Ухвала суду № 37593521, 05.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4863/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Градовського Ю.М. та Кравченко К.В.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, перекладача - ОСОБА_3 та представника відповідача і третьої особи - Максимової Олександри Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ), за участю третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення ДМСУ від 20 травня 2013 року за №315-13 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМСУ прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що навесні 2011 року в Сирії почався внутрішній озброєний конфлікт, що супроводжувався численними жертвами серед мирного населення, у зв'язку з чим позивач змушений був покинути країну походження, а оскільки на сьогоднішній день конфлікт в Сирії загострився, країна опинилась у стані гуманітарної кризи та позивач може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію, то відмова в наданні статусу біженця та винесення оскаржуваного рішення є неправомірними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Суд скасував рішення ДМСУ від 20 травня 2013 року за №315-13 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМСУ від 20 травня 2013 року №315-13. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДМСУ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є уродженцем м.Саура, обл.Ракка (Сирія), є громадянином Сирії, за національністю курд та за віросповіданням мусульманин-суніт, неодружений.

25 серпня 2011 року позивач легально потрапив до України та 03 лютого 2012 року звернувся до ГУДМС України в Одеській області з клопотанням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

12 лютого 2013 року ГУДМС України в Одеській області складено висновок по справі за №ODS 12/37, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу біженця та додаткової форми захисту, оскільки за результатами розгляду особової справи вбачається, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами та нестабільністю.

Рішенням від 20 травня 2013 року за №315-13 ДМСУ підтримала висновок ГУДМС України в Одеській області та відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованою, а рішення ДМСУ від 20 травня 2013 року за №315-13 протиправним ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту ДМСУ не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії, а сам висновок ГУДМС України в Одеській області за №ODS 12/37 від 12 лютого 2013 року не містить детального аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З матеріалів справи, а саме заяви-анкети позивача вбачається, що через події в Сирії позивач інститут не закінчив, оскільки був відрахований через те, що приймав участь у зібраннях курдів, та в зв'язку з приналежністю до національної меншини (курд) залишилися без роботи. Крім того, позивачем зазначено, що його постійно викликали представники влади (Мухабарат), які цікавилися, що він робить та з ким зустрічається. В зв'язку з наведеними подіями ОСОБА_1 покинув країну своєї громадянської належності.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідування достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали, надані ним носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Сирії добровільно, відкрито та легальним шляхом. В матеріалах справи також відсутні факти, які б підтверджували можливість застосування до заявника смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозна особиста загроза життю особи.

Отже, приймаючи до уваги підстави та обставини виїзду позивача з країни громадянської належності та ту обставину, що до позивача не застосовувались заходи адміністративного стягнення та кримінальна відповідальність, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано належних доказів щодо його переслідування в Сирії, колегія суддів надходить до висновку про обґрунтованість думки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача ознак біженця, а також стосовно того, що підстави виїзду позивача з Сирії мають економічний та/або соціальний характер.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року за № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМСУ, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Станом на час вирішення міграційною службою питання щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27 березня 2012 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Крім того, положеннями п.8 "Рекомендацій щодо питання міжнародного захисту відповідно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН встановлено, що у тих випадках, коли буде встановлено, що особи не відповідають конвенційним критеріям (статусу біженця), слід застосовувати критерії для надання додаткових форм захисту, включаючи ті, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

А тому, враховуючи, що рішення ДМСУ про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування рішення ДМСУ від 20 травня 2013 року за №315-13 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вказаного рішення.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС України.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський К.В. Кравченко