Рішення № 37598736, 06.03.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/1663/14 Головуючий 1 інстанції - Грищенко І.О.

Справа № 638/17550/13-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Пилипчук Н.П., Трішкової І.Ю.,

при секретарі: Асєєвій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною без застосування наслідків недійсності,-

В С Т А Н О В И Л А:

01.1 1.2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати відсутність права у відповідача ОСОБА_2 на стягнення заборгованості з нього за розпискою від 03.12,2010 року. Визнати відсутність у нього зобов'язань перед ОСОБА_2 за вказаною розпискою. Визнати вказану розписку недійсною без застосування наслідків недійсності. Стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.12.2010 року ним була написана розписка, в якій він вказує про те, що відповідач сплатив частину його боргу в банку «Райффайзен» в сумі 172 000 дол. США, які він взяв для реконструкції будівлі за адресою- АДРЕСА_1 та одночасно зазначив, що загальна сума кредиту складає 246 000 дол. США. В реальності відповідач не сплачував частину його боргу в банку «Райффайзен», бо у нього в зазначеному банку ніколи ніякої заборгованості взагалі не було і немає по теперішній час. Не відповідає дійсності і запис в цій розписці про те, що загальна сума його кредиту складає 246 000 дол. США, так яке він ніколи по теперішній час не укладав ніяких кредитних та інших договорів із «Райффайзен Банк Аваль». В розписці зазначено, що гроші були взяті для реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Однак реконструкція вказаної будівлі відбулася в період з 2006 року по 2007 рік та в 2007 році вже було визнано на підставі рішення суду право власності на реконструйовані та самовільно побудовані ними приміщення. У 2010 році, коли була написана розписка, реконструкцій вказаної нежитлової будівлі не проводилося. Реконструкція вказаної нежитлової будівлі здійснювалася за рахунок придбаних ним будівельних матеріалів, а не за рахунок взятих відповідачем кредитних коштів, шо підтверджусться товарними чеками, видатковими накладними, квитанціями, чеками про придбання позивачем будівельних матеріалів, які збереглися на теперішній час, всього на суму 386 788.98 грн. Зважаючи на те, що між ним та відповідачем існували дружні та довірливі стосунки, з метою врегулювання фінансових суперечок зі своєю дружиною, а також надання їй звіту про те, куди були витрачені кредитні гроші, відповідач попросив його написати вказану розписку. Вважав, що ця розписка ніяких правових наслідків у майбутньому не спричинить. Також на час написання даної розписки вони з відповідачем завідомо розуміли, що розписка від 03.12.2010 року є фіктивною та не буде виконана, бо написана без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цією розпискою. На даний час відповідач, скориставшись довірою та дружніми стосунками , вирішив незаконно стягнути в судовому порядку з нього неіснуючу заборгованість.

Відповідач та його уповноважений представник позовні вимоги позивача не визнали. В обгрунтування своєї позиції зазначили про те, що за спільною домовленістю з ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 було укладено кредитні договори на загальну суму 400 000 доларів США. Вказані грошові кошти отримано було не одномоментно, тому по мірі їх отримання вони витрачалися для ведення спільного бізнесу. ОСОБА_3 виступав поручителям по деяким договорам . Самосійно ОСОБА_3 був позбавлений можливості отримати кредит через відсутність нерухомого майна, яке б він міг передати банку в якості забезнечення можливості виконання ним умов договору. Через те, що існували дружні стосунки з позивачем, раніше необхідності написання письмових документів щодо суми боргу не виникало. Існувала домовленість, що погашення кредитннх зобов'язань вони вчиняють в рівній частині. ОСОБА_3 зі свого боку умови домовленості не виконував, тоді ОСОБА_2 запропонував укласти письмовий договір. Отримавши відмову, звернувся до ОСОБА_3 з приводу написання розписки. Зміст розписки ОСОБА_3 вказав самостійно. Реконструкція приміщення, про яке зазначено в розписці, відбувалася виключно за його ( ОСОБА_2) грошові кошти. Ним було витрачено приблизно 500 000 доларів США. ОСОБА_3 ніяких витрат не поніс. Якщо ОСОБА_3 й придбав будівельні матеріали, то він їх придбав виключно за кошти, шо належали фірмі. На неодноразові звернення до ОСОБА_3 з приводу повернення суми боргу, останній відповідав постійними відмовами. Зважаючі на виниклу ситуацію, він вимушений був звернутися до Київського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення з ОСОБА_3 на його користь суми заборгованості за умовами складеної розписки.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2013 року визнано розписку від 03.12.2010 року, складену ОСОБА_3. недійсною без застосування наслідків недійсності. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у розмірі 229,40 грн.

На вказане рішення з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку судом доказів, які мають суттєве значення для справи, просить вказане рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і в суді першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦГЖ України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання розписки недійсною без застосування наслідків недійсності, суд першої інстанції посилався на ст. ст. 203,234, 638,1046,1047 ЦК України та вказав, що вказана розписка позивача від 03.12.2010 року не посвідчує факт передання відповідачем грошової суми позивачу. У цій розписці не вказаний і момент передання грошей позивачу відповідачем. Факт передання відповідачем позивачу грошей в реальності не відбувся. Тому суд першої інстанції визнав, що в порушення ч. 1 ст. 638 ЦК України, згода з усіх істотних умов у цій розписці від 03 12.2010 року сторонами досягнута не булла. Крім цього, із змісту розписки чітко не зрозумілий характер взаємовідносин між сторонами, відносини поруки, чи- відносини позики. З розписки неможливо встановити дійсне волевиявлення сторін розписки, зміст та цілі документу під назвою «розписка», правові наслідки, на які спрямована ця розписка. Позивачем та відповідачем не вчинено жодних дій на виконання розписки від 03.12.2010 року. Тому, суд дійшов висновку, шо розписка від 03.12.2010 року була написана без наміру створення будь-яких правових наслідків, а сторони усвідомлювали, що вона не буде виконана, так як обставин, які зазначені у розписці в реальності не існувало та не існує.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в зв»язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 03.12.2011 року ОСОБА_3 написав ОСОБА_2 розписку такого складу « Я ОСОБА_3 дійсно підтверджую, що ОСОБА_2 погасив частину мого боргу в Банку «Райфайзен» в сумі 172 000 тисячі ( сто сімдесят дві тисячі доларів США) взяті в Банку для реконструкції будівлі за адресою АДРЕСА_1. Загальна сума мого кредиту становить 246 000 тисячі ( двісті сорок шість доларів США. Також зобов»язуюсь сплачувати 1,5% ( повтори) щомісяця ОСОБА_2.»

З позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що він просить суд визнати відсутність права у відповідача ОСОБА_2 на стягнення заборгованості з нього за вказаною розпискою від 03.12,2010 року. Визнати відсутність у нього зобов'язань перед ОСОБА_2 за цією розпискою. Визнати вказану розписку недійсною без застосування наслідків недійсності.

Також матеріали справи свідчать та не заперечують сторони, що на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2004 р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули права власності на цегляну нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 61,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частках, по 1/2 частині кожному, за що сплатили продавцю 10000,00 (десять тисяч) грн.

Сторони не заперечують, що вони вели спільну підприємницьку діяльність, всі дії та рішення стосовно вказаного нерухомого майна приймали за взаємною згодою.

В 2006 р. позивач запропонував відповідачу реконструювати належну їм на праві спільної часткової власності нежитлову будівлю, збільшити її площу та добудувати другий поверх, на що були потрібні значні грошові кошти.

Так як грошовий кредит на розвиток малого бізнесу можливо було отримати в установі банку тільки маючи гарну кредитну історію, достатній щомісячний дохід, об'єкти нерухомості, які можна передати в іпотеку, за пропозицією позивача, який пропонував реконструювати існуючий кіоск і побудувати новий об'єкт, а кредитні платежі сплачувати разом, ОСОБА_2 від свого імені уклав генеральну кредитну угоду з АППБ «Аваль» (переіменований у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), згідно якої було відкрито кредитну лінію і грошові кошти надавалися банківською установою частками в межах максимальної суми, установленої кредитним договором, отримав під заставу свого нерухомого майна гроші для реконструкції і обладнання будівлі АДРЕСА_1 під більярдну та кафе. Тож сторони домовились, що позивач нарівні з відповідачем буде вносити щомісячні кредитні платежі разом з відсотками за його користування до повного погашення.

Так, ОСОБА_2 12.09.2006 р. уклав генеральну угоду з АППБ «Аваль» на загальний розмір 375000 (триста сімдесят п'ять тисяч) доларів США. ОСОБА_3 виступав поручителем по даним кредитним відносинам.

На підставі кредитних договорів в рамках вказаної генеральної угоди ОСОБА_2 для переобладнання та реконструкції спільного з ОСОБА_3 киоска в період з 12.09.2006 р. по 20.05.2008 р. отримав 400000 (чотириста тисяч) доларів США, які повністю витратив на прибудову до існуючого об'єкту, побудову другого поверху, капітального ремонту фасадної частини будівлі, внутрішніх ремонтних робіт у будівлі, придбання меблів, посуду та обладнання для кафе та більярдної, придбання товарів, під заставу належних йому на праві приватної власності об'єктів нерухомості, що підтверджується копіями кредитних договорів та довідками банку про отримання грошей та погашення кредитної заборгованості.

Реконструкція здійснювалась особисто ОСОБА_2 поступово. Спочатку було збільшено загальну площу будівлі до 156,1 кв.м. для розташування офісних приміщень. Згодом побудовано другий поверх, загальна площа будівлі стала складати 585 кв.м.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30.08.2007 р. з подальшим уточненням та виправленням описок у рішенні, за сторонами було визнано право власності на реконструйовану двоповерхову нежитлову будівлю АДРЕСА_1.

Через деякий термін після узаконення було закінчено ремонтні роботи покрівлі будівлі, ремонт та облаштування фасаду, внутрішні ремонті роботи, придбані меблі, обладнання для кафе та більярдної. Остаточно ремонтні роботи та повне обладнання кафе і більярдної були закінчені приблизно в 2010, на початку 2011 року.

Також з пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що так як у позивача не було грошей, достатніх для оплати за ремонтних робот та придбання обладнання, він зобов'язався щомісячно відшкодовувати ОСОБА_2 половину від тих витрат, які здійснені відповідачем на реконструкцію та погашення кредиту, про що видав спочатку 28.07.2010 р. розписку, а потім після перерахунку боргу перед ОСОБА_2 позивач написав йому другу розписку від 03.12.2010 р., в якій зобов'язався сплатити заборгованість у розмірі 246 тис. доларів США за реконструкцію їхньої будівлі, що становить 1997520,00 грн., і відсотки, які позивач навіть частково не намагався погашати заборгованість, а тільки обіцяв, що він із заробітку буде частками виплачувати ОСОБА_2 борг. В позасудовому порядку спір вирішити було неможливо.

Крім того, з пояснень ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_3 порушив усні та письмові домовленості з ним і не відшкодовує витрачених ОСОБА_2 на поліпшення спільного майна грошових коштів. Тож відповідач вважає, що його права грубо порушені з боку позивача, йому нанесені збитки і він має право на відшкодування з його боку усіх понесених витрат на будівництво та реконструкцію спірного нежитлового об'єкту, облаштування кафе та більярдної та вартості кредиту.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зі змісту розписки від 03.10,2012 року вбачається, що ОСОБА_3 дійсно підтверджує, що ОСОБА_2 погасив частину його боргу у банку «Райффайзен» в сумі 172 000 дол. США, взяті ним у банку для реконструкції будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Загальний борг його кредиту складає 246 000 дол, США. Також зобов'язується сплачувати 1,5 % щомісяця ОСОБА_2.

В судовому засіданні позивач визнав, що він власноруч, без ніякого примусу написав відповідну розписку.

Відповідно до вимог закону слід розуміти, що розписка не є договором, а є документом, який засвідчує певний факт, письмове підтвердження певної дії.

Чинним законодавством України не визначено поняття - «розписка», не встановлена форма, порядок її написання та умови до її змісту, а тому, сторони самостійно і вільно обирають для себе форму розписки, текст для підтвердження своїх взаємовідносин та тих дій, які повинна вчинити особа, яка видала розписку, в обмін на повернення оригіналу розписки після виконання свого зобов'язання.

Тому вказана розписка не є правочином та складена як факт домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Визнати недійсним договір на підставі якого викладена розписка сторони не просять. Обставини, які викладені в розписці можуть бути оспорені в разі виникнення спору.

З апеляційної скарги, пояснень ОСОБА_2 та його представника в суді першої та апяційної інстанції вбачається, що раніше необхідності написання письмових документів щодо суми боргу не виникало, так я між ними існували дружні стосунки. Існувала домовленість, що погашення кредитннх зобов'язань вони вчиняють в рівній частині. ОСОБА_3 зі свого боку умови домовленості не виконував, тоді ОСОБА_2 запропонував укласти письмовий договір. Отримавши відмову, звернувся до ОСОБА_3 з приводу написання розписки. Зміст розписки ОСОБА_3 написав самостійно. Реконструкція приміщення, про яке зазначено в розписці, відбувалася виключно за його ( ОСОБА_2) грошові кошти. Ним було витрачено приблизно 500 000 доларів США. ОСОБА_3 ніяких витрат не поніс. Якщо ОСОБА_3 й придбав будівельні матеріали, то він їх придбав виключно за кошти, шо належали фірмі. На неодноразові звернення до ОСОБА_3 з приводу повернення суми витраченої на реконструкцію будівлі, останній відповідав постійними відмовами. Тобто відповідач вважає, що розписка від 03.10.2010 р., яка написана позивачем, є документом, який гарантує забезпечення повного виконання усного договору між сторонами з боку ОСОБА_3, який добровільно її видав, підтверджуючи домовленості щодо порядку та обсягу здійснення реконструкції та будівельних робіт нежитлового приміщення АДРЕСА_1, та розміру необхідних на це витрат, отриманими ОСОБА_2 у кредит.

Відповідно до ст.. 202, 203,204,205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначене свідчить, що правочин є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов»язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Надуманим є посилання позивача на ту обставину, що мета написання ним оспорюваної розписки було необхідним для звіту ОСОБА_2 перед дружиною так як він отримав у кредит великі гроші і придбавав нерухомість, а дружина начебто була не повідомлена і незадоволена тим, на що витрачались відповідачем грошові кошти. З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що як при підписанні кредитної угоди, так і при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомого майна, дружина відповідача була присутня і надавала свою згоду на підписання відповідних угод, тож посилання позивача на те, що дружина не знала куди були витрачені грошові кошти, узяті ОСОБА_2 в кредит надумані ОСОБА_3 і не відповідають дійсності.

Відповідно до ч.І ст.З ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав -це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Ст. 16 ЦК України містить загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Власник порушеного права, як правило, може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Спосіб захисту порушеного права, частіше всього, прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_3, з тих підстав, що заявником невірно обраний спосіб захисту порушених прав.

Відповідно до ч.І ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана дове сти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подають ся сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. п. 2, 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин судова колегія задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2. Рішення суду першої інстанції скасовує та постановляє нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, 309, 313,314,315,316 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2013 року скасувати, постановити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в повному обсязі.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - Судді-