Рішення № 37633316, 14.03.2014, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

№ 243/1254/14-ц

№ 2/243/858/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2014 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Руденко Л.М.

при секретарі - Кобець О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Содовий завод" про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2014 р. до Слов'янського міськрайонного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ВАТ "Содовий завод" про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що вона згідно записів у трудовій книжці працювала у відповідача без перерв у роботі на різних посадах робітником з 26.05.90 року по 14 грудня 2001 року, коли згідно наказу № 607 від 14.12.2001 року була звільнена з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).

При її звільненні з підприємства відповідач був зобов'язаний провести зі нею повний розрахунок, однак цього не зробив, мотивуючи скрутним фінансовим становищем. В подальшому належні їй кошти він так і не сплатив, що підтверджується довідкою відповідача № 721, хоч вона неодноразово зверталась до нього за цим питанням в наступні роки. На захист свого порушеного права вона звернулась до комісії по трудовим спорам і він рішенням від 12.02.2002 року по справі № 61 заборгованість по заробітній платі в сумі 2306 грн. 42 коп. Зазначає, кошти реально їй так і не були виплачені згідно вищевказаної довідки № 721 відповідача.

Вона вважає, що має право на стягнення і відповідача компенсації втрати її частини на підставі законодавства України, про що зазначено в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» умов її проведення.

Тому станом на 01 січня 2014 року розмір компенсації втрати частини заробітку за рішенням комісії по трудовим спорам від 12.02.2002 року по справі № 61 складає 4029 грн. 54 коп., а за рішенням комісії по трудовим спорам від 12.02.2002 року по справі № 2-999-2000 - 2306 грн. 42 коп., які вона бажає стягнути з відповідача за цим позовом.

Згідно ст. 117 КЗпП України у випадку невиплати при провині власника або уповноваженого ним органу належних звільненому робітнику сум у строки, які зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство зобов'язано виплатити його середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно довідки відповідача № 1-40 від 11 грудня 2013 року її середньомісячна заробітна плата за останні 2 місяці роботи складала 41,40 грн. за відпрацьовані ((88,2 + 31,8)/2=60) час у місяць, а середньоденний заробіток складав:

41,4:60=0,69х8 (год.) = 5,52 (грн.)

Таким чином і у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» її середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на 31 грудня 2013 року складає:

5,52 х 3059= 16885,68 грн.,

де : 3059 - кількість робочих днів за 5-тиденним робочим тижнем, починаючи з 14 грудня 2001 року по 18 лютого 2014 року (день подання позову) з урахуванням офіційно опублікованих даних «Про норму тривалості робочого часу» щодо кількості робочих днів в Листах Міністерства прані і соціального захисту населення України на 1997-2014 роки

Крім зазначеного, незаконними діями відповідача їй була причинена і суттєва моральна шкода, яка пов'язана з трудовими правовідношеннями, яка виявилась у її моральних стражданнях і переживаннях через порушення відповідачем її законних прав та інтересів, що гарантовані Конституцією України та трудовим законодавством (ст. 237-1 КЗпП України) в частині своєчасного отримання винагороди за свій труд. Порушення відповідачем її трудових прав привели до втрати її налагоджених і нормальних життєвих зв'язків, через що вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності Через провину відповідача вона не могла своєчасно і в повному обсязі оплачувати необхідні платежі, податки і збори, передбачені законодавством, нести витрати по утриманню житлового будинку, в якому мешкає, а також належним чином харчуватись і вдягатись, утримувати свою сім'ю тощо. Внаслідок чого вона стала нервовою, роздратованою та пригніченою, стан її здоров'я погіршився, в т.ч. через тривалий час порушення відповідачем її законних прав і інтересів. Таким чином, причинену їй відповідачем моральну шкоду вона оцінює в 3000,0 грн.

Позовна давність не повинна застосовуватись за вимогами про стягнення невиплаченої заробітної плати, індексації, компенсації втрати частини заробітку, а також середнього заробітку та моральної шкоди за трудовими правовідносинами згідно норм чинного трудового законодавства з урахуванням в тому числі Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 щодо застосування статей 116, 117, 237-1 КЗпП України з огляду на те, що заробітна плата їй до цього часу підприємством так і не виплачена.

Просить суд стягнути з відповідача ВАТ "Содовий завод" на її користь компенсацію втрати частини заробітку в сумі 4029 грн. 54 коп. нарахованій на стягнуту суму 2306 грн. 42 коп. згідно рішення комісії по трудовим спорам від 12 лютого 2002 року, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 16885 грн. 68 коп. та моральну шкоду 3000 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не була присутня, але надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «Содовий завод» в судовому засіданні не був присутній, але надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без участі їх представника, пояснивши, що крім заробітної плати всі інші вимоги ВАТ "Содовий завод", яке знаходиться в ліквідаційній процедурі, не визнає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 26 травня 1990 року по 14 грудня 2001 року працювала у відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Содовий завод", що підтверджено записами у трудовій книжці (а.с. 8,9). При звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку по заробітній платі і заборгованість по заробітній платі складає 2306,42 грн., що підтверджується довідкою відповідача № 721 від 28.02.2013 року (а.с. 4).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 14 грудня 2001 року, заборгованість по заробітній платі складає 2306,42 грн., яка рішенням комісії по трудовим спорам від 12 лютого 2002 року, але кошти реально позивачці так і не були виплачені.

Вирішуючи питання стосовно виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24 грудня 1999 року, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Крім того, згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116,117,237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Виходячи з встановлених по справі обставин та наведених законодавчих норм права та роз'яснень Пленуму Верховного суду України суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню. Виходячи з періоду затримки, економічного та фінансового становища підприємства (визнання його банкрутом і в той же час тривалість проведення ліквідаційної процедури), а також штучне накопичення суми середнього заробітку з боку позивача (його не звернення за захистом порушеного права протягом тривалого часу), а також враховуючи розмір заборгованості 2306,42 грн., та істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, який просив стягнути позивач (п.20 постанови Пленуму), суд вважає за можливе відповідно до ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача 2306,42 грн.

Вирішуючи питання стосовно стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.. 34 Закону України "Про оплату праці", компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Ст. 7 вказаного Закону передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати йому заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації. Крім того, в матеріалах справи відсутні данні про розмір заборгованості по місяцях, за які вона утворилась.

Тому саме з цих підстав позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 року, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки на теперішній час заборгованість по заробітної платі 2306,42 грн. відповідачем ВАТ "Содовий завод" не погашена, то процесуальний строк звернення до суду позивача з вимогою про стягнення моральної шкоди не сплив.

У зв'язку з чим, враховуючи обставини справи, а також те, що визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем сам по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, суд вважає за можливе зменшити розмір моральної шкоди та встановити його в сумі 1000 грн.

Відповідно до ч.2,3 ст. 10 ЦПК України, сторони, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів , їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 64, 88, 209ч.3, 212 -215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ВАТ "Содовий завод" про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", що розташоване за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91, ідентифікаційний код юридичної особи: 00204895 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 2306,42 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 3306 грн. 42 коп. (Грн. три тисячі триста шість 42 коп.).

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", що розташоване за адресою: м. Слов'янськ, вул. Чубаря, 91, ідентифікаційний код юридичної особи: 00204895 судовий збір на користь держави у розмірі 243,60 грн. на р/р 31210206700075, код ЄДРПОУ (суд) - 26503448, отримувач - УДКС у м. Слов'янську (м. Слов'янськ), код ЄДРПОУ (банку) - 34686605, банк отримувача - ГУДКСУ у Донецькій області, МФО - 834016, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міьскрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: