Ухвала суду № 37600651, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/9055/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011

у справі № 2а-6401/10/1870

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

до 1. Державної податкової інспекції у м.Суми

2. Головного управління державного казначейства в Сумській області

про визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та скасування, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми від 18.06.2010 № 00001012706/0/45900 про зменшення ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 319489,63 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 319489,63 грн., судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1703,40 грн.

ДПІ у м.Суми подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та процесуального права: ч. 4 ст. 11, ч. 1 ст. 86, ч. 1 ст. 138 та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2010 № 00001012706/0/45900 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 319489,63 грн. слугували висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 11.06.2010 № 4644/23-6/30991664, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість в сумі 160093,63 грн. за листопад та в сумі 159396,00 грн. за грудень 2009 за операціями з придбання товару в ТОВ «Меркурій і компанія» внаслідок непідтвердження сплати податку до бюджету у ланцюгу постачання між ТОВ «Меркурій і компанія» та ТОВ «Торговий будинок «Металлотрейд» у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки останнього через визнання його банкрутом постановою Господарського суду від 27.04.2010 у справі № Б29/111-10.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість всіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару. Відсутність висновків зустрічної перевірки про підтвердження сплати одним з постачальників товару (робіт, послуг) в ланцюгу постачання податкових зобов'язань, не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням всіма постачальниками товару в ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Суми залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун