Рішення № 37631866, 03.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/2398/13-ц 03.03.2014 03.03.2014 03.03.2014

Провадження №22-ц/784/459/14

Головуючий першої інстанції Устіченко К.І.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

03 березня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

при секретарі судового засідання Богатирьової В.А.,

за участю представника позивача Ремешевського Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2013 року, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 18 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 3 000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.0% у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 03 вересня 2013 року складає 23 654 грн. 85 коп., у тому числі: 3 000 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом, 11 702 грн. 24 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, 7 350 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії, 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина) та 1 102 грн. 61 коп. - штраф (процентна складова), позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 вказану заборгованість та 236 грн. 55 коп. судових витрат.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 654 грн. 85 коп. заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2007 року, а також 236 грн. 55 коп. на відшкодування судових витрат у справі.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2013 року заява ОСОБА_3 про перегляд вищевказаного заочного рішення залишена без задоволення (а.с.49-50).

В апеляційній скарзі відповідач вказує на невідповідність висновків суду вимогам закону і умовам договору, порушення судом норм матеріального та процесуального права та просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що оскільки позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, то останній повинен відшкодувати банку заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами і комісією, а також сплатити неустойку у вигляді штрафу (фіксованої частини) в розмірі 500 грн. 00 коп. та штрафу (процентної складової) у розмірі 1 102 грн. 61 коп.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції. Водночас вважає, що висновок суду в частині стягнення неустойки є помилковим та таким, що не відповідає матеріалам справи й умовам договору. Окрім того, вважає, що резолютивна частина рішення викладена без врахування положень постанови Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за №14.

Так за ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ст.ст.251,253,509,525-526,598,610,611,616,622,631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Разом з наведеним, слід мати на увазі, що вирішуючи спори даної категорії, слід беззастережно дотримуватися положень цивільно-процесуального законодавства.

Так, судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст.ст.10,59,60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (ст.159 ЦПК України), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 - 59, ч.3 ст.61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 18 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПритватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладено договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 3 000 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії в розмірі 3.5% .

Сторони домовились, що Заява позичальника, Умови та Правила надання банківських послуг разом з Тарифами складають договір про надання банківських послуг.

Втім, відповідач свої зобов'язання за договором щодо повернення кредитних коштів не виконала належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за договором, яка згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на 03 вересня 2013 року складається із:

- 3 000 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом;

- 11 702 грн. 24 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитними коштами;

- 7 350 грн. 00 коп. - заборгованості по комісії.

Також позивачем було нараховано у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору 500 грн. 00 коп. - штрафу (фіксована частина) та 1 102 грн. 61 коп. штрафу (процентна складова).

Доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок та доводили б повне виконання боржником кредитних зобов'язань, відповідач суду не надав.

Отже, колегія суддів вважає доведеним факт не виконання позичальником своїх зобов'язань, які випливають з умов кредитного договору, що відповідно до ст.ст.526,1049,1054 ЦК України є підставою для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 22 052 грн. 24 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000 грн. 00 коп., заборгованість за процентами - 11 702 грн. 24 коп. та заборгованість за комісією - 7 350 грн. 00 коп.

Разом з тим, що стосується позовних вимог про стягнення суми штрафу, то колегія суддів вважає, що така сума не підлягає стягненню з відповідача, оскільки умовами договору не передбачена. Посилання позивача на Правила користування платіжною картою (далі - Правила), як на підставу для стягнення неустойки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не є складовою частиною кредитного договору. До того ж, у Заяві позичальника від 18 грудня 2007 року немає застереження, що відповідач ознайомлений з цими Правилами та погоджується з ними.

Позивачем також не доведено даних про одержання позичальником зазначених Правил, як додатку до договору.

Суд першої інстанції цього до уваги не взяв, і помилково стягнув неустойку з позичальника, а тому у названій вимозі банку слід відмовити рішенням апеляційної інстанції.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги, щодо спливу строку позовної давності не заслуговують на увагу та є помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання.

З наданих Умов та Правил надання банківських послуг слідує, що договір діє до моменту належного виконання сторонами зобов'язань, тобто у кредитора виникає право пред'явлення вимоги до відповідача з моменту, коли позичальник повинен сплатити останній внесок за кредитним зобов'язанням, а з розрахунків такі його дії знаходяться далеко за часовими межами пред'явлення даного позову. Отже, звернення банку у жовтні 2013 року до суду з позовом про стягнення боргу не можна вважати здійсненим поза межами строку позовної давності.

Колегія суддів також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що банк неправомірно нарахував проценти за користування кредитом по підвищеній процентній ставці.

Так, за положеннями ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А тому уклавши договір, в якому зазначили про додатковий обов'язок позичальника у зв'язку з порушенням зобов'язань із погашення кредиту шляхом сплати підвищеного розміру процентів, розмір яких зазначено у Тарифах, сторони погодили умови цього кредитного зобов'язання.

Обставин, які б давали підстави для зменшення розміру процентів, що нараховані банком, судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Втім, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 8, 13 постанови №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, а його резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і, зокрема, у ній мають бути зазначені розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні. При цьому, резолютивна частина рішення суду має відповідати також вимогам ст.215 ЦПК України.

Проте, ухвалюючи рішення, районний суд не звернув увагу на зазначені роз'яснення, та лише зазначив в резолютивній частині загальний розмір заборгованості, без зазначення його складових та періоду, за який він нарахований.

За такого, рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2013 року відповідно до вимог п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України слід провести й розподіл судових витрат, понесених сторонами в обох судових інстанціях. Оскільки загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку становить 22 052 грн. 24 коп., тобто 93% від заявлених позовних вимог, отже відповідач повинен сплатити на користь позивача судові витрати сплачені останнім при подачі позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 99 коп.

Шляхом взаєморозрахунку по судовим витратам, з відповідача на користь позивача слід стягнути 218 (двісті вісімнадцять) грн. 73 коп.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 листопада 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 22 052 (двадцять дві тисячі п'ятдесят дві) грн. 24 коп. заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2007 року станом на 03 вересня 2013 року, з яких: 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 11 702 (одинадцять тисяч сімсот дві) грн. 24 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 350 (сім тисяч триста п'ятдесят ) грн. 00 коп. - заборгованість по комісії.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариств Комерційний банк «ПриватБанк» 218 (двісті вісімнадцять) грн. 73 коп. на відшкодування судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: