Постанова № 37634493, 26.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р Справа №922/4989/13

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №258Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 08.01.2014 р. у справі № 922/4989/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі-плюс", с. Циркуни Харківського району Харківської області,

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Геофізичне управління "Укргазпромгеофізика", м. Харків,

про стягнення 26 248,78 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Соллі-плюс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Геофізичне управління "Укргазпромгеофізика" з позовом про стягнення 26248,78 грн. боргу за договором на обслуговування від 22.04.2013 р. № 10.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08 січня 2014 року по справі № 922/4989/13 ( суддя Аріт К.В.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" в особі філії Геофізичного управління "Укргазпромгеофізика" на користь ТОВ "Соллі-Плюс" 26248,78 гривень заборгованості та 1720,50 гривень судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Сторони, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання 19.02.14 (відповідні повідомлення відділення зв'язку долучено до матеріалів справи), не направили своїх представників у судове засідання та про причини їх неявки суд не повідомили.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач та відповідач не скористалися своїм диспозитивним правом на участь представників у судовому процесі, а тому розгляд даної справи є можливим за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

22 квітня 2013 року між ТОВ "Соллі-Плюс" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії геофізичного управління "Укргазпромгеофізика" (відповідачем) було укладено договір обслуговування №10. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, замовник (відповідач) доручає та оплачує, а виконавець (позивач) надає послуги з технічного обслуговування та ремонту рухомого складу замовника згідно окремого списку.

На виконання умов договору та у відповідності до заявки відповідача (а.с.16) на технічне обслуговування транспортного засобу Mercedes Acros 3340 (реєстраційний номер АХ 3642 ВВ), 30 квітня 2013 року позивачем було виконано роботи з обслуговування та ремонту відповідного транспортного засобу.

Відповідно до п.4.1 договору, підставою для оплати за сервісне обслуговування є рахунок, який оформлюється на підставі акту виконаних робіт. Строк оплати становить 5 банківських днів (п.4.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, після виконання вищевказаних робіт позивачем, між сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств акт виконаних робіт №МФ-РН-0000529 від 30 квітня 2013 року на суму 26248,78 гривень (а.с.18-19). Крім того, позивачем було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру на оплату 26248,78 гривень за виконані роботи, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями та описами вкладення (а.с.20-23).

Відповідач, в свою чергу, виконані роботи не оплатив.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, позивач виконав свої зобов'язання належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 26248,78 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною. До того ж, сума відповідної заборгованості підтверджується підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків, станом на 04 грудня 2013 року, наявним у матеріалах справи.

Вищевказані обставини апелянтом не спростовуються. Натомість в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не вживалося заходів досудового врегулювання спору та не дотримано положень ч.1 ст.5 ГПК України.

Також відповідачем не заперечується факт наявності заборгованості перед позивачем та її розмір, таким чином, відповідач фактично погоджується з правомірністю позовних вимог, тому посилання на п.6.2 договору (яким передбачено порядок врегулювання спірних питань) є необґрунтованим. Крім того, апелянтом не зазначено, яким чином, на його думку, дане питання могло б бути врегульовано в досудовому порядку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній у п.3.17.2 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Стосовно аргументів відповідача щодо неотримання ним коштів за проданий природний газ від контрагента і, відповідно, щодо неможливості розрахуватися з позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на вищезазначені норми матеріального права та на відповідні обставини справи (а саме - на доведеність факту наявності непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 26248,78 гривень) зроблено висновок про те, що позов підлягає задоволенню, тоді як недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Даний висновок, не спростований відповідачем в ході апеляційного провадження, відповідає правовій позиції, викладеній у оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 29 квітня 2013 року.

Крім того, НАК «Нафтогаз України», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» (на невиконання договірних зобов'язань якими посилається апелянт) не є сторонами договору обслуговування №10 від 22.04.13, укладеного між ТОВ "Соллі-Плюс" та ПАТ "Укргазвидобування" в особі філії геофізичного управління "Укргазпромгеофізика" - а відтак, дії НАК «Нафтогаз України», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» жодним чином не впливають на права та обов'язки відповідача у правовідносинах з позивачем за вищевказаним договором та не можуть бути підставою для звільнення його від виконання зобов'язання, встановленого п.2.2.6 договору, щодо своєчасної оплати наданих послуг.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 26248,78 гривень заборгованості та 1720,50 гривень судового збору.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 січня 2014 року у справі № 922/4989/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 24 лютого 2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.