірі 44205,58 грн. та пеня в розмірі 9061,72 грн. базуються на умовах договору, які в силу закону є обов’язковими для виконання, у тому числі для відповідача.

Слід зазначити, що в обґрунтування своїх вимог відповідачем надано суду копію наказу ПАТ “Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод “Темп” 0щодо режиму праці на заводі, довідки управління статистики та управління Міндоходів і зборів щодо наявності заборгованості до заробітній платі та сплаті податків і зборів.

Враховуючи обставини справи, надані сторонами документи в обг’рунутвання своїх вимог та заперечень, в тому числі майнового стану, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування ч.1 статті 233 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не вирішив заявлене відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення, оскільки з оскаржуваного рішення вбачається, що господарський суд вказане клопотання розглянув та відмовив в його задоволенні, пославшись на те, що відповідач не довів суду обставини, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять його неможливим.

Так, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та наявність заборгованості відповідача по заробітній платі перед працівниками та по сплаті податків і зборів.

Пунктом 7.2 Постави Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” від 17 жовтня 2012 року N 9 судам роз’яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, доказом існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про фінансові результати, тощо), достовірність якої підтверджена належними засобами.

Однак, відповідачем не наведено конкретних обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим у визначений строк, а також не надано документальних доказів існування тяжкого фінансового стану підприємства.

Колегія суддів звертає увагу, що надання суду доказів наявності певної кредиторської заборгованості відповідача в умовах ненадання інформації щодо його активів не дозволяє зробити висновок про матеріальне становище відповідача (порівняти його активи і пасиви), а тому твердження відповідача про загрозу його банкрутству та тяжке фінансове становище не підтверджується матеріалами справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів, не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за прострочення відповідачем грошового зобов’язання, а також надання відстрочки прийнятого у даній справі рішення.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені ним в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 31.10.13 р. у справі № 920/1361/13.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем 19.09.2013 року під час розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено в рахунок основного боргу 28935,50 грн., тому провадження у справі в частині стягнення 28935,50 грн. слід припинити на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В зв’язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне внести зміни до резолютивної частини рішення, доповнивши його абзацом наступного змісту «Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28935,50 грн. припинити».

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 101, пунктом 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод "Темп", м. Лебедин, Сумська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 31.10.13 р. у справі № 920/1361/13 змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацем наступного змісту:

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28935,50 грн. припинити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 06 березня 2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.