Постанова № 37618134, 11.03.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Житомир справа № 806/889/14

час прийняття: 15 год. 20 хв. категорія 8.3.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

за участі секретаря Бондаренка Д.А.,

за участі представника позивача Хаврошина М.С.,

за участі представника відповідача Плужнік К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алимп" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000232201 від 04.02.2014 р.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алимп" (далі - ТОВ "Алимп") звернулось до суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ) від 04 лютого 2014 року № 0000232201, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 47759,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для винесення вищезазначеного податкового повідомлення-рішення є акт від 23.01.2014 року № 298/22-01/38741528, яким при проведенні перевірки встановленні порушення п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового Кодексу України (далі - ПК України). Зокрема, в акті вказано, що товариство завищило від'ємне значення податку на додану вартість р.20.2 Декларації в сумі 47759,00 грн. Однак, позивач вважає, що висновки контролюючого органу є безпідставними та небгрунтованими, оскільки в акті перевірки не наводиться жодного обґрунтування в чому полягає порушення позивачем п. 185.1. ст.185, п.188.1. ст.188 ПК України, в результаті чого зроблений висновок про завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечила, просила в позові відмовити. Зазначила, що позаплановою документальною виїзною перевіркою ТОВ "Алимп" встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України платником завищено податковий кредит в сумі 113033,00 грн. за вересень 2013 року, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість р.20.2 Декларації в сумі 47759,00 грн. А також, відповідно до автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності по податковому кредиту в сумі 113033,00 грн. за вересень 2013 року по контрагенту ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ". З даним контрагентом позивач не підтвердив факту реального вчинення господарських операцій.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Алимп" зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради 07.06.2013 року. Основним видом діяльності є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

З 01.08.2013 року ТОВ "Алимп" є платником податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 200133134, індивідуальний податковий № 387415206257) (а.с.55).

З 14.01.2014 року по 16.01.2014 року на підставі направлення від 14.01.2014 року № 63 виданих Житомирською ОДПІ, державним ревізором-інспектором, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78. ст.82 ПК України у зв'язку з поданим запереченням ТОВ "Алимп" до акту перевірки від 13.12.2013 р. № 3889/2201/38741528, згідно наказу начальника Житомирської ОДПІ від 14.01.2014 р. № 57 проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ "Алимп" з питань, що стали предметом оскарження по запереченню вх. № 253/10 від 09.01.2014 р. до акту перевірки від 13.12.2013 р. № 3889/2201/38741528, за результатами якої складено акт від 23.01.2014 р. № 289/2201/38741528 (а.с.12-28).

Актом перевірки зафіксовано порушення:

- не підтвердження факту реального вчинення господарських операцій по взаєморозрахунках з контрагентом ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ";

- п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1. ст.198 ПК України, платником завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2013 року в сумі 65274,00грн.;

- п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 ПК України, платником завищено податковий кредит в сумі 113033,00 грн. за вересень 2013 р., в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість р.20.2 Декларації в сумі 47759,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2014 року № 0000232201, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 47759,00 грн. на підставі п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1. ст.198 ПК України (а.с.11).

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд не може визнати його таким, що узгоджується з правовими положеннями законодавства України, зважаючи на наступне.

З висновків акту перевірки (а.с.17), слідує, що перевіркою встановлено: відсутність належно оформлених бухгалтерських документів у ТОВ "Алимп" передбачених правилами бухгалтерського обліку відповідно до яких формується податковий облік, а саме належно оформлених товаро-транспортних накладних, в яких не розшифровано підписи вантажо отримувача, та не зазначено довіреність відповідно до якої вантаж отримувався посадовими особами, також відсутні акти прийому-передачі ТМЦ, відсутні документи на підтвердження навантажувально-розвантажувальних робіт, карток складського обліку, внутрішнього переміщення для подальшої реалізації, в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних зазначено пункт навантаження м.Одеса вул.Декабристів,48, проте відсутня детальна інформація номенклатури товару, в зв'язку з чим неможливо ідентифікувати та співставити номенклатуру задекларованого придбання у ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" товару. Також підприємством не надано жодних документів, щодо походження товарів, а саме не надано сертифікати відповідності, технічний паспорт, тощо та інших документів, які стосуються якісних характеристик товару. Крім того, згідно отриманого акту від Красноперекопської ОДПІ в АР Крим від 05.12.2013 р. № 87/22.0/38366985 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ"

щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, яким не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Алимп", а саме відповідно до ч.1, ч.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.218 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини укладені ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" з вищезазначеними контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Суд не погоджується з даним висновком контролюючого органу оскільки встановлено, що між ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" (Продавець) та ТОВ "Алипм" (Покупець) було укладено договір поставки № 09/09 від 09.09.2013 р. (а.с.30-31). Предметом вказаного договору є те, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю Плівку ПВХ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах, встановлених в даному Договорі.

Факт виконання договору підтверджується: видатковою накладною № РН-0000009 від 23.09.2013 р. (а.с.32) відповідно до якої ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" передало ТОВ "Алимп" плівку ПВХ в асортименті на загальну суму 678197,16 грн. (в т.ч. ПДВ 113032,86 грн.); рахунком-фактурою № СФ-0000004 від 23.09.2013 р. (а.с.33); договором суборенди нежитлових приміщень № 8/2013 від 30.08.2013 р. (а.с.34-36); копіями виписок з банківського рахунку (а.с.42-54).

Всі документи складені належним чином, відповідно до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, відповідно до роз'яснень наданих Вищим адміністративним судом України сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (інформаційний лист від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ст.228 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. N 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем із ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ", суд встановив, що при визнанні угоди нікчемною контролюючим органом не дотримано вимог ст. ст.215, 228 ЦК України, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено умислу укладення угоди між позивачем та контрагентом з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Укладений між ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" та позивачем договір не віднесено законом до нікчемного, при цьому до справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання його недійсним. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, який не підтверджено належними доказами.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З приводу фінансово-господарської діяльності позивача та ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ", як уже зазначалося, що вона в дійсності проводилась на підставі вказаного Договору.

Судом встановлено, що вказані господарські операції позивача підтверджені первинними документами, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України вони є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Договір, укладений між позивачем та ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ", спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Крім того, як пояснив представник позивача перевезення зазначеного товару, здійснювалось автомобільним транспортом, а саме автомобілем Рено, держаний номер АА2932 НТ, що підтверджується ТТН № ПР 0000045 від 23.09.2013 р. (а.с.37), та автомобілем IVECO держаний номер СЕ2066АО, підтверджується ТТН № ПР 0000046 від 23.09.2013 р. (а.с.38).

Висновок контролюючого органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару не дає можливості підтвердити факт придбання товариством товарів від ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" є безпідставним, виходячи з наступного.

Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. 2344-III, із змінами і доповненнями, та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. N 363, із змінами і доповненнями (далі - Правила), визначають товарно-транспортну накладну обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29.12.1995 № 488/346 затверджена типова форма товарно-транспортної накладної. Проте, даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять лише рекомендаційний характер.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. N 493 було виключено п.11.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363, згідно якого товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

А тому документи, що підтверджують факт транспортування товару (подорожні листи, товарно-транспортні накладні, квитанції від перевізників) не є первинними документами в розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, як роз'яснило Міністерство доходів і зборів України у листі від 19.09.2013 р. N 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 "товарно-транспортна накладна не міститься у переліку документів, які дають право на формування податкового кредиту".

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Крім того, у разі наявності у контролюючого органу інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому висновки відповідача, щодо не підтвердження факту реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентом є безпідставними.

Докази на спростування факту отримання товару від ПП "САННІ ВАЛЛЕЙ" позивачу ТОВ "Алимп" відповідачем не надані.

Відповідно п.185.1. ст.185 Податкового кодексу України (далі - ПК України), об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 цього ж кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

З урахуванням приписів вище вказаної норми права, висновки акту перевірки стосовно відсутності документів, які б засвідчували якість та походження ТМЦ, не грунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку.

Досліджена судом податкова накладна (а.с.57) відповідає вимогам ч.2 ст.9 вказаного Закону, п.201.1. ст.201 ПК України та наказу Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 р. N 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення".

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум податкового кредиту відповідачем - суб'єктом владних повноважень, суду не надано.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем були надані всі належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і задовольняє позов підприємства в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, сплачений судовий збір в розмірі 182,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням, підлягає відшкодуванню на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Cкасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області № 0000232201 від 04.02.2014 р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Алимп" з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирської області 182,70 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Панкеєва