Ухвала суду № 37600778, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/800/52995/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 06 лютого 2012 року № 88-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 06 лютого 2012 року № 88-13 та зобов'язано повторно розглянути заяву громадянина Білорусії ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У касаційній скарзі Державна міграційна служба України посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 жовтня 2012 року громадянин Білорусії ОСОБА_2 звернувся із заявою про надання статусу біженця до Державної міграційної служби України.

06 лютого 2012 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 88-13 про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні, на підставі абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону, відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Керівництвом процедур і критерієм визначення статусу біженця УВКБ ООН та прийшов до висновку щодо відсутності підстав для скасування рішення Державної міграційної служби України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що обставини не були у повному обсязі обґрунтовані та взяті до уваги під час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та не була надана їм належна оцінка з урахуванням вимог міжнародного законодавства.

Відповідно до пунктів 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частиною 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, оскільки під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що причиною виїзду ОСОБА_2 з Білорусії стали переслідування останнього з боку правоохоронних органів Білорусії за політичними ознаками, оскільки позивач керував підрозділами «Зубр» у Мінську та Гомелі, у зв'язку з чим, неодноразово затримувався правоохоронними органами Республіки Білорусь. У квітні позивач залишив Білорусь та виїхав до Польщі, де навчався у спортивній академії. Під час поїздки до України позивача було затримано у Польщі так як термін перебування у цій країні було перевищено. Повернутись до країни походження позивач не може із-за переслідувань за політичними мотивами. Отже, із пояснень представника позивача вбачається, що однією із причин для визнання позивача біженцем в Україні є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичну діяльність останнього.

Більш того, судом апеляційної інстанції досліджено, що згідно з доповіддю міжнародної організації Amnesty International стосовно політичної ситуації у Республіці Білорусь за 2009 рік, вказано, що уряд продовжує пригнічувати громадянське суспільство, зокрема, судовим переслідуванням піддавались будь-які форми громадської діяльності, які не санкціоновані державою, опозиціонерів саджають у тюрми за мирні висловлювання своїх думок.

Також, позивачем до міграційного органу було надано докази його переслідувань у країні громадянської належності, а саме: факт участі позивача в несанкціонованих політичних мітингах, наявність переслідуваннях останнього за політичні переконання.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування рішення Державної міграційної служби України від 06 лютого 2012 року № 88-13 та зобов'язання повторно розглянути заяву громадянина Білорусії ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки спірне рішення прийнято без урахування всіх обставин та підстав, що спонукали позивача до пошуку захисту в іншій країні.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: А.Ф. Загородній С.В. Білуга О.І. Гаманко