Ухвала суду № 37600913, 03.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2014 р. м. Київ К/800/12888/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової службина постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013у справі № 2а-2800/12/1370за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу»доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Державної податкової служби, в якій просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 000022321 від 06.01.2012.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Позивач заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Техніка для бізнесу» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за вересень 2011 року, за наслідками якої складено акт № 4317/23-209/22396671 від 22.12.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем в порушення п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України завищено розмір податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 645 927 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022321 від 06.01.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 807 409 грн. (з яких: 645 927 грн. - за основним платежем, 161 482 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- за результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вважає неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, ґрунтуючись на висновках акту № 10209/23-11/31812157 від 22.11.2011, складеного за результатами проведеної перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва контрагента позивача ПП «Румеб». На основі встановлених вказаним актом обставин щодо неможливості проведення перевірок постачальників та підтвердження операцій з постачання товарно-матеріальних цінностей ПП «Румеб», відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції ТОВ «Техніка для бізнесу» з ПП «Румеб» і ТОВ «Альт-таб-системз» не мають реального характеру, у зв'язку з чим укладені угоди є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість врегульовані Розділом V Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як покупцем) та ПП «Румеб» (як продавцем) укладено договір купівлі-продажу від 27.05.2011 № 2705-1, за умовами якого ПП «Румеб» зобов'язується поставити (передати у власність), а позивач зобов'язується прийняти і оплатити комп'ютерні комплектуючі.

Судами також встановлено, що виконання вказаних договорів підтверджується наявними у позивача первинними документами, а транспортування придбаного товару здійснювалося власним транспортом позивача. Крім того, встановлено, що розрахунки за укладеним договором здійснювалися у вексельній формі. ТОВ «Техніка для бізнесу» видав простий вексель серії АА № 199889 від 01.02.12 на суму 2 800 000 грн. та простий вексель серії АА № 1998892 від 01.02.12 на суму 1 000 000 грн., які передані ПП «Румеб», про що складено акт приймання передачі векселів від 06.02.2012.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що придбаний товар був використаний у господарській діяльності позивача шляхом продажу іншим підприємствам: ПП «Магна -Трейд»; ПП «Ентер; ТОВ «Трініті; ТОВ «Комп'ютерні технології; ТОВ «Вест - Груп; ПП «Кук», що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Альт-таб-сістемз» (як постачальником) укладено договір поставки № 0201-3/2008 від 02.01.2008, за умовами якого ТОВ «Альт-таб-сістемс» зобов'язувалось поставити позивачу товари в асортименті та на підтвердження виконання якого позивач надав первинні документи; Транспортування придбаного товару здійснювалось власним транспортом позивача, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що придбаний товар був реалізований позивачем іншим підприємствам та установам, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами; розрахунки за укладеним договором здійснювалися у вексельній формі, шляхом видачі позивачем простого векселя серії АА № 1998891 від 01.02.2012 року на суму 2 000 000 грн., який позивач передав ТОВ «Альт-таб-сістемз», про що складено акт приймання передачі векселів від 03.02.2012 року.

Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що суми податку на додану вартість, включені у вартість придбаного у ТОВ «Альт-таб-сістемс» та ПП «Румеб» товару, відображено як у податковій звітності позивача, так і в податковій звітності його постачальників, відповідно до наданих позивачем копій додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень 2011 ТОВ «Альт-таб-сістемз» та ПП «Румеб». На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за вересень 2011 року, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами купівлі-продажу та поставки, підтверджується належно оформленими первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, тощо), які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний