Постанова № 37617211, 20.01.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

20 січня 2014 року справа № 814/4854/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Марича Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тунельспецбуд", пр. Леніна, 19, кв. 11, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000 поштова адреса: вул. Молодіжна, 15, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000

проскасування податкових повідомлень - рішень від 26.07.2013 № 0000392201, від 26.07.2013 № 0000402201

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тунельспецбуд", звернувся до суду з позовом до відповідача, Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області, про скасування податкових повідомлень - рішень від 26.07.2013 № 0000392201, від 26.07.2013 № 0000402201.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є незаконними та їх слід скасувати. Позивач подав всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товарів, а, відповідач, всупереч вимогам статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях (арк. справи 142-147).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 02.07.2013 по 09.07.2013 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання законодавства при правових відносинах із суб'єктом господарської діяльності з ТОВ "Дайкор Торг" за період з 01.07.2012 по 30.09.2012.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач безпідставно завищив дозволений податковий кредит за рахунок ТОВ "Дайкор Торг" в податковій декларації в розмірі ПДВ 61 593 грн, чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 61 593 грн за липень 2012 року; в порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України підприємством безпідставно завищено витрати за рахунок ТОВ "Дайкор Торг", що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, на суму 140152, 85 грн, в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2012 року у суму 35 038, 21 грн (арк. справи 52-53).

За результатами перевірки складено Акт від 15.07.2013 № 28/22-01/31948887 (арк. справи 41-53).

Як вбачається з акта перевірки та заперечень відповідача позивач штучно сформував податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Дайкор Торг" на суму 61 593 грн та завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 140 152, 85 грн (при цьому, відповідач взяв до уваги акт Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 08.06.2013 № 580/10/22-624 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Дайкор Торг" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень-серпень 2012 року" та матеріали баз комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу, та зробив висновки, що за червень-грудень 2012 року господарська діяльність ТОВ "Дайкор Торг" має ознаки нереальності (арк. справи 46-47); про неможливість фактичного здійснення ТОВ "Дайкор Торг" господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Дайкор Торг" з постачальниками та покупцями, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України (арк. справи 48).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 26.07.2013 № 0000392201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 29432 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 7358 грн (арк. справи 55) та від 26.07.2013 № 0000402201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 61593 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 30796,50 грн (арк. справи 54).

За наслідками адміністративного оскарження рішеннями Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 02.10.2013 та Міністерства доходів і зборів України від 04.11.2013 зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишені без змін (арк. справи 63-68, 74-76).

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включається до складу витрат витрати, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит складається з сум податків протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Дайкор Торг" за договором поставки від 20.07.2012 № 20/07 (предмет договору: матеріали, вироби, інструмент, обладнання, визначені у специфікації до договору).

Позивач виступаючи покупцем товарів отримав від контрагента відповідний товар, що підтверджується поданими первинними документами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, відповідає положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарської операції позивача зі своїми контрагентом підтверджена належним чином, а саме: договором поставки від 20.07.2012, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, договором від 03.04.2012 про перевезення та надання послуг автотранспортом і механізмами, товарно-транспортною накладною, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами списання.

Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон N 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, дана стаття визначає обов'язкові реквізити таких документів.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт отримання товарів, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентом та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 26.07.2013 № 0000392201.

3. Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 26.07.2013 № 0000402201.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Тунельспецбуд" понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 258, 36 грн з Державного бюджету України.

5. Стягнути з Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області судовий збір в сумі 2 325, 23 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич