Постанова № 37611316, 13.03.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2014 р.Справа № 916/3020/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк": Коваль К.П. - за дорученням

від ТОВ "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС": не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Спільного підприємства "Zlatovin S.R.L."

на рішення господарського суду Одеської області

від 22 січня 2014 року

у справі № 916/3020/13

за позовом Спільного підприємства "Zlatovin S.R.L."

до відповідачів: 1) Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС"

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

05.11.2013 р. Спільне підприємство "Zlatovin S.R.L." (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі ПАТ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС" (далі ТОВ) про визнання недійсним кредитного договору № 196 від 31.03.2010 р. та іпотечного договору № 152 від 01.04.2010 р., укладених між ПАТ та ТОВ.

Позов мотивований тим, що кредитний договір № 196 від 31.03.2010 р., укладений між відповідачами у справі, суперечить положенням статуту ТОВ, учасником якого у розмірі 1,667% частки у статутному фонді товариства є позивач, а також вимогам Закону України "Про господарські товариства", приписам ст. 1054 ЦК України та заздалегідь ставить позичальника у невигідне становище в питаннях порядку та умов, строків виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань, так як спірний кредитний договір було укладено та підписано директором ТОВ з перевищенням наданих йому статутом товариства повноважень, у зв'язку з чим даний договір є таким, що не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Оскільки недійсним є кредитний договір, то відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсним є правочин щодо його забезпечення - в даному випадку іпотечний договір № 152 від 01.04.2010 р.

Крім того, іпотечний договір укладено в порушення вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 6 Закону України „Про іпотеку" та ст.120 ЗК України, оскільки іпотекодавець не попередив іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки та не були дотримані умови передачі нерухомого майна в іпотеку.

У відзиві на позов ПАТ позовні вимоги Підприємства не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що посилання позивача на ст. 120 ЗК України є необґрунтованим, оскільки визначена норма права регулює умови договору про перехід права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. За договором іпотеки від 01.04.2010 р. право власності на предмет іпотеки не переходить іпотекодержателю, та за своєю правовою природою договір іпотеки не є договором відчуження нерухомого майна.

Оспорюваний кредитний договір відповідає положенням ст.180 ГК України та ст.638 ЦК України, внаслідок чого підстави для визнання його недійсним - відсутні.

ТОВ відзив на позов не надав та його представник в судове засідання не з'явився, внаслідок чого справа була розглянута місцевим судом за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. (Зайцев Ю.О.) позовні вимоги Підприємства залишені без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між відповідачами у справі кредитний договір вчинено з дотриманням всіх передбачених законодавством умов, його зміст не суперечить нормам діючого законодавства та договір від імені ТОВ було укладено належною особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності та діяла добросовісно і розумно, не перевищуючи своїх повноважень, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в частині визнання кредитного договору недійним - відсутні.кредитний мивизнання вимог законодавства, а тому позивачем Оскільки, підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, то і підстави для визнання недійним правочину щодо його забезпечення - в даному випадку договору іпотеки № 152 від 01.04.2010 р. також відсутні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що кредитний договір № 196 від 31.03.2010 р., укладений між відповідачами у справі, суперечить положенням статуту ТОВ, учасником якого у розмірі 1,667% частки у статутному фонді товариства є позивач, а також вимогам Закону України "Про господарські товариства", приписам ст. 1054 ЦК України та заздалегідь ставить позичальника у невигідне становище в питаннях порядку та умов, строків виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань, так як спірний кредитний договір було укладено та підписано директором ТОВ з перевищенням наданих йому статутом товариства повноважень, у зв'язку з чим даний договір є таким, що не відповідає вимогам закону, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Оскільки, недійсним є кредитний договір, то відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсним є правочин щодо його забезпечення - в даному випадку іпотечний договір № 152 від 01.04.2010 р.

Крім того, іпотечний договір укладено в порушення вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 6 Закону України „Про іпотеку" та ст.120 ЗК України, оскільки іпотекодавець не попередив іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки та не були дотримані умови передачі нерухомого майна в іпотеку, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник ПАТ просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення.

Скаржник був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Також, 12.03.2014 р. до апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку з зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що ухвалою від 12.02.2014 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження відповідного суду сторони були попереджені, що неявка їх представників у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на іншу дату та не є перешкодою для розгляду скарги по суті. Крім того, вказана ТОВ у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво інтересів останнього може здійснюватися не лише п. Носенко І.П., а також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин, у даному випадку, немає.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ПАТ, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідно до змін до статуту ТОВ позивач є учасником цього товариства та розмір його частки у статутному фонді ТОВ складає 1,667%.

Згідно п. 4.1 статуту ТОВ метою створення товариства є здійснення виробничої, комерційної та іншої діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 20.1 статуту ТОВ вищим органом товариства є загальні збори його учасників до виключної компетенції яких, згідно п/п "а" п. 20.4 цього статуту віднесено визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження планів та звітів про їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи 31.03.2010 р. між ПАТ та ТОВ укладено кредитний договір № 196 (далі - кредитний договір), за умовами якого ПАТ зобов'язувався на умовах зазначеного договору надати ТОВ кредит у сумі 11.320.673 грн. 28 коп. з метою рефінансування заборгованості, що виникла у позичальника перед кредитодавцем по кредитному договору № 03/08ю, укладеного між тими ж сторонами 31.07.2008 р.

Термін остаточного повернення кредиту сторонами було визначено до 01.08.2016 р.

Згідно п. 2.1 кредитного договору видача кредиту здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника виключно для придбання валюти на МВРУ з метою погашення заборгованості по кредитному договору № 03/08ю від 31.07.2008 р.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору позичальник зобов'язувався повернути кредит згідно графіку, зазначеного у додатковій угоді на видачу траншу.

У п. 7.4. кредитного договору встановлено, що останній набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

01.04.2010 р. в якості забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ і ТОВ укладено договір іпотеки, за умовами якого ПАТ прийняв в іпотеку цілісний майновий комплекс, загальною площею 10706,7 кв .м., розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Леніна, 126 на земельній ділянці площею 2,9612 га.

06.04.2010 р. додатковою угодою № 1 до кредитного договору сторонами була уточнена сума кредиту - розмір заборгованості по кредитному договору №03/08ю від 31.07.2008 р., яка на день підписання вказаної додаткової угоди склала 11.179.164 грн., а також затверджено графік зниження суми вказаної заборгованості.

31.03.2011 р. між ПАТ і ТОВ укладено договір про внесення змін до кредитного договору, за умовами якого ТОВ зобов'язувалось повернути знижену суму кредиту у розмірі 10.299.992 грн. 85 коп. в строк до 30.12.2017 р. шляхом щомісячного перерахування на відповідний рахунок банку передбаченої графіком суми грошових коштів.

Позивач стверджує, що укладений між ПАТ і ТОВ кредитний договір, суперечить положенням статуту останнього, учасником якого у розмірі 1,667 % частки у статутному фонді товариства є позивач, а також вимогам Закону України "Про господарські товариства" та заздалегідь ставить позичальника у невигідне становище в питаннях порядку та умов, строків виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Але, з такими доводами позивача підставне не погодився суд першої інстанції, оскільки відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.

Згідно ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз вищенаведених умов і змісту спірного договору в цілому свідчить про те, що сторони погодили: по-перше, предмет договору - надання кредиту на рефінансування заборгованості по кредитному договору № 03/08ю від 31.07.2008 р., по друге, строк дії договору - діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, по третє - ціна (сума) наданого кредиту - 11.179.164 грн. 86 коп.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Кредитний договір, укладений між ПАТ і ТОВ повністю відповідає вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства України, а також не суперечить моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Спірний договір був укладений між ПАТ в особі заступника директора з продажів Корпоративного Бізнесу Одеського ТЦ ВАТ "ВіЕйБі Банк" - п. Шевчука Ю.І., який діяв на підставі довіреності та ТОВ в особі директора - п. Дзюбан Е.В., який діяв на підставі статуту.

Як вбачається із змісту самого договору сторони правочину перебували у повній цивільній правоздатності та дієздатності, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, без фізичного та/або психічного тиску;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Сторонами було повністю дотримано вимоги чинного законодавства щодо форми договору.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначені вимоги законодавства також було дотримано сторонами при укладенні спірного правочину.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, всупереч ст. 33 ГПК України, обставин, які є підставами для визнання недійсними кредитного договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому оспорюваний договір відповідає положенням ст. 180 ГК України та ст. 638 ЦК України.

Позивач вважає, що підпункти п. 2.12. кредитного договору, яким визначається черговість здійснення погашення заборгованості, суперечать один одному.

Пунктом 2.12. кредитного договору визначено, що погашення заборгованості позичальника за Кредитним договором здійснюється в наступній черговості:

а) проценти за користування кредитом, прострочені до сплати на строк понад 31

b) комісії за договором, прострочені до сплати на строк понад 31 день;

с) проценти за користування кредитом, прострочені до сплати на строк до 31 дня;

d) комісії за договором, прострочені до сплати на строк до 31 дня;

e) прострочена до повернення частина кредиту;

f) строкові проценти за користування кредитом;

g) строкові комісії за договором;

h) сума основного боргу за кредитом;

i) пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів та штрафи за порушення інших умов договору.

При цьому, у випадку переказу/перерахування коштів на погашення будь-яких грошових зобов'язань Позичальника за цим Договором, Позичальник надає Кредитодавцю право перерозподілити кошти, що надійшли в рахунок погашення таких грошових зобов'язань, всупереч встановленої цим пунктом черговості шляхом здійснення відповідних бухгалтерських проводок.

Банк залишає за собою право змінювати порядок черговості погашення заборгованості на власний розсуд.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Законодавством України встановлено відповідальність за виконання або неналежне виконання взятих на зобов'язань за договором.

Пунктом 2.10. кредитного договору передбачено, що кредитор має право вимагати достроково погасити заборгованість за цим договором у повному обсязі у разі наявності простроченої протягом більше 5 банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором.

При викладених обставинах, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що вищевказані умови договору кореспондуються та ніяким чином не суперечать приписами ч. 2. ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України, оскільки за змістом наведених правових норм, якщо договір позики укладений на тривалий строк, то він може передбачити виконання частинами. Порушення позикодавцем строку повернення чергової частини боргу дає позикодавцю право вимагати дострокового виконання договору позики, який у даному випадку означає повернення усієї суми боргу, що залишилася, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання скаржника на той факт, що кредитний договір та договір іпотеки підписані директором ТОВ з перевищенням наданих повноважень є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевий судом до уваги, оскільки відповідно до п. 20.1 статуту вищим органом ТОВ є загальні збори його учасників, виключною компетенцією якої є визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження планів та звітів про їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу загальних зборів учасників ТОВ № 3/2010-(48) від 31.03.2010 р., до порядку денного (питання № 5), учасники товариства уповноважили директора товариства виконувати усі дії та формальності, пов'язані з укладанням та підписанням кредитного договору, та проголосували "за" одноголосно. Також, згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Вказані обставини справи повністю спростовують доводи скаржника про те, що кредитний договір підписаний директором ТОВ п. Дзюбан Е.В. з перевищенням повноважень.

Відповідно до положень ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.

За приписами ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Але, при цьому не можна ототожнювати власні права і інтереси учасника господарського товариства з правами та інтересами самого господарського товариства.

У свою чергу, легітимні інтереси господарського товариства формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим учасником, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших учасників, так і законним інтересам усього товариства, а виконавчим органом останнього.

Чинне законодавство України не перешкоджає учаснику господарського товариства захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення з відповідним позовом до суду. Але, такий позов подається у випадку порушення, оспорювання чи невизнання прав та інтересів цієї особи самим товариством, учасником якого вона є, органами чи іншими учасниками цього товариства.

При цьому, не виключається можливість звернення особи до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів господарського товариства, учасником якого вона є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

Таким чином, позивач має довести свою заінтересованість у визнані спірних договорів недійсним, оскільки відповідно до ст. 15 Статуту ТОВ позивач володіє лише 1,667% статутного фонду цього товариства.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено, зокрема вимоги про припинення дій шляхом заборони чинити перешкоди позивачу стосовно участі у загальних зборах на майбутнє.

У п. 51 названої постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем не доведено, в чому саме полягали порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів позивача, як учасника ТОВ при укладенні спірних договорів, та не доведено, в чому полягає його матеріально-правова зацікавленість в результатах розгляду позову, врахувавши, що законодавством не передбачено право учасника господарського товариства звертатись до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Доводи скаржника щодо недотримання вимог ст. 6 та п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України „Про іпотеку" при укладанні спірного іпотечного договору є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи, так як предметом іпотеки є нерухоме майно, а не земельна ділянка та спірний договір іпотеки містить належний опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а земельній ділянці, на якій розташовані об'єкти нерухомості, переданий в іпотеку, присвоєний кадастровий номер, про що прямо зазначено в договорі іпотеки.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 року у справі № 916/3020/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного підприємства "Zlatovin S.R.L." - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.03.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.