Ухвала суду № 37573639, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2014 року м. Київ К/800/19971/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» та Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а-2788/10/1470

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення в частині

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до суду, з урахуванням уточнення позовних вимог, з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, правонаступником якого є Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, від 17.02.2004 № 0000242301/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 54 020 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 № 0000242301/0 в оскаржуваній частині.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.02.2004 № 0000242301/0 в частині нарахування зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на суму 10 860 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як таку що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової комплексної документальної перевірки дотримання ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» вимог податкового та валютного законодавства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету сум прибуткового податку з громадян, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів та державного мита за період з 01.01.2001 по 01.12.2003, складено акт №173/65/23-01/30083966 від 13.02.2004, в якому зафіксовано порушення, зокрема, п. 4.2 ст. 4, пп. пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: не включено до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість за період 2001 року - 9 місяців 2003 року на суму сплачених платнику податків у складі отриманих коштів від реалізації матеріалів, продуктів та харчування працівників в столовій, яка здійснювалась в рахунок заробітної плати; віднесено до складу податкового кредиту за період 2001 рік - 9 місяців 2003 року суму податку на додану вартість з придбання товарів, які не відносяться до складу валових витрат виробництва та не підлягають амортизації; коригування в березні 2002 року суми податку на додану вартість зайво віднесеної до складу податкового кредиту за лютий 2002 року без розрахунку коригування сум податкового кредиту та без надання в податковий орган уточненої податкової декларації з нарахуванням 5% штрафних санкцій на суму недоплати податку на додану вартість.

На підставі результатів вказаної перевірки, 17.02.2004 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000242301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 142 412 грн., в т.ч.: 71 405 грн. основного платежу та 71 007 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, до суду оскаржує вказане податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 54 020 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався висновком судово-економічної експертизи від 29.05.2006 № 3295-3297, за яким податкове повідомлення-рішення є документально підтвердженим на суму 17 385 грн., а відповідно на суму 54 020 грн. є непідтвердженим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що у висновку судово-економічної експертизи від 29.05.2006 № 3295-3297 по операціям з реалізації позивачем своїм працівниками матеріалів, продуктів та харчування в столовій в рахунок заробітної плати експерт зменшив визначену податковим органом суму податкових зобов'язань на 10 860 грн. внаслідок виключення суми податку на додану вартість з вартості реалізованої працівникам продукції та збільшив податковий кредит на суму 43 160 грн. за рахунок податку на додану вартість, сплаченого позивачем за продукти для їдальні; податковий кредит на суму 43 160 грн. сформований позивачем згідно податкових накладних з операцій придбання продуктів для їдальні, за якими законодавчо встановлений термін (1095 днів) вже сплинув.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 цього Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, якщо на момент проведення перевірки податковим органом у платника податків відсутні податкові накладні чи вантажні митні декларації, відповідно, які підтверджують правомірність віднесення певних сум до податкового кредиту, то судами не може братись до уваги їх надання при розгляді справи в суді.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що законодавство, яке регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними за будь-який попередній період в межах 1095 днів.

Згідно висновку судово-економічної експертизи від 29.05.2006 № 3295-3297 по операціям з реалізації позивачем своїм працівникам матеріалів, продуктів та харчування в столовій за рахунок заробітної плати експерт зменшив визначену податковим органом суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 10 860 грн. внаслідок виключення суми податку на додану вартість з вартості реалізованої працівникам продукції та збільшив податковий кредит на суму 43 160 грн. за рахунок податку на додану вартість, сплаченого позивачем за продукти для їдальні, при цьому зазначивши, що вказані операції не були відображені позивачем у деклараціях з податку на додану вартість, ні в частині податкових зобов'язань ані податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З урахуванням меж позовних вимог та за встановлення в судовому порядку часткового заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість шляхом формування податкового кредиту в спірному періоді на підставі податкових накладних, по яким закінчився визначений законодавством строк (1095 днів), суд апеляційної інстанції вірно зазначив про правомірність донарахування суми податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням в розмірі 43 160 грн.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційні скарги сторін - необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» та Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний