Рішення № 37585032, 03.03.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.03.2014 Справа № 905/7844/13 Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Кучерявої О.О., суддів Макарової Ю.В., Шилової О.М.

при секретарі судового засідання Курлянскас В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Донецької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, м. Донецьк

в інтересах держави в особі органу центральної виконавчої влади Міністерства оборони України, Військової частини А4176

до Державного підприємства «Артемсіль», м. Солевар, Донецька область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганська, м. Луганськ

про визнання договору № 93 від 02.08.2004р. щодо спільного використання технологічних мереж недійсним та застосування реституції,

за участю представників:

Прокурор: не з'явився,

від позивача 1: не з'явився,

від позивача 2: Шляхової О.В. за довір. від 26.11.2013р.,

Шкуренко А.А. за довір. від 26.01.2013р.,

від відповідача: Якушев Ю.В. за довір. від 05.12.2013р. №27/10-01-51,

від третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Донецька прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, м. Донецьк в інтересах держави в особі органу центральної виконавчої влади Міністерства оборони України, Військової частини А4176 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Артемсіль» про визнання договору № 93 від 02.08.2004р. щодо спільного використання технологічних мереж недійсним та застосування реституції, а саме: повернення з боку ДП «Артемсіль» суми 22 427,13 грн., яка існувала на момент укладення договору №93 від 02.08.2004 року.

Правовою підставою визнання договору недійсним прокурор під час розгляду справи вважає норми пунктів 1.4, 1.5, 1.7 Правила користування електричною енергією затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за N 417/1442 (далі - ПКЕЕ).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір щодо спільного використання технологічних мереж № 93 від 02.08.2004р. не відповідає вимогам законодавства, оскільки сторони не мали жодних підстав укладати вищевказаний договір через необхідність укладання такого договору між відповідачем та ПАТ «Донецькобленерго». Просив визнати вищевказаний договір недійсним та повернути з боку відповідача суму у розмірі 22 427,13 грн., яка існувала на момент укладення договору №93 від 02.08.2004 року.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 08.01.2014р., справу № 905/7844/13 передано на розгляд судовій колегії у складі: головуючий суддя О.О. Кучерява, судді Ю.В. Макарова, О.М. Шилова.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.01.2014р. залучено до участі у справі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганська в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Представник позивача, Міністерство оборони України, Військова частина А4176, підтримав наданий прокурором позов, у судовому засіданні надані пояснення аналогічні викладеним у письмових поясненнях, в яких зазначив, що відповідач не мав ліцензії НКРЄ на передачу електричної енергії своїми місцевими локальними електромережами та в супереч вимогам п. 1.4 ПКЕЕ, примусило військову частину укласти спірний договір, що призвело до незаконного використання бюджетних коштів з боку відповідача. Крім того, представник військової частини наполягав, що договір щодо спільного використання технологічних мереж мав бути укладений із ПАТ «Донецькобленерго», а укладений між сторонами договір № 93 від 02.08.2004р. фактично не виконувався та в супереч п. 6.18 ПКЕЕ взагалі був не узгоджений із постачальником електричної енергії, а розрахунки за спірним договором мали бути узгоджені із НКРЕ. Також представником позивача у письмових поясненнях від 10.02.2014р. посилався на приписи п. 1.4 Правил ПКЕЕ, в яких зазначено про необхідність укладання саме договору про технічне забезпечення електропостачання, за який не передбачено ніяких проплат, а не спірного договору, тому вважав порушеними норми ст.ст. 203, 215, 216, 230 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України.

Представник позивача, Міністерство оборони України підтримав позовні вимоги, надавши письмове пояснення у якому із посиланням на лист №27/11-01-12 від 27.01.2012р. зазначив, що договір № 93 від 02.08.2004р. підлягає визнанню недійсним, оскільки договір на спільне використання технологічних мереж мав бути укладений із ПАТ «Донецькобленерго».

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, в якому зазначив, що вимоги законодавства при укладенні договору № 93 від 02.08.2004р. щодо спільного використання технологічних мереж сторонами порушені не були, договір виконувався сторонами належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки невідомі. Заяв про розгляд справи у його відсутність не надходило.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням того, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а норми статті 129 Конституції України одним з принципів судочинства визначають свободу у наданні сторонами суду доказів та у доведенні перед судом їх переконливості, судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд,

ВСТАНОВИВ:

Донецькою прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, м. Донецьк проведено перевірку Військової частини А4176 та встановлено факт укладання між Державним підприємством «Артемсіль» та перевіреною військовою частиною укладання договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02 серпня 2004 року надалі по тексту - договір).

За умовами договору Державне підприємство «Артемсіль» (Основний споживач), зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених Військовій частині А4176 (Субспоживач) до використання, а Субспоживач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії. Сторони зобов'язуються виконувати інші умови договору, визначені цим Договором та додатками до Договору, які є його невід'ємними частинами. Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватись чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією, затверджені в установленому порядку. (пункт 1.1 договору).

Основний споживач забезпечує подачу електричної енергії після укладання цього Договору та договору про постачання електричної енергії, який укладається між Субспоживачем та постачальником електричної енергії. Передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної в додатку «Однолінійна схема» (пункт 1.2 договору).

Пунктом 10.4. Договору передбачено, що цей договір укладається на термін до 31.12.2005р., набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством.

Субспоживач листом №125 від 30.01.2009р. звернувся до основного споживача із вимогою про пролонгації на 2009 рік спірного договору № 93 від 02.08.2014р.

Відповідно до пункту 10.4 Договору в редакції додаткової угоди від 18.02.2009р., Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009 р.

Додатком № 1 до Договору встановлено Порядок розрахунків, відповідно до п. 2 якого, плата за використання електричних мереж основного споживача вноситься субспоживачем на підставі рахунку, одержаного від основного споживача.

Додатком № 2 до Договору встановлено Порядок розрахунку оплати обґрунтованих витрат основного споживача на передачу електричної енергії субспоживачу, відповідно до п. 1 якого, розрахунок здійснюється на підставі акту, який складається сторонами та в якому вказується обсяг споживання електроенергії, яку передано субспоживачу у розрахунковий період, визначеної за приладами розрахункового обліку.

На виконання умов договору сторонами складалися акти надання-приймання послуг по передачі електроенергії та виставлялись рахунки.

Додатком № 8 до Договору встановлено Акти розмежування балансової належності електромереж і експлуатаційної відповідальності сторін, а саме: балансова належність основного споживача - головна поверхнева підстанція ГПП-10/6кВ рудника ім. Володарського, субспоживача - кабельна лінія 6кВ від комірки КСО-272 №21 ГПП 10/6 90 до ТП господарської території частини, кабельна лінія 26кВ від комірки КСО-272 №3 у ГПП-10/6 до РУ 6 кВ горизонту 152 військової частини. Межа відповідальності сторін за стан обслуговування електромереж і установок встановлена на лінійних затискачах лінійних роз'єднувачів комірок КСО-272 №3 та № 21 у ГПП-10/6. Балансова належність основного споживача - трансформаторна підстанція ТП № 2 6/04кВ, щит 0,4 кВ; субспоживача - кабельна лінія від щита РУ-04 ТП № 2 (група № 2) до РП-04 завозного сховища. Межа відповідальності сторін за стан обслуговування електромереж і установок встановлена на лінійних затискачах групи № 2 щита РУ-04 ТП №2. За технічний стан затискачів у місті приєднування кабелю відповідає споживач.

Позивач листом № 2307 від 19.12.2011р. звернувся до Центральних електричних мереж ПАТ «Донецькобленерго» із вимогою щодо роз'яснення законності укладення договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02.08.2004р. згідно ПКЕЕ.

ВАТ «Донецькобленерго» в особі Центральних електричних мереж листом від 16.01.2012р. № 14-12 надало відповідь, у якій зазначило, що основний споживач не має право відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензійну діяльність на закріпленій території в укладенні (Переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у випадку дотримання ним вимог даних Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача у передбачених цими Правилами випадках.

Листом № 224 від 09.02.2012р. позивач звернувся до Донецького територіального представництва НКРЕ України із вимогою щодо роз'яснення законності укладення договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02.08.2004р. згідно ПКЕЕ.

НКРЕ України в особі Донецького територіального представництва 10.02.2012р. надало відповідь №30-4-18/100 в якій зазначило, що позивач повинен укласти із відповідачем договір про технічне забезпечення електроспоживання споживача, який не передбачає ніяких проплат, за виключенням плати за перетікання реактивної електроенергії. У той же час ПАТ «Донецькобленерго», як електропередавальна організація, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, повинна укласти із позивачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж для постачання споживачам електричної енергії, з оплатою кошторису витрат основного споживача відповідно до постанови НКРЕ від 12.06.2008р. №691.

Позивачем листом №2018 від 25.09.2013р. надіслано до Донецького територіального представництва НКРЕ України ряд питань, а саме: відповідність вимогам ПКЕЕ договорів щодо спільного використання технологічних мереж основного споживача між позивачем та відповідачем; законність нарахування оплати обґрунтованих витрат на передачу електричної енергії від відповідача до позивача та відповідність вимогам керівних документів; кому фактично надавалась послуга щодо спільного використання технологічних мереж основного споживача згідно однолінійної схеми надання доступу до місцевої (локальної) електромережі субспоживача.

НКРЕ України в особі Донецького територіального представництва в листі від 03.10.2013р. № 30-04-18/818 розглянувши звернення повідомило, що електроустановки основного споживача перебувають на закріпленій території ПАТ «Донецькобленерго». Електропередавальна організація ПАТ «Донецькобленерго», яка здійснює діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами в межах закріплених територій здійснення ліцензованої діяльності забезпечують пере5дачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не мають ліцензій, на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами. Договір про спільне використання технологічних електричних мереж має бути укладений між ПАТ «Донецькобленерго» та основним споживачем відповідно до встановленої Правилами процедури, оскільки технологічні електричні мережі основного споживача перебувають на території здійснення ліцензованої діяльності ПАТ «Донецькобленерго». Основний споживач не має жодних підстав стягувати плату за спільне використання своїх технологічних електричних мереж.

Позивач у листі №2114 від 04.10.2013п. просив ПАТ «Донецькобленерго» підтвердити, що він є субспоживачем основного споживача відповідно до схеми електропостачання позивача.

ПАТ «Донецькобленерго» у листі №2114 від 04.10.2013р. підтвердило, що позивач є субспоживачем основного споживача.

При зверненні до суду з позовом про визнання договору про спільне використання технологічних мереж недійсним, позивач посилається на те, що договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме п. 1.4., 1.5. ПКЕЕ, а саме замість договору про спільне використання технологічних електричних мереж, мав бути укладений договір про технічне забезпечення електропостачання споживача та відповідач ввів в оману позивача щодо необхідності укладення саме спірного договору.

Судом встановлено, що на час укладання спірного договору № 93 від 02.08.2004р. щодо спільного використання технологічних мереж останні зміни до Правила користування електричною енергією були внесені в редакції Постанови НКРЕ від 11.12.2003р. №1305.

Відповідно до приписів п. 1.2 ПКЕЕ (в редакції Постанови НКРЕ від 11.12.2003р. №1305), дія яких поширюється на всіх споживачів - юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача - угода двох сторін (основний споживач і субспоживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час передачі електричної енергії технологічними мережами основного споживача для потреб субспоживача.

Основним споживачем є споживач електричної енергії або власник електричних мереж, мережі якого безпосередньо підключені до мереж електропередавальної організації або до магістральних (міждержавних) електромереж та який передає частину електроенергії своїми електромережами субспоживачам.

Субспоживачем є суб'єкт господарської діяльності - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки суб'єкта господарської діяльності - споживача (субспоживача).

У разі постачання споживачу електричної енергії постачальником електричної енергії за регульованим тарифом електричними мережами іншої електропередавальної організації (у тому числі магістральними (міждержавними) електромережами) між споживачем та електропередавальною організацією на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача. (п. 1.4. ПКЕЕ),

Як вбачається із змісту п. 1.5. ПКЕЕ, Договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 2) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем (субспоживачем) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом визначаються за згодою сторін. Цей договір укладається відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 1.6 Правил передбачено, що відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 3).

Основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є електропередавальними організаціями, не мають права відмовити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог цих Правил в укладенні договорів про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, якщо щодо субспоживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії.

Згідно із п. 1.7. Правил, укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства, зокрема цих Правил.

Отже, як вбачається із змісту договору про спільне використання технологічних мереж, останній було укладено сторонами із додержанням вимог ПКЕЕ у редакції Постанови НКРЕ від 11.12.2003р. №1305, яка була чинна на момент укладення.

Доводи позивача, що при укладанні договору між сторонами, мали бути застосовані п. 1.4., 1.5. ПКЕЕ, і замість договору про спільне використання технологічних електричних мереж, мав бути укладений договір про технічне забезпечення електропостачання споживача судом до уваги не приймаються, оскільки на момент укладання договору про спільне використання технологічних мереж взагалі не існувало постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 року N 910.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічна позиція також викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 06.11.2009р. № 9, відповідно до якої угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивачем не наведено суду обґрунтованих правових підстав щодо невідповідності укладеного договору вимогам чинного законодавства, що мало б наслідком його недійсність, а доводи позивача про невідповідність спірного договору п. 1.4., 1.5. ПКЕЕ є безпідставними за наведених вище обставин. Наявність будь-яких обґрунтованих обставин, які б свідчили про невідповідність спірного договору вимогам закону, позивачем не наведено, та судом не встановлено.

А доводи позивача, що він був нібито введений в оману відповідачем при укладанні спірного договору не підтверджується матеріалами справи,

Таким чином, належними доказами не підтверджується протиріччя умов спірного договору з актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, перевищення особою, що вчиняє правочин, обсягу цивільної дієздатності, не направлення правочину на реальне настання правових наслідків, чим спростовується вимога позивача про недійсність спірного договору.

Крім того, позивач не був позбавлений можливості розірвати спірний договір та укласти із відповідачем інший договір відповідно до умов п. 10.4 Договору.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За наведених вище обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов'язує недійсність договору, відповідно позовні вимоги є недоведеними, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 93 від 02.08.2004р.

У зв'язку з вищевикладеним вимога позивача про застосування реституції, а саме: повернення з боку ДП «Артемсіль» суми 22 427,13 грн., яка існувала на момент укладення договору №93 від 02.08.2004 року - також не підлягає задоволенню

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір не підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Донецької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, м. Донецьк в інтересах держави в особі органу центральної виконавчої влади Міністерства оборони України, Військової частини А4176 до Державного підприємства «Артемсіль» про визнання договору № 93 від 02.08.2004р. щодо спільного використання технологічних мереж недійсним та застосування реституції, а саме: повернення з боку ДП «Артемсіль» суми 22 427,13 грн., яка існувала на момент укладення договору №93 від 02.08.2004 року - відмовити.

У судовому засіданні 03 березня 2014 року проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 11 березня 2014 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Головуючий суддя О.О. Кучерява

Суддя Ю.В. Макарова

Суддя О.М. Шилова