Постанова № 37575571, 28.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2014 р. Справа № 804/1203/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Полякова О.М., Баглай Є.І. Донцова Є.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142202 від 17.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у податкового органу були відсутні правові підстави для призначення та проведення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт», висновки, викладені в акті, не відповідають фактичним обставинам, у зв'язку з чим позивач вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, та оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Працівниками Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТДТП» (код ЄДРПОУ 38813932) за період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.11.2013 року №546/22-02/31313654, висновками якого встановлено порушення пп.14.1.37 п.14.1 ст.14, ст.22, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового Кодексу України.

Не погодившись із висновками акту, позивач звернувся до відповідача із запереченнями №29/11/13-1 від 29.11.2013 року, проте за результатами їх розгляду акт перевірки залишено без змін.

17.12.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000142202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 383 290,50 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

З наведених норм випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, а податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагент позивача ТОВ «ТДТП» був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Судом встановлено, що між ТОВ «Всесвіт» (покупець) та ТОВ «ТДТП» (постачальник) укладено договір №100913 від 10.09.2013 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність покупця) на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати на умовах, визначених цим договором, нафтопродукти (товар).

Виконання умов даного договору підтверджується видатковими та податковими накладними, які внесені до реєстру податкових накладних. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується платіжними дорученнями. Переміщення товару від ТОВ «ТДТП» підтверджується товарно-транспортними накладними.

Акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків вказаних первинних бухгалтерських документів позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок про заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» податку на додану вартість у сумі 255 527,00 грн. за вересень 2013 року зроблено податковим органом внаслідок того, що відповідач в ході проведення перевірки дійшов висновку про не надання позивачем товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі, довіреностей на приймання товару, документів, що підтверджують перехід права власності на товар.

Проте викладена позиція Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області спростовується матеріалами справи.

Так, згідно листа №21/10-1 від 18.11.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» на запит відповідача подано оригінали первинних бухгалтерських документів, які підтверджують господарські відносини позивача з ТОВ «ТДТП» за вересень 2013 року, зокрема, оборотно-сальдові відомості, видаткові накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, шляхові листи, платіжні доручення.

Вказаний лист із переліком документів отримано відповідачем 18.11.2013 року, що підтверджується відповідним штампом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська про отримання вхідної кореспонденції та не було спростовано представником відповідача.

Що стосується надання актів приймання-передачі, то відповідач не вказав, яким нормативним актом передбачено складання актів приймання-передачі в даному випадку. При цьому суд зазначає, що відносини між постачальником та покупцем нафтопродуктів регулюються Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155.

Так, відповідно до п.п.5.4.1 вказаної Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N1-ТТН (нафтопродукт). Складання ж інших додаткових актів приймання-передачі вказаною інструкцією не передбачено.

Крім того, суд не погоджується з висновком відповідача, викладеним в акті перевірки від 26.11.2013 року №546/22-02/31313654, про неможливість встановити доцільність та реальність отримання товару від контрагента-продавця, а саме з якою економічною обґрунтованістю, необхідною і достатньою діловою метою придбано товар.

Відповідно до статутних документів та довідки з ЄДРПОУ видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» є, зокрема, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний).

А тому господарські операції з контрагентом ТОВ «ТДТП» пов'язані із статутною діяльністю ТОВ «Всесвіт».

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі наказу від 20.11.2013 року №486.

У відповідності до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Отже, згідно чинного законодавства дії по проведенню перевірок, у тому числі прийняття відповідного наказу про проведення перевірки є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Тобто, наказ про проведення перевірки є, перш за все, посвідченням дій посадових осіб від імені державного органу, результатом яких є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків.

Виключно результат реалізації повноваження податкового органу (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (дії по проведенню перевірки) може бути предметом судового оскарження.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки в даному випадку дії по проведенню перевірки не породжують юридичних наслідків для платника податків, а правильним способом є скасування рішення, яке прийнято на підставі такої перевірки, так як воно створює юридичний наслідок для позивача (обов'язок сплатити штрафні (фінансові) санкції).

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 389,99 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000142202 від 17.12.2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» судові витрати у розмірі 389,99 грн. (триста вісімдесят дев'ять гривень дев'яносто дев'ять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 05 березня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко