Ухвала суду № 37573909, 11.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2014 р. м. Київ К/800/62509/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Маріупольського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У травні позивач звернувся до суду з позовом, в якому, згідно уточнених позовних вимог, просив: скасувати наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 17 від 18 лютого 2013 року про звільнення та поновити його на роботі та посаді, як незаконно звільненого працівника; зобов'язати відповідача сплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, матеріальну компенсацію за проїзд до м. Донецька та м. Маріуполя згідно проїзних квитків, матеріальну компенсацію згідно рапортів на оздоровлення за 2012 та 2013 роки та матеріальну компенсацію у розмірі 20000 грн. за нанесення моральної шкоди.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено повідомлення начальника слідчого ізолятора про відмову від звільнення за власним бажанням, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач подав письмовий рапорт про зміну свого рішення про звільнення. Крім того, суди відхилили посилання позивача, як на підставу для скасування наказу про звільнення, на відсутність на рапорті про звільнення дати його складання та підписання позивачем, оскільки останнім не заперечується факт написання рапорту власноручно. Стосовно дотримання відповідачем порядку звільнення позивача, з огляду на його перебування на день звільнення - 1 березня 2013 року на лікарняному, суди послались на відсутність доказів повідомлення позивачем відповідача про перебування на лікарняному та своєчасне передання листка непрацездатності кадровій службі, а відтак дійшли висновку про законність звільнення позивача за власним бажанням та правомірність наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 17 від 18 лютого 2013 року про звільнення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 24 червня 1999 року в системі виконання покарань, на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби арештного дому при установі для утримання осіб, засуджених до арешту Маріупольського слідчого ізолятору з 29 листопада 2010 року по 1 березня 2013 року.

Позивач подав на ім'я начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю. М. рапорт про звільнення за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання. В рапорті позивач вказав, що від проходження військово-лікарняної комісії він відмовляється, стан здоров'я задовільний, наслідки відмови від проходження ВЛК йому роз'яснено. Також, позивач просив розглянути питання щодо звільнення на засіданні кадрової комісії за його відсутності, претензії з питання звільнення відсутні. Дата підписання на рапорті позивачем не вказана. Начальник Маріупольського слідчого ізолятору Переславський В. І. на рапорті зазначив резолюцію, у якій він клопоче по суті рапорту з 1 березня 2013 року. На рапорті також наявна резолюція начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області Приходько Ю. М. у якій зазначено: «ВК до наказу 18.02.2013».

Наказом Маріупольського слідчого ізолятора Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 4 о/с від 23 січня 2013 року за графіком відпусток позивачу надано чергову відпустку терміном 35 діб з 25 січня по 28 лютого 2013 року.

Маріупольським слідчим ізолятором 6 лютого 2013 року складено подання на звільнення позивача у запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, яке погоджено висновком старших начальників.

Кадровою комісією Маріупольського слідчого ізолятора, створеною наказом Маріупольського слідчого ізолятора № 3 від 2 січня 2013 року, яка діє на підставі Положення, вирішено підготувати та надати на розгляд Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області матеріали про звільнення ОСОБА_4, що підтверджується витягом з протоколу засідання кадрової комісії від 6 лютого 2013 року № 3. Згідно протоколу № 7 від 18 лютого 2013 року кадрової комісії Управління вирішено звільнити позивача за пунктом 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 18 лютого 2013 року № 17 о/с капітана внутрішньої служби ОСОБА_4 згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з вищезазначеної посади в запас Збройних сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) з 1 березня 2013 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 3 місяці 21 день, у пільговому обчисленні 14 років 0 місяців 21 день.

Слідчим ізолятором направлено позивачу лист від 1 березня 2013 року № 1112 з вимогою про прибуття в установу для отримання трудової книжки, військового квитка, припису до військкомату у зв'язку зі звільненням.

Згідно дублікату листка звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність № 001351 від 11 липня 2013 року позивач з 28 лютого по 11 березня 2013 року знаходився на лікарняному.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення).

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

За змістом вищезазначеного пункту - дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб, на яких воно поширюється, за вказаних обставин, є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача.

Судами встановлено, що звільнення позивача відбулося 01 березня 2013 року на підставі рапорту, що не містить дати його складання та підписання позивачем.

Під час вирішення страви по суті суди не врахували, що такі дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення, оскільки за змістом цього пункту до закінчення трьохмісячного строку попередження особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби, мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Крім того, під час розгляду справи судами не були перевірені обставини стосовно дослідження відповідачем підстав написання позивачем рапорту про звільнення та поважності причин, що перешкоджають виконанню ним своїх посадових обов'язків, дати з якої позивач просить його звільнити, та чи було дотримано відповідачем, з огляду на відсутність на рапорті дати його складання та підписання, тримісячний строк, до закінчення якого позивач мав право відкликати поданий рапорт.

Не встановлення в судовому процесі вищезазначених обставин, як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало