Постанова № 37574067, 27.02.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року № 813/7329/13-а

Львівський окружний адміністративний суду в складі:

головуючого - судці: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Олексяк І.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шевчука І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000991720/3153 та 00001001720/3123 від 12.09.2012 року,-

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якій просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо викладення у акті перевірки висновків про заниження податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000991720/3153 та № 00001001720/3123 від 12.09.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами планової перевірки позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, оскільки під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги уточнив, остаточно просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000991720/3153 та № 00001001720/3123 від 12.09.2012 року.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях. Додатково пояснив, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом згідно матеріалів справи встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Львівської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію за № 2415000000025640 від 04.07.2007 року, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Міндоходів у Львівській області з 05.07.2007 року №576.

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності: АДРЕСА_1.

Дані про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності як платника ПДВ - зареєстрований платником ПДВ 07.08.2007 року, свідоцтво НОМЕР_2, видане ДПІ у Шевченківському районі м.Львова.

Згідно з реєстраційними даними ФОП ОСОБА_3 має право здійснювати діяльність: виробництво гіпсових сумішей, оптова торгівля сільськогосподарськими машинами та устаткуванням.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено документальну планова перевірку ФОП ОСОБА_3, за результатами якої складено акт №108/37/17-20/НОМЕР_1 від 29.08.2013 року «Про результати документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року (далі - акт перевірки) ( І том а.с.15-43).

Актом перевірки встановлено порушення, а саме: завищено витрати, пов'язані з одержанням доходу за 2011 рік на суму 242 625,25 грн. та за 2012 рік на суму 94 220,30 грн.; перекручування даних в поданій декларації про майновий стан і доходи за 2011-2012 р. р., що призвело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 55 832, 59 грн. в т. ч. за 1 півріччя 2010 р.- 37,20 грн., за 2011 рік - 41662,44 грн., за 2012 рік - 14 132,95 грн.; завищено склад податкового кредиту за 2011 рік на суму 48 525,00 грн. та за 2012 рік на суму 18 844,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000991720/3153 від 12.09.2013 року (І том а.с.14 а), якими визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 67 369,00 грн. (основний платіж) та застосовано штрафні санкції в сумі 7982,00 грн. (всього 75351,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 00001001720/3123 від 12.09.2013 року (І том а.с.14), якими визначено суму податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 55 832,00 грн. (основний платіж) та застосовано штрафні санкції в сумі 14468,15 грн. (всього 70 300,74 грн.).

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000991720/3153 від 12.09.2013 року та № 00001001720/3123 від 12.09.2013 року, підставою для їх прийняття стали висновки акта перевірки про порушення ФОП ОСОБА_3 вимог п. 167.1 ст. 167; п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4, п. 177.10 ст. 177; п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 67 369,00 грн., а податку на доходи фізичних осіб на 55 832,00 грн.

Перевіркою встановлено, що на зазначені вище порушення позивачем податкового законодавства вплинули господарські операції, відображені ФОП ОСОБА_3 по взаєморозрахунках з ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ НТЦ «Сінергія», ТзОВ «Аре Трейд», ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент», ТзОВ «Маштрейд», оскільки досліджувані документи не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, оскільки ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ НТЦ «Сінергія», ТзОВ «Аре Трейд», ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент», ТзОВ «Маштрейд» не мають власних та найманих трудових ресурсів, дозвільних документів на проведення ремонтно-будівельних робіт, виробничих потужностей та відповідно здійснювали проведення безтоварних операцій з підприємствами з ознаками фіктивності, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

Зазначене в акті перевірки призвело до завищення ФОП ОСОБА_3 податкового кредиту по взаєморозрахунках з наступними підприємствами:

- ТзОВ «П'ятий фактор» за січень 2011 року на суму 4070,00 грн.;

- ТзОВ «Аре Трейд» за квітень 2011 року на суму 13047, 80 грн., травень 2011 року на суму12027,00 грн., червень 2011 року на суму 500,00 грн.;

- ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент» за листопад 2011 року на суму 13080,00 грн.;

- ТзОВ НТЦ «Сінергія» за лютий 2011 року на суму 5800,00 грн.;

- ТзОВ «Маштрейд» за квітень 2012 року на суму 18844,06 грн.

З акта перевірки вбачається, що висновок відповідача зроблено на підставі того, що правочини, вчинені ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ НТЦ «Сінергія», ТзОВ «Аре Трейд», ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент», ТзОВ «Маштрейд», є таким, що не спричинили реального настання правових наслідків, тобто є фіктивним.

Як свідчать матеріали справи, підставами для визнання правочинів між контрагентами фіктивними, стали висновки викладені в:

- акті перевірки ТзОВ «П'ятий фактор» Дніпродзержинською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.06.2011 року № 3189/169/23-4/36981232;

- акті перевірки ТзОВ «Аре Трейд» ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.05.2013 року № 1700/22.8/37451200; акті перевірки ТзОВ НТЦ «Сінергія» Дніпродзержинською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.05.2011 року № 2969/155/23-4/33855229;

- акті перевірки ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент» ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.05.2013 року № 1699/22.8/3675122;

- акті перевірки ТзОВ «Маштрейд» ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 07.03.2013 року № 682/22-01/37956799.

Відповідно до зазначених актів перевірки відповідачем констатується факт порушення ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України за якими правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону та визнано такими що не спричиняють настання реальних правових наслідків. Правочини, укладені з контрагентами, мають ознаки сумнівності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з наданням податкової вигоди. Констатується відсутність у контрагентів адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Суд звертає увагу на те, що стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Саме законом, а не актами податкової перевірки.

Згідно із статтею 6 і частиною 2 статті 19 Конституцією України органи державної влади зобов'язані діяти у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституціями і законами України.

Разом з тим, згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10. ПК підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту покупцем товарів/послуг є видана платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг податкова накладна.

Відповідно до п. 201.7. ПК податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п. 201.4. ПК податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до п. 201.6. ПК податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.138.1, 138.2 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Абзацом 1 підпункту 139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «П'ятий фактор» 04.01.2011 року було укладено договір купівлі-продажу товарів № 7 (І том а.с.44-45), на виконання умов якого сторонами складено видаткову накладну № ПФ-0000052 від 21.01.2011 року (І том а.с.46) та податкову накладну № 54 від 21.01.2011року (І том а.с.47); між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Аре Трейд» 01.04.2011 року було укладено договір поставки № 01/04 (І том а.с.48-50), на виконання умов якого сторонами складено видаткову накладну № РН-4-01006 від 01.04.2011 року (І том а.с51.) та податкову накладну № 11 від 01.04.2011року (І том а.с.52), видаткову накладну № РН-4-07001 від 07.04.2011 року (І том а.с.53) та податкову накладну № 26 від 07.04.2011року (І том а.с54), видаткову накладну № РН-5-04025 від 04.05.2011 року (І том а.с.55) та податкову накладну № 275 від 04.05.2011року (І том а.с.56), видаткову накладну № РН-5-04024 від 04.05.2011 р оку (І том а.с.57) та податкову накладну № 274 від 04.05.2011року (І том а.с.58), видаткову накладну № РН-5-11016 від 11.05.2011 року (І том а.с.59) та податкову накладну № 279 від 11.05.2011року (І том а.с. 60), видаткову накладну № РН-5-12014 від 12.05.2011 року (І том а.с.61) та податкову накладну № 281 від 12.05.2011року (І том а.с.62) та видаткову накладну № РН-6-10013 від 10.06.2011 року (І том а.с.63) та податкову накладну № 221 від 10.06.2011рокут (І том а.с.64); між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ НТЦ «Сінергія», 01.02.2011 року було укладено договір поставки № 14 (І том а.с.65), на виконання умов якого сторонами складено накладну на вівантаження № РН 00063 від 28.02.2011 року (І том а.с.66) та податкову накладну № 63 від 28.02.2011року (І том а.с.67); між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент» 01.11.2011 р. було укладено договір поставки № Е-014-К(І том а.с.68-69), на виконання умов якого сторонами складено видаткову накладну № РН-11-1522 від 15.11.2011 року (І том а.с.70) та податкову накладну № 512 від 15.11.2011 року (І том а.с.71), видаткову накладну № РН-11-0172 від 05.11.2011 року(І том а.с.72) та податкову накладну № 182 від 01.11.2011 року (І том а.с.73); між ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ «Маштрейд» 01.03.2012 року (І том а.с.77-80) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 017, на виконання умов якого сторонами складено видаткову накладну № РН-4-04008 від 04.04.2012 року (І том а.с.81) та податкову накладну № 68 від 04.04.2012 року (І том а.с.82), видаткову накладну № РН-4-11004 від 11.04.2012 року (І том а.с.83) та податкову накладну № 214 від 11.04.2012 року (І том а.с.84), видаткову накладну № РН-4-12013 від 12.04.2012 року (І том а.с.85) та податкову накладну № 253 від 12.04.2012 року (І том а.с.86), видаткову накладну № РН-4-24006 від 24.04.2012 року (І том а.с.87) та податкову накладну № 455 від 24.04.2012 року (І том а.с.88).

Щодо неподання позивачем до перевірки рахунків-фактур суд зазначає наступне.

У ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та / або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні документи повинні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); дата і місце складання; зміст, обсяг та одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Датою оформлення первинного документа буде вважатися дата, на яку припадає обопільне узгодження (приймання) сторонами договору всіх пунктів договору щодо обсягів поставки товарів (робіт), їх вартості, повноти і якості виконання, що і буде підтвердженням факту їх поставки (виконання).

При поставці товарів (робіт) такими первинними документами можуть бути видаткова накладна постачальника або акт здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Положенням про Державний комітет статистики України затвердження типових форм первинної облікової документації, що є обов'язковими для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, належить до компетенції Держкомстату.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм,- що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставляються (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги, а сам факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видаткової накладної постачальника або актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг).

Щодо не подання позивачем до перевірки товаро-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Як вбачається з поданих заперечень на позовну заяву (І том а.с.182-187), основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акту перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ (далі -Правила).

Згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами, використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи -перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих Правил - правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно-транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб-вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, і у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно-транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин -перевізник.

Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки позивачем в належний спосіб виконані зобов'язання щодо отримання товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Щодо не подання до перевірки шляхових листів суд зазначає наступне.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (Положення), первинні документи мають відповідати таким вимогам: складатися під час або одразу після закінчення господарської операції; складатися на паперових носіях або в електронному вигляді (за умови застосування електронного підпису); повинні містити: назвудокумент, дату і місце складання; назву підприємства (підприємств); зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції; особистий підпис.

14.08.11 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень». Цим законом видалено з ряду законодавчих актів термін «дорожній лист» та вимоги щодо необхідності його перевірки. Також дано вказівку Кабміну привести у відповідність до цього закону свої документи.

Отже, норми податкового законодавства не передбачали і не передбачають обов'язок вести облік витрат на ПММ (пально-мастильні матеріали) на підставі лише дорожніх листів. Законодавство містить тільки вимогу щодо відображення витрат на ПММ на підставі первинних документів.

Дане твердження підтверджуються також положеннями викладеними у листі Міністерства інфраструктури України від 23.04.2013 р. N 4492/25/10-13.

Щодо неподання до перевірки сертифікатів якості виробництва суд зазначає наступне.

Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву покликається на положення «Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення» затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 108.

Згідно з п.1 вказаної постанови зазначено, що цей Порядок і правила визначають загальні умови заняття торговельною діяльністю, основні вимоги до торговельної (торговельно-виробничої) мережі і торговельного обслуговування громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб у підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі (далі - суб'єкти господарської діяльності).

Отже, дана Поставона КМУ поширювала свою дію лише під час торговельного обслуговування громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб. Позивач придбавав товари, як самостійний суб'єкт господарювання, а не як фізична особа.

Крім того, вимога відповідача про надання сертифікатів якості виробництва є безпідставною з огляду на те, що Постанова КМУ від 8 лютого 1995 р. N 108 «Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення» втратила свою чинність на підставі Постанови КМУ від 15 червня 2006 р. N 833 «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів».

Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача внаслідок господарських операцій з контрагентами ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ НТЦ «Сінергія», ТзОВ «Аре Трейд», ТзОВ «Ейнс констракшен менеджмент», ТзОВ «Маштрейд», відбувся рух активів; під час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були правоздатними та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до чинного законодавства України, володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю (були платниками ПДВ); результати господарських операцій безпосередньо стосуються господарської діяльності позивача.

Суд також додатково зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Зважаючи на наведене, а також відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Представлені позивачем суду документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Згідно змісту акту перевірки, відповідачем використані протоколи допиту свідків - посадових осіб контрагентів позивача.

В той час, як статтею 83 ПК України визначений вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків. Згідно з названою статтею для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом (підпункт 83.1.1), податкова інформація (підпункт 83.1.2), експертні висновки (підпункт 83.1.3), судові рішення (підпункт 83.1.4), інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи (підпункт 83.1.6).

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженогонаказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984, документальні перевірки проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Суд звертає увагу на те, що законодавством, зокрема статтею 83 ПК України, не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями ПК, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише рішення (вирок) суду, яке набрало законної сили, а не матеріали досудового слідства.

Незважаючи на вищевказане, відповідачем при викладенні висновків у акті перевірки використані протоколи допиту свідків.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

Враховуючи зазначене вище, оскаржувані податкові повідомлення-рішенння є незаконними і підлягають скасуванню, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то такі відповідно до вимог ст.94 КАС України, належить присудити на користь позивача в розмірі 1456,76 грн.

Керуючись ст.ст.7-14,17,18,49,51,158,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.09.2013 року № 0001001720/3123, № 0000991720/3153.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 1 456 грн. 76 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено 04 березня 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.