Постанова № 37601965, 06.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м. Київ, вул. К. Каменєва, 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

06 березня 2014 року Справа №826/56/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі:

судді: Пісоцької О.В.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу

за позовною заявою ОСОБА_1дозаступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області Губіна Станіслава Олександровича, Головного управління Держземагентства у Київській області провизнання неправомірними дій (бездіяльності), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальних та моральних збитків,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до заступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області Губіна Станіслава Олександровича (далі - заступник начальника ГУ Держземагентства, відповідач-1), Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства, відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) заступника начальника ГУ Держземагентства, які полягають:

? в наданні неповної та марної інформації, яка не запитувалась;

? в наданні відповіді не по суті;

? в ненаданні інформації на окремі пункти запиту ОСОБА_1 №2/34 про надання роз'яснення від 20 грудня 2013 року;

- зобов'язати ГУ Держземагентства надати обґрунтовані роз'яснення на запит ОСОБА_1 №2/34 від 20 грудня 2013 року з урахуванням доданих до нього документів, щодо конкретної ситуації щодо практичного застосування норм земельного законодавства, а саме:

? якою є на даний час процедура скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, що був виданий і зареєстрований у 2008 році?

? до якого органу на даний час мають бути висунуті вимоги про скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, що був виданий і зареєстрований у 2009 році, з урахуванням того, що територіальний орган ДП Центр ДЗК реорганізовано (чи ліквідовано) та позбавлено функцій проведення реєстрації і видачі правовстановлюючих документів на землю?

? чи може бути визнаний Державний акт на право власності на земельну ділянку недійсним з урахуванням зазначених у запиті недоліків (невідповідність реєстраційного номера встановленому порядку; нереальність видачі і реєстрації документу на бланку на дату в яку бланк який перебував у типографії, тощо)?;

- постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності заступника начальника ГУ Держземагентства за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яку направити для виконання до Прокуратури м. Києва;

- стягнути з ГУ Держземагентства на користь позивача матеріальні та моральні збитки у розмірі 80000грн. 00коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся з запитом №2/34, який був прийнятий ГУ Держземагенством 20 грудня 2013 року. В запиті повідомлено про наявність двох правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності на одну й ту ж саму земельну ділянку за кадастровим номером 3222482000:05:005:0029, і саме вказані два документи стали приводом для подання запиту та надання відповідного роз'яснення. Так, обидва документи видані і зареєстровані 21 березня 2008 року, проте мають різні реєстраційні номери, надруковані на бланках різних серій та номерів. За наведеними в запиті обставинами позивач просив надати обґрунтовані та зважені роз'яснення з урахуванням конкретної ситуації і доданих документів на поставлені в ньому питання.

Водночас, у листі від 26 грудня 2013 року за №В-69-265/6-13, складеному за підписом заступника начальника ГУ Держземагентства, позивачу надано відповідь, яка, на його думку, неповна, не відноситься до випадку, щодо якого необхідні були роз'яснення, і взагалі не містить роз'яснень стосовно деяких поставлених питань, а саме - питань 2 та 3.

Позивач та його представник наполягали на тому, що такими діями (бездіяльністю) відповідача-1 було порушено право ОСОБА_1 на інформацію, що, в свою чергу, має ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення права на інформацію». Зауважувалось й на тому, що у зв'язку з порушенням права позивача на інформацію відповідач має відшкодувати завдану йому матеріальну та моральну шкоди.

Заступник начальника ГУ Держземагентства прибуття повноважного представника у судове засідання не забезпечив, тоді як належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення даної справи. Відповідач-1 не звертався до суду з письмовими поясненнями (запереченнями) стосовно задоволення позову, заявленого ОСОБА_1

ГУ Держземагентства стосовно задоволення позову ОСОБА_1 заперечує, посилаючись на його безпідставність.

У судовому засіданні представник відповідача просила суд врахувати, що даний позов поданий неналежною особою, а тому суд всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно відкрив провадження у даній справі. Зауважувалось на тому, що права позивача не порушувались відповідачами, а тому підстав для їх захисту у судовому порядку у особи не виникло. Разом з тим, представником відповідача зазначено про відсутність пояснень в обґрунтування правомірності наданої відповіді на вказаний запит позивача.

Ухвалою суду від 03 березня 2014 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши пояснення позивача, представників останнього та відповідача-2, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства з запитом №2/34 про надання роз'яснення від 20 грудня 2013 року, який зареєстровано останнім за вх. №В-69/0/5-13. У вказаному запиті позивач повідомив про те, що на даний час на одну земельну ділянку за кадастровим номером 3222482000:05:005:0029 виготовлено два державних акти на одну й ту ж особу - ОСОБА_3. Зазначалось й про те, що обидва правовстановлюючі документи видані та зареєстровані 21 березня 2008 року, проте мають різні номери, надруковані на різних бланках. Також навів ряд невідповідностей та недоліків, які має один з правовстановлюючих документів та, керуючись статтею 40 Конституції України, статтями 5, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», Законом України «Про доступ до публічної інформації, Законом України «Про інформацію», просив надати обґрунтовані та зважені роз'яснення з урахуванням конкретної ситуації і доданих документів з наступних питань:

«…1. Якою є на даний час процедура скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку, що був виданий і зареєстрований у 2008 році?

2. До якого органу на даний час мають бути висунуті вимоги про скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку, що був виданий і зареєстрований у 2008 році, з урахуванням того, що територіальний орган ДП Центр ДЗК реорганізовано (чи ліквідовано) та позбавлено функцій проведення реєстрації і видачі правовстановлюючих документів на землю?

3. Чи може бути визнаний Державний акт на право власності на земельну ділянку недійсним з урахуванням зазначених у запиті недоліків (невідповідність реєстраційного номера встановленому порядку; нереальність видачі та реєстрації документу на бланку на дату в яку бланк який перебував у типографії, тощо)?...».

До запиту позивачем долучено в копіях наступні документи: довіреність від 17 січня 2013 року; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №322256; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №202170; лист Головного управління Держземагентства у Київській області від 06 березня 2013 року №07-03/А-3475; лист Головного управління Держземагентства у Київській області від 01 березня 2013 року №07-03/3034.

Листом ГУ Держземагентства від 26 грудня 2013 року №В-69-265/6-13, складеного за підписом заступника начальника, запит ОСОБА_1, як зазначено, розглянуто.

Водночас, судом встановлено, а представником відповідача-2 не спростовувалось, те, що вказаний лист від 26 грудня 2013 року №В-69-265/6-13 не містить ані роз'яснень, ані відповідей по суті порушених позивачем питань. У вказаному документі лише процитовано ряд норм законодавства України, зокрема: частина 2 статті 158 Земельного Кодексу України, стаття 16 Цивільного кодексу України, пункт 6 статті 16 Закону України «Про земельний кадастр», пункти 57, 60, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України №2657), тоді як порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (з урахуванням відповідних змін; далі - Закон України №2939).

Згідно зі статтею 1 Закону України №2657 інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У статті 5 цього ж Закону передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України №2657 право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

У частинах 1 та 2 статті 17 Закону України №2657 передбачено, що правова інформація - будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Відповідно до статті 20 Закону України №2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Отже, врахувавши встановлені обставини та наведені норми законодавства, є наявним те, що інформація, яку просив надати ОСОБА_1 про можливі шляхи вирішення колізії, яка виникла під час реєстрації права власності на земельну ділянку, за своєю природою є правовою, а відтак відкритою.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України №2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Відповідно до статті 14 Закону України №2939 розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Частиною 2 статті 19 Закону України №2939 визначено, що запитувач має право звернутись до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, частиною 1 статті 20 Закону України №2939 визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

З аналізу наведеного чинного законодавства вбачається те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний надати запитувану інформацію особі, яка звернулась з відповідним запитом, незалежно від того, стосується ця інформація її особисто чи ні, за умови, якщо така інформація є публічною та якщо цей суб'єкт владних повноважень є розпорядником такої інформації.

Як встановлено судом, позивач звернувся до ГУ Держземагентства з запитом про надання йому роз'яснень, щодо можливих шляхів правового врегулювання ситуації, яка склалась після виявлення факту виготовлення двох правовстановлюючих документів на одну земельну ділянку.

Суд звертає увагу на те, що запитувана позивачем інформація безпосередньо його не стосується, проте така інформаціє і не підпадає під визначення «конфіденційної». Зокрема, згідно частини 2 статті 21 Закону України №2657, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Аналогічне за змістом визначення міститься також в частині 1 статті 7 Закону України №2939.

Водночас, пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445/2011 (далі - Положення №445/2011), визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до повноважень визначених пунктом 4 цього Положення, Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністру; розробляє в установленому законодавством порядку проекти нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил; веде поземельні книги та надає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки, та інше.

При цьому, відповідно до Положення про ГУ Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10 травня 2012 року №258 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2012 року за №852/21164 (далі - Положення №258), ГУ Держземагентства в області є територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України та йому підпорядковане.

Пунктом 3 Положення №258 встановлено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Згідно з пунктом 5 Положення №258 Головне управління з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує розгляд звернень громадян, юридичних осіб, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та надає роз'яснення з питань, що належать до його компетенції, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг; забезпечує доступ до публічної інформації, що перебуває у його володінні.

Пункт 11 Положення №258 вказує на те, що начальник Головного управління, зокрема: здійснює керівництво Головним управлінням, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності; здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Отже, ГУ Держземагентства у зв'язку з покладеними на нього обов'язками та завданнями є розпорядником запитуваної позивачем інформації, щодо роз'яснення правового порядку вирішення питань у сфері земельних ресурсів.

При цьому, заступник начальника несе персональну відповідальність за порушення ГУ Держземагентства як розпорядником інформації прав громадянина на звернення та доступ до публічної інформації, в тому числі - за порушення права на отримання роз'яснення з питань, що належать до компетенції Держземагентства.

Водночас, слід зауважити на тому, що здійснення судового захисту особи, чиє право порушено органами державної влади чи місцевого самоврядування внаслідок порушення ними положень Конституції та законів України у спосіб, що відповідає визначеним у законодавстві способам захисту порушеного права, є здійснення судом його повноважень органу судової влади у межах Конституції та законів України.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд, зокрема, може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає повноваження суду при вирішенні справи, за частиною 2 якої, зокрема, передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Врахувавши зміст листа від 26 грудня 2013 року №В-69-265/6-13, складеного за підписом заступника начальника ГУ Держземагентства, суд дійшов висновку, що відповідь на вказаний запит позивача фактично не надана як відповідачем-1, так і відповідачем-2.

Отже, позов ОСОБА_1 в частинах оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника, які полягають в неналежному розгляді запиту позивача №2/34 від 20 грудня 2013 року та зобов'язання ГУ Держземагентства надати обґрунтовані роз'яснення на запит особі №2/34 від 20 грудня 2013 року, підлягає задоволенню, проте у спосіб, передбачений законодавством.

Водночас, стосовно вимог позивача про постановлення окремої ухвали щодо притягнення до адміністративної відповідальності заступника начальника за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення є необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність передбачена за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень» та «Про засади запобігання і протидії корупції», або на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Зі змісту статті 220 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається те, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 212-3 розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Згідно з пунктом 11 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина 3 статті 127-1, статті 172-4 - 172-9, 188-32, 188-35, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)).

Статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд, врахувавши предмет даного спору, дійшов висновку про відсутність нагальної необхідності для постановлення окремої ухвали, оскільки задоволення позовних вимог у вище зазначеній частині є належним захистом порушеного права особи.

Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права самостійно звернутись з відповідною заявою про притягнення до адміністративної відповідальності до особи, уповноваженої складати протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди суд зауважує на наступному.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Разом з тим, за частиною 2 даної статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зі змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 року №5 та від 27 лютого 2009 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач, стверджуючи про те, що йому ГУ Держземагенства завдано матеріальну та моральну шкоду, не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат майнового чи немайнового характеру, що настали у зв'язку з неправомірною діяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Доказів, які свідчать про притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди особі, сторонами також не надано.

Таким чином, позов ОСОБА_1 в частині вимоги про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди у розмірі 80 000грн. 00коп. задоволенню не підлягає як безпідставний.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Врахувавши вище наведене, та, зокрема, положення статей 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, Законів України №2939 та №2657, дискреційні повноваження відповідачів під час розгляду запиту про надання роз'яснень щодо правової інформації, межі заявлених позовних вимог, є наявним висновок, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправним ненадання заступником начальника Головного управління Держземагентства у Київській області Губіним Станіславом Олександровичем та Головним управлінням Держземагентства у Київській області відповіді на запит ОСОБА_1 «про надання роз'яснення» від 20 грудня 2013 року №2/34;

- зобов'язання Головного управління Держземагентства у Київській області розглянути та надати відповідь на запит ОСОБА_1 «про надання роз'яснення» від 20 грудня 2013 року №2/34.

У задоволенні решти частини вимог позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (частина 1). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3).

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним ненадання заступником начальника Головного управління Держземагентства у Київській області Губіним Станіславом Олександровичем та Головним управлінням Держземагентства у Київській області відповіді на запит ОСОБА_1 «про надання роз'яснення» від 20 грудня 2013 року №2/34.

Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Київській області розглянути та надати відповідь на запит ОСОБА_1 «про надання роз'яснення» від 20 грудня 2013 року №2/34.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 45грн. 88коп. (сорок п'ять гривень 88коп.) частини витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору у справі №826/56/14, за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Головного управління Держземагентства у Київській області.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) О.В. Пісоцька