Ухвала суду № 37590855, 04.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.Справа № 818/8232/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представника позивача - Пономаренко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 818/8232/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд"

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Тростянецький Агропромбуд") звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - відповідач, Охтирська ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, прийнятої судом, просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 р. № № 0000542201 та податкове повідомлення-рішення від 08.10.2013 № 0000742201.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 818/8232/13-а адміністративний позов ТОВ "Тростянецький Агропромбуд" до Охтирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково.

Скасоване податкове повідомлення - рішення від 08 жовтня 2013 року № 0000742201, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 65 125 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 11 048 грн.

Скасоване частково податкове повідомлення - рішення від 01 серпня 2013 року № 0000542201 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток по відносинах з ПП "ОСОБА_5" та ТОВ "Стар-Найт" за основним платежем на загальну суму 67 211 грн.

В задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000542201 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток на 33 077 грн. за основним платежем, застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8 269 грн. по відносинах з надання правової допомоги ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд" судовий збір, сплачений при зверненні до суду, пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 1433 грн. 92 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2013року по справі № 818/8232/13-а; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Тростянецький Агропромбуд" відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ч.2,3 ст.159 КАС України, пунктів 138.1, 138.2, 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація, встановлена при перевірці ланцюга постачання ТОВ "Тростянецький Агропромбуд". Зазначив, що придбання позивачем товарів у контрагентів ПП "ОСОБА_5", ТОВ " Стар-Найт", ПП "Баварія-Ф" має ознаки нереальності здійснення. Вказав, що до Охтирської ОДПІ надійшли матеріали перевірки щодо ПП "ОСОБА_5" та ПП "Баварія-Ф" про неможливість проведення зустрічних звірок щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за періоди, які вказані у зазначених актах, оскільки дані підприємства за юридичними адресами не знаходяться. Зазначив, що договору та документів, що підтверджують перевезення, придбаного позивачем у ТОВ " Стар-Найт" піску та грунту, а також придбаного у ПП "Баварія-Ф" вібратора, для перевірки не було надано. Враховуючи викладене, відповідач вважає вірними висновки акту перевірки від 16.07.2013 р., та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 818/8232/13-а залишити без змін. Зазначив, що на підтвердження реальності угод, укладених із ПП "ОСОБА_5" та ТОВ " Стар-Найт", ПП "Баварія-Ф", позивачем було надано передбачені законодавством первинні, розрахункові та платіжні документи, а також первинні бухгалтерські документи, які підтверджують використання позивачем у господарській діяльності матеріальних цінностей, придбаних у вищезазначених контрагентів. Стверджує, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено докази по справі, повно і всебічно досліджені обставини справи, тому рішення суду першої є законним та обґрунтованим.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Охтирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Тростянецький Агропромбуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 16.07.2013 р. № 4/2200/03586360 (т.1, а.с. 21-61).

Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2, 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 100288 грн., підпункту 7.3.5 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 65125 грн., підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України.

На підставі висновків вказаного акту перевірки, 01.08.2013 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000532201 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 65125 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11049 грн.; № 0000542201 про збільшення зобов'язання з податку на прибуток на 100288 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8269 грн. (т.1, а.с. 19-20).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням начальника Головного управління Міндоходів у Сумській області про результати розгляду первинної скарги від 25.09.2013 № 6622/10/18-28-10-01-105-69/74СК податкове повідомлення-рішення № 0000542201 залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення № 0000532201 скасоване в частині застосування штрафних санкцій на суму 1 грн. (т.2 а.с.39-41)

На підставі вищезазначеного рішення, 08 жовтня 2013 року відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0000742201 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 65125 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11048 грн. ( т.2, а.с. 38).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2013 р. № 0000542201 та податковим повідомленням-рішенням від 08.10.2013 р. № 0000742201, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час судового розгляду не було доведено правомірність віднесення до складу витрат сум, сплачених за договором надання юридичних послуг адвокату, в зв'язку з чим, контролюючим органом було правомірно збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 33077 грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції у розмірі 8269 на підставі податкового повідомлення-рішення № 0000542201 від 01.08.2013 р.

Колегія суддів зауважує, що оскільки судове рішення в цій частині жодною із сторін не оскаржується, то згідно із положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, воно не підлягає апеляційному перегляду.

Разом з тим, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішенням від 08.10. 2013 р. № 0000742201 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість на 65125 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11048 грн. та податкового повідомлення-рішення від 01.08.2013 р. № 0000542201 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток по відносинах з ПП "ОСОБА_5" та ТОВ "Стар-Найт" за основним платежем на загальну суму 67 211 грн., суд першої інстанції виходив з їх незаконності та необґрунтованості.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, укладеними договорами, а податковим органом не надано доказів того, що спірні операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податку на додану вартість та суми податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували, зокрема, викладені в акті перевірки 16.07.2013 р. № 4/2200/03586360 висновки відповідача про завищення позивачем витрат та податкового кредиту по відносинах з ПП "ОСОБА_5" та ТОВ "Стар-Найт", ПП "Баварія-Ф".

У свою чергу, такі висновки акту перевірки зроблено з посиланням на акт перевірки від 22.08.2012 р. №111/15-3/37353053 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ОСОБА_5" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., а також акт перевірки від 10.08.2012 р. №549/22-207/31635757 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Баварія-Ф" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.04.2011 р. по 31.05.2011 р (т.2 а.с. 48-56).

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

За приписами ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивач мав господарські відносини із контрагентами ПП "ОСОБА_5", ТОВ " Стар-Найт", ПП "Баварія-Ф".

Так, матеріалами справи підтверджено, що 06 грудня 2011 року позивачем укладено з ПП "ОСОБА_5" договір поставки № 06-12/2011 (т. 1 а.с. 80-81), 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу (т. 1 а.с. 79). Відповідно до умов договорів найменування, кількість, ціна за одиницю товару визначається сторонами в додаткових документах: заявках, рахунках, актах приймання-передачі, рахунках-фактурах.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано копії рахунків фактур, платіжних доручень, виписок по рахунку в банку, податкових накладних та видаткових накладних, з яких вбачається, що ПП "ОСОБА_5" поставлено, а позивачем оплачено будівельні матеріали, в ціні товару сплачено податок на додану вартість. (т. 1 а.с. 70-78, 82-93).

На підтвердження подальшого використання отриманих матеріалів позивачем надано копії договорів підряду, що укладались з ТУ державної судової адміністрації в Сумській області та документи, що підтверджують фактичне виконання робіт за договорами та використання матеріалів: звіти про витрати матеріалів, матеріальні звіти, довідки про вартість будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси ( т. 1 а.с. 94-152).

Також, як свідчать матеріали справи, 01 квітня 2011 року позивачем укладено з ТОВ "Стар-Найт" договір купівлі-продажу № 1. Відповідно до умов договору позивач зобов'язався прийняти та оплатити, а контрагент поставити ґрунт, пісок на загальну суму з ПДВ 124000 грн. (т. 1 а.с. 153-154).

На підтвердження виконання умов договору надано копії податкової накладної від 22.04.2011 № 37 та видаткової накладної від 22.04.2011 р. № 38 (т. 1 а.с. 155-156).

Колегія суддів зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від контрагентів є наданий позивачем витяг з журналу реєстрації довіреностей.

Так, позивачем надано витяг з журналу реєстрації довіреностей за 2011 рік, копія наказу №3 від 04.01.2011 року «Про формування облікової політики підприємства». Типовими договорами визначено повну матеріальну відповідальність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при здійсненні роботи, пов`язаної із застосуванням переданих цінностей у процесі виробництва.

На підтвердження належного оприбуткування придбаних ТМЦ складського зберігання грунту та піску, до суду апеляційної інстанції було надано картки складського обліку зазначених матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, придбані ТМЦ було використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договору поставки № 203/К-245-10 від 15 вересня 2010 року, податкових накладних, виписаних позивачем як постачальником, а також розрахункових документів про отримання позивачем попередньої оплати ґрунту від ТОВ "МСБУД", видаткової накладної, довіреності (т. 1 а.с. 157-166).

Крім того, частина придбаного ґрунту була реалізована позивачем іншим особам, а також використана при виконанні робіт з улаштування тротуару та ремонту за договорами з ДП "Тростянецьке лісове господарство", Тростянецькою міською радою, на підтвердження чого надано податкові та видаткові накладні, довіреність, матеріальні звіти, звіти про витрати основних матеріалів в будівництві, довідки про вартість будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт (т. 1 а.с. 167-241).

Для використання при улаштуванні тротуарів позивачем було придбано у ПП "Баварія -Ф" вібратор площинний, що підтверджується копіями рахунку-фактури №07/05 від 07.05.2011 р., податкової накладної №23 від 10.05.2011 р., видаткової накладної № РН-1706-02 від 17.06.2011 р., платіжного доручення №137 від 10.05.2011 р., випискою за особовим рахунком за 10.05.2011 р. (т. 1 а.с. 242-246).

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та вищезазначеними контрагентами як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Щодо доводів відповідача про ненадання для перевірки документів , що підтверджують перевезення, придбаного позивачем товару у ПП "ОСОБА_5", ТОВ " Стар-Найт", ПП "Баварія-Ф", а також посилань на висновки актів перевірок контрагентів позивача про неможливість проведення зустрічних звірок, оскільки дані підприємства за юридичними адресами не знаходиться, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Крім того, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також колегія суддів зазначає, що відсутність під час перевірки товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, актів прийому-передачі товару щодо перевезення (передачі) товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

При цьому, колегія суддів зазначає , що позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було цілком правомірно сформовано податковий кредит та витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за результатами відносин із ПП "ОСОБА_5", ТОВ "Стар-Найт", ПП "Баварія -Ф", по реальним господарським операціям, повністю підтвердженим відповідними первинними документами, з придбання товарів, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 08.10.2013 року № 0000742201, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 65 125 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 11 048 грн., та від 01.08.2013 року № 0000542201 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток по відносинах з ПП "ОСОБА_5" та ТОВ "Стар-Найт" за основним платежем на загальну суму 67 211 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 16.07.2013 р. № 4/2200/03586360 порушень слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.10.2013 року № 0000742201 та податкового повідомлення - рішення від 01.08.2013 року № 0000542201 в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 67 211 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2013р. по справі № 818/8232/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 11.03.2014 р.