Постанова № 37624203, 03.03.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2014 року № 813/8766/13-а

Львівськийокружнийадміністративний суд в складі:

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Чернявської О.Д.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Краснопольської Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів (далі - Львівська митниця), де з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с.25-27), просить визнати протиправним та скасувати наказ від 04.11.2013 року №675-о «Про звільнення ОСОБА_3» поновити ОСОБА_3 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 04.11.2013 року та стягнути з Львівської митниці Міндоходів середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивує тим, що звільнення позивача у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників Львівської митниці відбулося із порушенням норм чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, а саме відповідачем було не дотримано вимог трудового законодавства, яке передбачає, що звільнення з підстав зазначених у п. п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу, оскільки надання позивачу пропозиції іншої роботи на тому ж підприємстві, установі, організації не було та відповідно не отримано відмову позивача від таких пропозицій. Вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач відповідно поновленню на роботі у Львівській митниці Міндоходів з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, вважає звільнення безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача Львівської митниці Міндоходів у судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.112-113). Зазначає, що при реорганізації Львівської митниці відбулося скорочення штатної чисельності працівників з 1014 осіб до 903 осіб. Відповідач посилається на ст. 42 КЗпП України, яка вказує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а позивач, неодноразово був позбавлений премій та надбавок. За результатами тестування, які проводилися з метою визначення кваліфікаційного рівня позивач показав незадовільний результат. Вважає, наказ Львівської митниці Міндоходів від 04.11.2013 року № 675-о «Про звільнення ОСОБА_3» таким, що винесений з дотриманням норм чинного законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Львівською митницею, правонаступником якої є відповідач, де займав посаду старшого інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці з 24.09.2012 року.

Відповідно до наказу Львівської митниці Міндоходів №675-о від 04.11.2013 року (а.с.10) позивач звільнений з митних органів, з посади старшого інспектора відділу митного № 4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 04.11.2013 року.

Відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 року №726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів у зборів», створено Львівську митницю Міндоходів як територіальний орган Міністерства доходів і зборів України та реорганізовано Львівську митницю Державної митної служби України шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Львівська митниця Міндоходів зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24.04.2013 року, ідентифікаційний код 38700759.

Наказом начальника митниці від 04.11.2013 року №675-о «Про звільнення ОСОБА_3» ОСОБА_3 звільнено з посади старшого інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників Львівської митниці.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним та таким, який підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулюються Законом України від 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу» (надалі - Закон №3723-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно із статтями 9 і 30 Закону №3723-XII, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (надалі - КЗпП України).

Порядок та умови проходження служби в митних органах регулюються Конституцією України та Митним кодексом України.

Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями (частина 1 статті 569 Митного кодексу України).

Таким чином, служба ОСОБА_3 в митних органах відноситься до публічної служби.

Стаття 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення, тобто звільнення яке відбулося не на підставі закону.

Так, згідно із частиною 1 статті 30 Закону №3723-XII, державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених цією статтею.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені, зокрема, статтею 40 КЗпП України, розірвання договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, з урахуванням положень статті 49-2 КЗпП України звільнення працівника на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після персонального попередження його про звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивач ознайомився з попередженням про наступне вивільнення 25.06.2013 року(а.с.9), що підтверджується його особистим підписом на попередженні, а звільнений із займаної посади 04.11.2013 року.

Крім того, частиною 2 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що переважне право на залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації виникає у більш кваліфікованих працівників, які мають тривалий безперервний стаж роботи на відповідному підприємстві, установі, організації та працівникам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

Однак, відповідачем всупереч положенням ст.49-2 КЗпП України не було взято до уваги переважне право ОСОБА_3 на залишенні на роботі, оскільки не враховано тривалий безперервний стаж позивача (близько 20 років) в митних органах, постійне підвищення останнім кваліфікації, що підтверджується свідоцтвом про підвищення кваліфікації ОСОБА_3 від 15.04.2010 року №ПК10-037(а.с.13).

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та позбавлення його премії, як на підставу відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі, спростовується ст. 147 КЗпП України, згідно якої таке позбавлення не є дисциплінарним стягненням, оскільки зазначене не підтверджується жодними доказами.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Вказаною нормою визначено обов'язок власника або уповноваженого ним органу, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, під поняттям «запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації» розуміється відсутність штатної одиниці (посади), на якій робітник перебував до змін в організації виробництва і праці, а саме, у зв'язку із її скороченням.

Однак, згідно штатного розпису Львівської митниці на 2013 рік, затвердженого тимчасово виконуючим обов'язки голови Державної митної служби України, та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого заступником Міністра - керівником апарату вбачається, що загальна кількість посад відділу у якому працював позивач становило та становить 31 штатних одиниць. (а.с.65,78-79).

Згідно наявних в матеріалах справи службових записок від 04.12.2013 року № 7/40-306-ЕП та від 22.01.2014 року № 13-70-04/45-27-ЕП у відповідача станом як на день звільнення позивача так і на час розгляду справи у суду були наявні вакантні посади старшого інспектора, тобто рівнозначні посади.

Крім того, суд зауважує, що Львівська митниця не була ліквідована як юридична особа, а була реорганізована шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи публічного права з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження юридичної особи, що припиняється, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників припиненої юридичної особи публічного права.

Отже, суд вважає, що саме по собі перетворення однією юридичної особи публічного права в іншу, без скорочення посади, яку обіймав позивач до його звільнення, не може бути підставою для звільнення позивача з посади.

Загалом, у свою чергу, відповідачем у спростування позовних вимог, не надано суду доказів того, що у результаті проведеної реорганізації Львівської митниці відбулось скорочення чисельності або штату працівників у відділі, у якому працював позивач.

Однак, у даному випадку, відповідачем не було запропоновану ОСОБА_3 іншої роботи, що, на думку суду, свідчить про ухилення митного органу від виконання імперативної норми КЗпП України в частині переведення позивача на відповідну посаду в Львівську митницю Міндоходів.

Щодо наказу №66 від 03.07.2013 року «Про проведення перевірки знань», на який посилається відповідач, то згідно пункту 1 наказу, контроль знань особового складу митниці згідно списку наказано провести 05.07.2013 року у кабінеті професійного навчання адміністративного будинку Львівської митниці.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2013 року № 4312-VI, єдиним способом оцінки кваліфікації працівника є атестація, тобто, процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі - Положення) з метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та відповідальності за доручену справу в державних органах один раз на три роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені працівниками при виконанні службових обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державних органів відповідно до Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів.

Згідно п. 11 Положення, на підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності, знання та користування державною мовою під час виконання службових обов'язків комісія приймає одне з таких рішень: відповідає займаній посаді; відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій щодо підвищення кваліфікації з певного фахового напряму, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо; не відповідає займаній посаді. Атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді, або відповідають займаній посаді за певних умов.

Відповідно до абз. 3 п. 12 Положення, у разі прийняття рішення про невідповідність державного службовця займаній посаді комісія рекомендує керівникові перевести цього державного службовця за його згодою на іншу посаду, що відповідає його професійному рівню, або звільнити із займаної посади.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що єдиним способом оцінки кваліфікації працівника є атестація.

Відповідач посилається на те, що при проходженні тестування, яке відбувалося відповідно до наказу Львівської митниці від 03.07.2013 року № 66 «Про проведення перевірки знань» та було спрямоване на визначення рівня кваліфікації, позивач показав незадовільний результат.

Встановивши невідповідність державним службовцем займаній посаді комісія рекомендує керівнику перевести за його згодою на іншу посаду. Таким чином, законодавством не передбачено безумовне звільнення працівника у зв'язку із низьким рівнем знань. Крім того, слід зауважити, що оскаржуваний наказ про звільнення не містить посилання на незадовільне складання тестів позивачем при перевірці професійних знань та визначення рівня кваліфікації посадових осіб Львівської митниці чи недотримання позивачем вимог наказу № 66 від 03.07.2013 року.

Разом з цим, в матеріалах справи знаходиться витяг результату проходження тестування (а.с.117), з якого вбачається що ОСОБА_3 склав іспит на оцінку «добре»

Відтак враховуючи вищенаведене, покликання відповідача на «низький рівень знань» як на беззаперечну підставу звільнення позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності з ст. 11 КАС України, суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнято (вчинено) воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з положеннями ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не забезпечено всіх прав працівника при звільненні та не надано достатніх аргументів та доводів, які б свідчили про те, що оскаржуваний наказ від 04.11.2013 року №675-о «Про звільнення ОСОБА_3» ОСОБА_3 видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому такий є протиправним та підлягає скасуванню.

Розглядаючи питання про поновлення позивача, суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у абзаці другому п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, згідно якої працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір.

Згідно до тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів (а.с.68), на митному пості «Рава-Руська» значиться 15 посад старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів, всього по відділу - 31 посада.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач підлягає поновленню на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів, оскільки, в даному випадку, має місце правонаступництво, а у правонаступника збереглось місце роботи ОСОБА_3

Відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом взято до уваги середньоденну - 103,06 грн та середньомісячну - 2267,41 грн. (з урахуванням сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) заробітну плату зазначену в довідці відповідача від 21.01.2014 року № 13-70-05/13-17(а.с.94).

Враховано суму виплат Жовківського районного центру зайнятості в розмірі 403,61 грн. згідно довідки від 04.02.2014 року № 84.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 8760,37 грн. Вкзана сума зазначена з врахуванням сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та суми виплат Жовківського районного центру зайнятості.

Також, відповідно до вимог ч.1 ст. 256 КАС України судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно ст. 94 КАС України, судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 04.11.2013 року №675-о «Про звільнення ОСОБА_3».

3. Поновити ОСОБА_3 на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 24.09.2010 року.

4. Стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_3 8 760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) грн. 37 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

5. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) грн 41 коп. звернути до негайного виконання.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.