Постанова № 37597296, 06.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5210/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панової Г.В.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

при секретарі - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

26 вересня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 № 0001182201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, Васильківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість і податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Мон Шері» за період з 01.07.2011 по 31.08.2011, в результаті чого складено Акт від 21.08.2013 № 201/10-07-22-01-12/32659407.

Наведеним актом встановлено допущені позивачем порушення, а саме: пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 397066 грн.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 № 0001182201, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 595599 грн, з них 397066 грн. за основним платежем і 198533 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Київ-Профіль» звернувсь за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження виконання укладених з ТОВ «Мон Шері» договору поставки товару від 04.07.2011 №85, позивачем надано: податкові та видаткові накладні (а.с. 26-35, 94-98).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Більше того, згідно умов вказаного договору, у разі поставки товару більш низької якості, ніж вимагається стандартом (тех. умовами, зразками) відмовитись від прийняття товару. В порушення наведеної умови договору, позивачем не надано документів, що свідчитимуть про стандарти та якості товару (а.с. 36).

Також, до уваги суду апеляційної інстанції взято і те, що в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні, а за таких обставин вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) - це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим, ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктами 11.5, 11.6, 11.7 цих Правил встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, за відсутності в матеріалах справи необхідних ТТН та визначення в договорі умов транспортування, неможливо встановити рух придбаного товару.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.

Частиною першою ст. 69 цього КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні слідчого відділу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області перебувають матеріали досудового розслідування відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою ст. 212, частиною п'ятою ст. 205 КК України, за фактом умисного ухилення від сплати податків та фіктивного підприємництва.

В ході досудового розслідування по кримінальному провадженню встановлено, що громадянка ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на ухилення від сплати податків, без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, придбала та створила ТОВ «Мон Шері» та отримавши реєстраційну документацію, печатки в своє розпорядження почала здійснювати незаконну діяльність, отримуючи грошові кошти на поточний рахунок з подальшим документальним оформленням проведених безтоварних операцій.

Даючи оцінку вище зазначеним обставинам, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини першої ст. 70 КАС України такий доказ є належним, оскільки містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Отже, обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною другою ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Окрім того, така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У свою чергу, статус ТОВ «Мон Шері» як платника ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, адже за змістом наведеного вище п. 198.6 ст. 198 ПК не дозволяється віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, що оформлені з порушенням вимог ст. 201 ПК. Також не спростовують відсутність належно оформлених первинних бухгалтерських і податкових документів по взаємовідносинах з ТОВ «Мон Шері».

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстав для його скасування відсутні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для скасування вказаного рішення податкового органу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року - скасувати.

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.