Рішення № 37585120, 06.03.2014, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року Справа № 915/56/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське", вул. Комсомольська, буд. 7, с. Новотимофіївка, Снігурівський район, Миколаївська область, 57378

про стягнення заборгованості за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 22 629, 76 грн., в тому числі: 3 708, 84 грн. - пені; 8 535, 75 грн. - 30% річних; 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом

за участю представників сторін:

від позивача Кушнір Сергій Володимирович, довіреність № 279 від 27.11.2013 року, посвідчення адвоката № 325, дійсне до 31.12.2014 року;

від відповідача представник не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" звернулось до господарського суду Миколаївської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" з позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 102 318, 01 грн., в тому числі: 79 000, 00 грн. - основного боргу; 3 821, 36 грн. - пені; 8 795, 48 грн. - 30% річних; 10 701, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.01.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 04.02.2014 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року відкладено розгляд справи у зв'язку з неявкою представника відповідача на 06.03.2014 року.

04.02.2014 року до канцелярії господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 60-62), мотивована проведенням відповідачем оплати заборгованості в розмірі 79 000 грн. (основного боргу). Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 821, 36 грн. - пені; 8 795, 48 грн. - 30% річних; 10 701, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду, про що також зазначено в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року (арк. справи 66-67).

17.02.2014 року до канцелярії господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 70-71) в частині нарахування та стягнення санкцій передбачених договором, мотивована усуненням технічної помилки у математичних розрахунках. Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 708, 84 грн. - пені; 8 535, 75 грн. - 30% річних; 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року.

Розглянувши подану заяву, суд встановив наступне.

Частиною четвертою ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено наступне.

Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Згідно ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки позивачем усунено технічну помилку у математичних розрахунках.

Представник позивача Кушнір С. В. згідно довіреності № 279 від 27.11.13 року наділений повноваженнями щодо зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 53).

Оскільки зазначена заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

Отже, судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 06.03.2014 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 04.02.2014 року (арк. справи 60) та від 17.02.2014 року (арк. справи 70) та просив суд позов задовольнити. В обгрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровське» 24.07.2013 року було укладено договір поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР.

Згідно п. 1.1 Договору поставки постачальник зобов'язується продати та поставити у строки передбачені цим договором покупцеві засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку.

На виконання умов договору та згідно з видатковими накладними № 5029 та № 5030 від 25.07.2013 року, довіреності від відповідача на отримання ТМЦ № 10 від 25.05.2013 року, відповідачеві по вказаному договору поставки було поставлено і ним отримано товар в асортименті, кількості, за ціною вказаній у видаткових накладних та специфікаціях на загальну суму 136 393, 32 грн.

Відповідно до Специфікацї № 1 від 25.07.2013 року покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару, зазначену в даній специфікації до 29.07.2013 року в сумі 29 227, 14 грн.

Відповідно до Специфікації № 2 від 25.07.2013 року покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару, зазначену в даній специфікації до 30.09.3013 року в сумі 107 166, 18 грн.

Однак, відповідач грошові зобов'язання по договору повністю не виконав. Грошові кошти за поставлений товар сплачені лише частково в сумі 57 393, 32 грн., а грошові кошти в сумі 79 000, 00 грн. на момент подачі позовної заяви відповідачем не сплачені. Однак, як вказано вище, після порушення провадження у даній справі відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 79 000 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги було зменшено.

Із посиланням на приписи ст. 11, 509, 525, 526, 530, 611, 612, 629, 655, 662, 629, 692, 694, 712 ЦК України, ст. 264 ГК України та умови договору позивач просив суд стягнути з відповідача 3 708, 84 грн. - пені; 8 535, 75 грн. - 30% річних; 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом. Позивач також просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 5 700, 00 грн.

Відповідач не скористався наданим йому ст. 22 ГПК України правом та повноважного представника в судові засідання 04.02.2014 року та 06.03.2014 року не направляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які наявні в матеріалах справи (арк. справи 58, 78), причини неявки суду не повідомляв, вимоги ухвал суду щодо подання письмового відзиву по суті спору не виконав.

Явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце судових засідань.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 з останніми змінами від 17.12.13 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

24.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровське» (далі - покупець) було укладено договір поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати та поставити у строки передбачені цим договором покупцеві засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку (п. 1.1 Договору) (арк. справи 16-19).

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору постачальник зобов'язаний продати та передати у власність покупця відповідну партію товару, щодо якої сторонами узгоджена і підписана відповідна специфікація.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору покупець зобов'язаний оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна товару (ціна договору) та/або його окремої партії вказана в специфікаціях до цього договору, видаткових накладних (та/або додаткових угодах), що є невід'ємними його частинами. Ціна на товар (та/або кожну партію товару) визначається сторонами у національній валюті України, відповідно до міжбанківського курсу на день розрахунку, інформацію по якому взято з інтернет-сторінки www.currency.in.ua, а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній визначається як курс готівкового продажу долару США та євро на початок відповідного дня у банку «Відкрите Акціонерне Товариство Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, та вказується у специфікаціях до договору та видаткових накладних (додаткових угодах).

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в специфікаціях до цього договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по цьому договору товар покупець зобов'язаний здійснити не пізніше як до 30.09.2013 року.

Відповідно до п. 5.2 Договору приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар. Датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару.

Відповідно до п. 5.3 Договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю в момент підписання накладних на товар, відповідно до кількості місць, зазначених у транспортному документі та/або видатковій накладній на товар.

Сторонами було підписано специфікації до договору (арк. справи 20-21). Відповідно до Специфікації № 1 покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару в сумі 29 227, 14 грн. до 29.07.2013 року.

Відповідно до Специфікації № 2 покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару в сумі 107 166, 18 грн. до 30.09.2013 року

Судом встановлено наступне.

На виконання умов договору за видатковою накладною № 5029 від 25.07.2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 29 227, 14 грн. та за видатковою накладною № 5030 від 25.07.2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 107 166, 18 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами договору, які наявні в матеріалах справи (арк. справи 22).

Від імені відповідача вищевказані видаткові накладні підписані Коваленко Олександром Сергійовичем на підставі довіреності № 10 від 25.05.2013 року. Копія довіреності № 10 від 25.05.2013 року наявна у матеріалах справи (арк. справи 22-23).

Підставою поставки товару у видаткових накладних зазначено договір поставки № 126-ПР від 24.07.2013 року.

Відповідач частково виконав свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, а саме 26.09.2013 року сплатив 57 393, 32 грн., що підтверджується випискою по рахунку (арк. справи 28).

Крім того, між сторонами було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 року по 30.07.2013 року, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 30.07.2013 року становила 136 393, 32 грн. (арк. справи 25), та Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 року по 09.12.2013 року, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 09.12.2013 року становила 79 000, 00 грн. (арк. справи 26).

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором поставки ЗЗР в кредит № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 79 000, 00 грн. станом на 18.01.2014 року підтверджувалась власною письмовою довідкою позивача, підписаною головним бухгалтером та директором ТзОВ «Седна-Агро» (арк. справи 27).

Судом також встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензійною вимогою про зобов'язання сплатити заборгованість та штрафні санкції вих. № 301 від 16.12.2013 року, відповідно до якої позивач вимагав від відповідача у п'ятиденний строк від дня пред'явлення вимоги сплатити грошові зобов'язання в сумі 97 255, 03 грн. (арк. справи 29-31). Докази направлення претензійної вимоги та отримання її відповідачем наявні у матеріалах справи (арк. справи 32).

Відтак станом на дату звернення до суду із позовом 20.01.14 року у відповідача перед позивачем існувала основна заборгованість за договором поставки ЗЗР в кредит № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 79 000, 00 грн. Як вказано вище, 31.01.14 року відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 79 000 грн., що підтверджується випискою по рахунку ТзОВ "Седна-Агро" (арк. справи 62). У зв'язку з оплатою відповідачем суми основного боргу позивачем подано суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 60-61), яка прийнята судом до розгляду, про що також зазначено в ухвалі господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року (арк. справи 66-67).

За таких обставин, сума основного боргу в розмірі 79 000 грн. за договором поставки ЗЗР в кредит № 126-ПР від 24.07.2013 року погашена відповідачем. При цьому, відповідачем допущено порушення строків оплати за товар, в результаті чого позивачем нараховано штрафні санкції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 708, 84 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 Договору у разі прострочення строків оплати товару відповідно до п. 4.1 покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 7.8 Договору строк нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання.

Судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені в межах піврічного строку по кожному окремому зобов'язанню з урахуванням проплати відповідача в розмірі 57 393, 32 грн., а саме: позивачем здійснено нарахування пені на суму заборгованості 29 227, 14 грн. за сукупний період з 30.07.2013 року по 25.09.2013 року (відповідно до специфікації № 1 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 29.07.2013 року) та здійснено нарахування пені на суму заборгованості 79 000, 00 грн. за період з 01.10.2013 року по 18.01.2014 року (відповідно до специфікації № 2 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 30.09.2013 року) із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок позивача наявний в матеріалах справи (арк. справи 72-73). Судом перевірено та встановлено, що розрахунок пені в сумі 3 708, 84 грн. здійснено позивачем арифметично правильно та з урахуванням положень норм чинного законодавства. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 % річних в сумі 8 535, 75 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.5 Договору крім того, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від просточеної (несплаченої) суми.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втратвтрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.12 року по справі № 37/64).

Перевіривши розрахунок розміру 30 % річних, судом встановлено, що позивачем нараховано відповідачу 8 535, 75 грн. - 30 % річних від суми заборгованості окремо по кожному зобов'язанню, з урахуванням проплати, здійсненої відповідачем, а саме, позивачем здійснено нарахування 30% річних від суми заборгованості 29 227, 14 грн. за період з 30.07.2013 року по 25.09.2013 року (відповідно до специфікації № 1 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 29.07.2013 року) та здійснено нарахування 30% річних від суми заборгованості 79 000, 00 грн. за період з 01.10.2013 року по 18.01.2014 року (відповідно до специфікації № 2 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 30.09.2013 року). Детальний розрахунок 30 % річних наявний в матеріалах справи (арк. справи 74). Судом перевірено та встановлено, що розрахунок 30 % річних здійснено позивачем арифметично правильно та з урахуванням положень норм чинного законодавства. Отже, вимога позивача про стягнення 30 % річних в сумі 8 535, 75 грн. підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 0,1% за користування товарним кредитом від вартості переданого, але не оплаченого товару, за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 10 385, 17 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.6 Договору продавець має право, а покупець погоджується з тим, що відповідно до вимог ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України у разі порушення покупцем строків оплати вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі продавець нараховує покупцеві відсотки за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами), без додаткового погодження з покупцем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але не оплаченого товару.

Перевіривши розрахунок розміру 0,1% за користування товарним кредитом, судом встановлено, що позивачем нараховано відповідачу 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом окремо по кожному зобов'язанню, з урахуванням проплати, здійсненої відповідачем, а саме: позивачем здійснено нарахування 0,1% за користування товарним кредитом від суми заборгованості 29 227, 14 грн. за період з 30.07.2013 року по 25.09.2013 року (відповідно до специфікації № 1 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 29.07.2013 року) та здійснено нарахування 0,1% за користування товарним кредитом від суми заборгованості 79 000, 00 грн. за період з 01.10.2013 року по 18.01.2014 року (відповідно до специфікації № 2 від 25.07.2013 року останнім днем сплати вартості товару визначено 30.09.2013 року). Детальний розрахунок 0,1% за користування товарним кредитом наявний в матеріалах справи (арк. справи 75). Отже, вимога позивача про стягнення 0,1% за користування товарним кредитом в сумі 10 385, 17 грн. підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7 з останніми змінами та доповненнями від 17.12.2013 року витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Отже, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені саме адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

При цьому, судом враховано наступне.

Кушнір Сергій Володимирович здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується поданим до матеріалів справи Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 345 (арк. справи 54).

15.12.2013 року між адвокатом Кушнір Сергієм Володимировичем (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (далі - замовник) було укладено договір про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді (арк. справи 46-49).

Відповідно до умов вказаного договору виконавець зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями замовника, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується виплатити виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати виконавця пов'язані з виконанням завдання замовника відповідно до цього договору (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору виконавець приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси замовника в господарському суді Миколаївської області, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом, у зв'язку із зверненням замовника до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровське» про стягнення боргу за поставлений товар та санкцій.

Відповідно до п. 3.2 Договору за надання юридичних послуг, передбачених даним договором та ведення справи в господарських судах замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі 5 700, 00 грн.

Про виконані роботи та повний розрахунок сторони складають відповідний акт приймання-передачі робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін.

На виконання умов договору про надання правової допомоги сторонами було підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 18.01.2014 року по договору № 4 від 15.12.2013 року про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді за позовною заявою ТзОВ «Седна-Агро» до ТзОВ «Придніпровське» про стягнення боргу та санкцій із зазначенням переліку виконаних робіт (арк. справи 50-51).

Факт оплати позивачем ТзОВ "Седна-Агро" коштів за послуги адвоката підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 202 від 27.01.2014 року на суму 5 700, 00 грн., де в графі призначення платежу зазначено "адвокат Кушнір С.В. гонорар за адвокатські послуги за ведення справи в господарському суді Миколаївської області за позовом ТзОВ «Седна-Агро» до ТзОВ «Придніпровське», договір № 4 від 15.12.213 року" (арк. справи 64).

Вимоги суду щодо необхідності подання доказів, викладені в ухвалах та протоколах судових засідань, виконувались вчасно. Адвокат Кушнір С. В. був присутній в судових засіданнях 04.02.14 року та 06.03.14 року. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача суми витрат за послуги адвоката, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт надання адвокатських послуг, так і факт проведення позивачем оплати за надані адвокатські послуги. Отже, вимоги позивача ТзОВ "Седна-Агро" про стягнення коштів за послуги адвоката, які в розумінні ст. 44 ГПК України є судовими витратами, є обґрунтованими та підставними.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати за послуги адвоката в сумі 5 700, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Щодо розподілу судового збору у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено наступне.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2-3 ст. 55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Позивачем за звернення до господарського суду із позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 2 046, 36 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом платіжного доручення № 114 від 14.01.2014 року (арк. справи 10).

Як вказано вище, 04.02.14 року та 17.02.14 року позивачем подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог (арк. справи 60-62, 70-71). Вказані заяви про зменшення розміру позовних вимог прийняті судом до розгляду. Судом розглядались позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 708, 84 грн. - пені; 8 535, 75 грн. - 30% річних; 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року.

Отже, ціна позову в спірному випадку становить 22 629, 76 грн. В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір з вимоги майнового характеру, яка є предметом спору у даній справі, має становити 1 827 грн. (мінімальний розмір судового збору).

За таких обставин, позивачу ТзОВ "Седна-Агро" слід повернути з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 219, 36 грн. (22 629, 76 грн. - 1 827 грн.) у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Судовий збір в сумі 1 827, 00 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 625, 629, 692, 694, 712 ЦК України, ст. 193, 231, 232 ГК України, Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське" про стягнення заборгованості за договором поставки ЗЗР в кредит 2013 № 126-ПР від 24.07.2013 року в сумі 22 629, 76 грн., в тому числі: 3 708, 84 грн. - пені; 8 535, 75 грн. - 30% річних; 10 385, 17 грн. - 0,1% за користування товарним кредитом.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровське", вул. Комсомольська, буд. 7, с. Новотимофіївка, Снігурівський район, Миколаївська область, 57378 (код ЄДРПОУ 36896053) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100 (код ЄДРПОУ 33143734):

- 3 708, 84 грн. (три тисячі сімсот вісім грн. 84 коп.) - пені за весь час прострочення грошового зобов'язання;

- 8 535, 75 грн. (вісім тисяч п'ятсот тридцять п'ять грн. 75 коп.) - 30% річних від простроченої суми;

- 10 385, 17 грн. (десять тисяч триста вісімдесят п'ять грн. 17 коп.) - 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але не оплаченого товару;

- 5 700, 00 грн. (п'ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) - витрат на послуги адвоката;

- 1 827, 50 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повернути позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро", вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100 (код ЄДРПОУ 33143734) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 219, 36 грн. (двісті дев'ятнадцять грн. 36 коп.), сплачений згідно платіжного доручення № 114 від 14.01.2014 року, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, про що видати ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.03.2014 року.

Суддя Е. М. Олейняш