Рішення № 37596137, 04.03.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2014 Справа № 905/7172/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» (юридична адреса: 83058, місто Донецьк, вулиця Лівобережна, будинок № 35, поштова адреса: 83086, місто Донецьк, вулиця Первомайська, будинок № 28-А; код ЄДРПОУ - 36102947)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» (85000, Донецька область, місто Добропілля, вулиця Фрунзе, будинок № 18; код ЄДРПОУ - 37014789)

про стягнення 166 289,08 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Шмакова Н.Б. (довіреність б/н від 19.07.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» 148 400,00 гривень основного боргу, 10 688,67 гривень пені та 3 415,23 гривень трьох відсотків річних.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 15, 16, 525, 526, 610-612, 625 Цивільного кодексу України та статті 193, 218 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 19/11 від 26 квітня 2011 року в частині своєчасної та повної оплати вартості переданих нафтопродуктів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11 жовтня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду в судовому засіданні на 22 жовтня 2013 року (а.с. 1).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

09 жовтня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява, в якій товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше майно товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» в сумі 162 503,90 гривень (а.с. 46-47).

21 жовтня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» 138 000,00 гривень основного боргу, 10 688,67 гривень пені та 3 415,23 гривень трьох відсотків річних (а.с. 59).

19 листопада 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» 138 000,00 гривень основного боргу, 17 789,41 гривень пені та 8 688,94 гривень трьох відсотків річних (а.с. 75).

28 листопада 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшли пояснення до позовної заяви і заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 86).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 січня 2014 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» про визнання недійсним договору поставки № 19/11 від 26 квітня 2011 року (а.с. 96-99).

Провадження у справі зупинялося.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 січня 2014 року провадження у справі зупинялося до розгляду Донецьким апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 16 січня 2014 року про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви (а.с. 105).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 лютого 2014 року поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи на 04 березня 2014 року (а.с. 111).

03 березня 2014 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» 138 000,00 гривень основного боргу, 17 789,41 гривень пені та 10 499,67 гривень трьох відсотків річних (а.с. 112).

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (пункти 3.10, 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Склад суду змінювався.

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 04 березня 2013 року справу передано на розгляд судді Фурсовій С.М.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві, письмових поясненнях і заявах про уточнення позовних вимог, просила суд позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином; не надав відзиву на позовну заяву в порядку статті 59 ГПК України.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

26 квітня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» (далі по тексту - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 19/11 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар - нафтопродукти в асортименті, кількості та за цінами, передбаченими у додатках до Договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його в порядку та строки, встановлені Договором або додатками до нього (пункт 1.1 Договору) (а.с. 9-10).

Згідно пункту 1.2 Договору асортимент, кількість та вартість товару (ціна за одиницю), який поставляється у відповідності з цим Договором, визначається між сторонами у додатках, що є невід'ємною частиною Договору. У якості додатків сторони приймають: рахунки (рахунки-фактури), оплачені покупцем відповідно до розділу 3 Договору; накладні на товар; інші письмові угоди сторін.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено, що покупець здійснює розрахунки за отриманий товар в національній валюті України у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання партії товару або передплати. Момент отримання відповідає даті, зазначеній у накладній постачальника. Датою здійснення оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

При наявності у покупця заборгованості незалежно від причин та підстав їх виникнення, грошові кошти, що надійшли від покупця, зараховуються в черговості, визначеній постачальником на погашення наявної заборгованості та сум неустойки, нарахованої внаслідок неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань (пункт 3.4 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2011 року, а в частині розрахунків - до повного розрахунку сторін (пункт 6.1 Договору).

Додатковою угодою б/н від 28 грудня 2011 року сторонами пролонговано строк дії Договору до 31 грудня 2012 року (а.с. 11).

Договір на момент спірної поставки був чинним.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договір підписаний без розбіжностей та скріплений печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Згідно видаткової накладної № 66 від 27 січня 2012 року та товарно-транспортної накладної № Р66 від 27 січня 2012 року, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв товар (лігроїно-газойлеву фракцію) на загальну суму 340 240,00 гривень (а.с. 13-15).

У видатковій накладній сторонами узгоджені: назви та реквізити постачальника та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Повноваження ОСОБА_2 на отримання від товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» товарно-матеріальних цінностей підтверджується довіреністю № 1 від 03 січня 2012 року (а.с. 12).

Статтею 688 ЦК України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем (відповідачем) при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежного виконання продавцем (позивачем) прийнятих договірних зобов'язань з поставки товару, відповідачем не надано доказів щодо встановлення позивачу строку для передання документів, що стосується товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 19/11 від 26 квітня 2011 року у розмірі 138 000,00 гривень (сума заборгованості зменшена на підставі заяви про зменшення позовних вимог за № 213 від 19 жовтня 2013 року).

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з конклюдентних дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абзацу другого пункту 1 статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені Договором між сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковою та товарно-транспортною накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що й зумовило звернення до господарського суду з цим позовом.

З наявних в матеріалах справи копій виписок з особового рахунку вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару за період з 02 березня 2012 року по 20 грудня 2012 року на загальну суму 191 840,00 гривень (а.с. 21-34).

21 жовтня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява, в якій товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ», зменшивши розмір позовних вимог, просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» 138 000,00 гривень основного боргу, 10 688,67 гривень пені та 3 415,23 гривень трьох відсотків річних (а.с. 59).

Заява про зменшення розміру позовних вимог мотивована тим, що відповідачем за період з 01 жовтня 2013 року по 15 жовтня 2013 року здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 10 400,00 гривень (а.с. 62-69).

Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу розглядаються в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог за № 213 від 19 жовтня 2013 року (вхідний № 29619/13 від 21 жовтня 2013 року).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданого товару, позивач просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 340 240,00 - 202 240,00 = 138 000,00 гривень, де:

- 340 240,00 гривень - вартість поставленого відповідачу товару;

- 202 240,00 гривень - сума оплаченого товару.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача щодо поставки ним товару на загальну суму 340 240,00 гривень, господарський суд виходить з наявного в матеріалах справи первинного документу (видаткової накладної), що підтверджують вказану обставину.

Надавши оцінку вказаному первинному документам, господарський суд дійшов висновку, що він має необхідні реквізити відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тому є належним доказом того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товару за договором поставки нафтопродуктів № 19/11 від 26 квітня 2011 року), і, відповідно - є доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до положень статті 509 ЦК України та статей 173-174, 193 ГК України.

Зі змісту видаткової накладної вбачається, що переданий товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» товар був прийнятий повноваженим представником товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг», про що свідчить скріплений печаткою відповідача підпис у видатковій накладній.

Відтиск печатки відповідача, наявний на первинному документі (видатковій накладній), є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті переданого товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» товару).

У претензії б/н від 16 квітня 2013 року, отримання якої відповідачем підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 23 квітня 2013 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми основного боргу з урахуванням пені, інфляції та трьох відсотків річних (а.с. 35-36).

Матеріали справи не містять доказів надання позивачу відповіді на вказану претензію.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів оплати основного боргу у розмірі 138 000,00 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

З огляду на те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 138 000,00 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 17 789,41 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 10 499,67 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Позовні вимоги в частині стягнення пені та трьох відсотків річних розглядаються в редакції заяви про уточнення позовних вимог за № 60 від 03 березня 2014 року (вхідний № 13507/14 від 03 березня 2014 року).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період, за який сплачується пеня, від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята статті 254 ЦК України).

Спірна партія товару поставлена відповідачу 27 січня 2012 року.

Сторонами у пункті 3.1 Договору узгоджено, що розрахунки за отриманий товар здійснюються протягом одного банківського дня з моменту отримання партії товару.

Позивач визначає останнім днем виконання зобов'язань - 28 січня 2012 року, а прострочення виконання зобов'язання з 29 січня 2012 року.

Оскільки 28 та 29 січня 2012 року є вихідними днями (субота та неділя), то останнім днем виконання зобов'язання є 30 січня 2012 року (понеділок), а не 28 січня 2012 року як помилково визначив позивач; тому прострочення виконання зобов'язання з оплати товару за видатковою накладною № 66 від 27 січня 2012 року виникло з 31 січня 2012 року (вівторок).

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений статтею 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою, а не строком протягом якого здійснюється нарахування пені до звернення з позовом до суду.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Зазначений висновок вміщений у постанові Верховного Суду України у справі 17/034-11 (3-56гс12), яка розглянута 04 грудня 2012 року щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини шостої статті 232 ГК України та частини другої статті 260 ЦК України.

У пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» касаційним судом викладено позицію, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позовну заяву або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Суддя не повинен з власної ініціативи зазначити про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється за кожним днем, за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або мав дізнатись про порушення свого права.

З наданого розрахунку пені вбачається, що позивач здійснював нарахування за період з 29 січня 2012 року по 28 липня 2012 року.

Позовна заява за вихідним № 209 від 26 вересня 2013 року отримана господарським судом Донецької області 09 жовтня 2013 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви за № 27095/13.

При зверненні з позовними вимогами щодо стягнення пені позивачем за період нарахування з 29 січня 2012 року по 28 липня 2012 року пропущено строк позовної давності.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не звертався до господарського суду ані з усною, ані з письмовою заявою про застосування строків позовної давності в порядку статті 267 ЦК України, тому спеціальний строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені господарським судом не застосовується.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума пені становить 17 326,42 гривень виходячи з наступних розрахунків:

- 4 466,81 гривень за період з 31.01.2012 по 01.03.2012 відносно заборгованості 340 240,00 гривень;

- 565,15 гривень за період з 02.03.2012 по 05.03.2012 відносно заборгованості 333 620,00 гривень;

- 944,54 гривень за період з 06.03.2012 по 12.03.2012 відносно заборгованості 318 620,00 гривень;

- 130,70 гривень за 13.03.2012 відносно заборгованості 308 620,00 гривень;

- 119,85 гривень за 14.03.2012 відносно заборгованості 283 000,00 гривень;

- 453,99 гривень за період з 15.03.2012 по 18.03.2012 відносно заборгованості 268 000,00 гривень;

- 214,29 гривень за період з 19.03.2012 по 20.03.2012 відносно заборгованості 253 000,00 гривень;

- 201,58 гривень за період з 21.03.2012 по 22.03.2012 відносно заборгованості 238 000,00 гривень;

- 5 026,64 гривень за період з 23.03.2012 по 16.05.2012 відносно заборгованості 223 000,00 гривень;

- 655,74 гривень за період з 17.05.2012 по 24.05.2012 відносно заборгованості 200 000,00 гривень;

- 227,46 гривень за період з 25.05.2012 по 27.05.2012 відносно заборгованості 185 000,00 гривень;

- 4 319,67 гривень за період з 28.05.2012 по 28.07.2012 відносно заборгованості 170 000,00 гривень.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

За здійсненим господарським судом перерахунком, з урахуванням настання у відповідача строку платежу, сума відсотків річних становить 10 436,59 гривень виходячи з наступних розрахунків:

- 864,54 гривень за період з 31.01.2012 по 01.03.2012 відносно заборгованості 340 240,00 гривень;

- 109,38 гривень за період з 02.03.2012 по 05.03.2012 відносно заборгованості 333 620,00 гривень;

- 182,81 гривень за період з 06.03.2012 по 12.03.2012 відносно заборгованості 318 620,00 гривень;

- 25,30 гривень за 13.03.2012 відносно заборгованості 308 620,00 гривень;

- 23,20 гривень за 14.03.2012 відносно заборгованості 283 000,00 гривень;

- 87,87 гривень за період з 15.03.2012 по 18.03.2012 відносно заборгованості 268 000,00 гривень;

- 41,48 гривень за період з 19.03.2012 по 20.03.2012 відносно заборгованості 253 000,00 гривень;

- 39,02 гривень за період з 21.03.2012 по 22.03.2012 відносно заборгованості 238 000,00 гривень;

- 1 005,33 гривень за період з 23.03.2012 по 16.05.2012 відносно заборгованості 223 000,00 гривень;

- 131,15 гривень за період з 17.05.2012 по 24.05.2012 відносно заборгованості 200 000,00 гривень;

- 45,49 гривень за період з 25.05.2012 по 27.05.2012 відносно заборгованості 185 000,00 гривень;

- 933,61 гривень за період з 28.05.2012 по 02.08.2012 відносно заборгованості 170 000,00 гривень;

- 144,26 гривень за період з 03.08.2012 по 13.08.2012 відносно заборгованості 160 000,00 гривень;

- 1 573,77 гривень за період з 14.08.2012 по 19.12.2012 відносно заборгованості 150 000,00 гривень;

- 3 475,82 гривень за період з 20.12.2012 по 02.10.2013 відносно заборгованості 148 400,00 гривень;

- 24,16 гривень за період з 01.10.2013 по 02.10.2013 відносно заборгованості 147 000,00 гривень.

- 60,00 гривень за період з 03.10.2013 по 07.10.2013 відносно заборгованості 146 000,00 гривень.

- 11,84 гривень за 08.10.2013 відносно заборгованості 144 000,00 гривень.

- 11,75 гривень за 09.10.2013 відносно заборгованості 143 000,00 гривень.

- 11,67 гривень за 10.10.2013 відносно заборгованості 142 000,00 гривень.

- 34,77 гривень за період з 11.10.2013 по 13.10.2013 відносно заборгованості 141 000,00 гривень.

- 11,42 гривень за 14.10.2013 відносно заборгованості 139 000,00 гривень.

- 1 587,95 гривень за період з 15.10.2013 по 03.03.2014 відносно заборгованості 138 000,00 гривень.

Що стосується заяви позивача про забезпечення позову, господарський зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване, підтверджене доказами припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Дослідивши обставини, викладені в заяві про вжиття заходів до забезпечення позовної заяви, господарський суд приходить до висновку про відсутність існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Відмова в забезпеченні позову не спричинить неможливість захисту прав позивача та не ускладнить відновлення його прав без вжиття таких заходів.

З огляду на викладене, на думку суду, заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

З матеріалів позовної заяви вбачається, що нова ціна позову становить 166 289,08 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі (166 289,08 х 0,02) = 3 325,78 гривень.

З доданих до позовної заяви платіжного доручення № 225 від 02 жовтня 2013 року, квитанцій № к2/І/28 від 18 листопада 2013 року, № 16891.20.1 від 03 березня 2014 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 3 333,08 гривень, тобто судовий збір внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 7,30 гривень.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 7,30 гривень, яка сплачена на підставі квитанції № 16891.20.1 від 03 березня 2014 року на суму 38,00 гривень підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Росімпортторг» (85000, Донецька область, місто Добропілля, вулиця Фрунзе, будинок № 18; код ЄДРПОУ - 37014789, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» (юридична адреса: 83058, місто Донецьк, вулиця Лівобережна, будинок № 35, поштова адреса: 83086, місто Донецьк, вулиця Первомайська, будинок № 28-А; код ЄДРПОУ - 36102947, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 138 000,00 гривень основного бору, 17 326,42 гривень пені, 10 436,59 гривень трьох відсотків річних та 3 315,14 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІОІЛ» (юридична адреса: 83058, місто Донецьк, вулиця Лівобережна, будинок № 35, поштова адреса: 83086, місто Донецьк, вулиця Первомайська, будинок № 28-А; код ЄДРПОУ - 36102947, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 7,30 гривень, сплаченого згідно квитанції № 16891.20.1 від 03 березня 2014 року на суму 38,00 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11 березня 2014 року.

Суддя С.М. Фурсова