Постанова № 37567508, 25.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16533/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-1» (далі - Позивач, ТОВ «Фара-1») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.10.2013 року №0005212220, 0005202220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, що підписані неуповноваженою або невідомою особою, не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат за умови наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у вересні 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Фара-1» з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «БК Палацо» та ТОВ «РА «Лоцман» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 38 955,00 грн.; п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 38 272,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 17.01.2013 року №27/22-205/32161773. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 09.10.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0005212220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 58 433,00 грн., у тому числі за основним платежем - 38 955,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 19 478,00 грн.; форми «Р» №0005202220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 57 410,00 грн., у тому числі за основним платежем - 38 272,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 19 138,00 грн..

Вирішуючи питання про правомірність формування Позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року ТОВ «Фара-1» на підставі цивільно-правових договорів мало взаємовідносини з ТОВ «БК Палацо» та ТОВ «РА «Лоцман».

Надаючи оцінку реальності виконання кожного з договорів, судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Між Позивачем (Замовник) та ТОВ «БК Палаццо» (Підрядник) укладено договір підряду від 01.07.2013 року №0107/3, за умовами якого Замовник доручає Підряднику виконати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою: м. Київ, пр-т. Возз'єднання, 21, к. 8 за заявкою Замовника, із матеріалу Підрядника.

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що Підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою м. Київ, пр-т. Возз'єднання, 21, к. 8, згідно з кошторисом на суму 12 100,00 грн., у тому числі ПДВ 20%, який додається до цього договору, із свого матеріалу та своїми засобами, з додержанням діючих технічних умов.

На думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкової накладної (т. 1 а.с. 33), акту приймання виконаних підрядних робіт (т. 1 а.с. 34), локального кошторису (т. 1 а.с. 35-36).

Крім того, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «БК Палаццо» (Підрядник) укладено договір підряду від 15.07.2012 року №1507/3, за умовами якого Замовник доручає Підряднику виконати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою: м. Сімферополь, п. ГРЭГ, вул. Монтажна, 8, за заявкою Замовника, із матеріалу Підрядника.

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що Підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою м. Сімферополь, п. ГРЭГ, вул. Монтажна, 8, згідно з кошторисом на суму 11 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20%, який додається до цього договору, із свого матеріалу та своїми засобами, з додержанням діючих технічних умов.

На думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкової накладної (т. 1 а.с. 46), акту приймання виконаних підрядних робіт (т. 1 а.с. 47), локального кошторису (т. 1 а.с. 48-49).

Крім іншого, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «БК Палаццо» (Підрядник) укладено договір підряду від 27.07.2012 року №2707/3, за умовами якого Замовник доручає Підряднику виконати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул. Авраменко, 2, за заявкою Замовника, із матеріалу Підрядника.

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що Підрядник зобов'язується на свій ризик виконувати роботи по поточному ремонту орендованого приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул. Авраменко, 2 згідно з кошторисом на суму 12 500,00 грн., у тому числі ПДВ 20%, який додається до цього договору, із свого матеріалу та своїми засобами, з додержанням діючих технічних умов.

На думку Позивача, факт товарності господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкової накладної (т. 1 а.с. 60), акту приймання виконаних підрядних робіт (т. 1 а.с. 61), локального кошторису (т. 1 а.с. 62-63).

Колегією суддів у ході розгляду справи також встановлено, що між ТОВ «Фара-1» (Замовник) та ТОВ «АР «Лоцман» (Виконавець) було укладено договір від 01.12.2011 року №1.3 про надання рекламно-поліграфічних послуг, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати послуги з розробки макета рекламних буклетів та їх розповсюдження між контрагентами Замовника. Кількість буклетів складає 3000 шт.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивач, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкової накладної (т. 1 а.с. 73), акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 74), звіту про надання рекламно-поліграфічних послуг (т. 1 а.с. 75-76).

Крім того, між ТОВ «Фара-1» (Замовник) та ТОВ «АР «Лоцман» (Виконавець) було укладено договір від 01.06.2012 року №1.6 про надання рекламно-поліграфічних послуг, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати послуги з розробки макета рекламного банера, а також його виготовлення та установки.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 79, 81, 83), актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 80, 82, 84), звіту про надання рекламно-поліграфічних послуг (т. 1 а.с. 86).

Поряд з цим, між ТОВ «Фара-1» (Замовник) та ТОВ «АР «Лоцман» (Виконавець) було укладено договір від 01.07.2012 року №1.7 про надання рекламно-поліграфічних послуг, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати послуги з розробки макета рекламних буклетів та їх розповсюдження серед контрагентів Замовника у м. Сімферополі. Кількість буклетів складає 1500 шт.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 89, 91), акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 90), видаткової накладної (т. 1 а.с. 92), звіту про надання рекламно-поліграфічних послуг (т. 1 а.с. 93-94).

Колегією суддів поряд з іншим встановлено, що між ТОВ «Фара-1» (Замовник) та ТОВ «АР «Лоцман» (Виконавець) було укладено договір від 01.07.2012 року №2.7 про надання рекламно-поліграфічних послуг, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати послуги з розробки макета рекламних буклетів та їх розповсюдження серед контрагентів Замовника у м. Запоріжжі. Кількість буклетів складає 1500 шт.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 97, 99) акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 98), видаткової накладної (т. 1 а.с. 100), звіту про надання рекламно-поліграфічних послуг (т. 1 а.с. 101-102).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «РА «Лоцман» (Виконавець) та ТОВ «Фара-1» (Замовник) укладено договір №1.3 від 01.12.2012 року, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику визначені цим Договором юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах загальної юрисдикції України з питання господарських правовідносин з контрагентами, а Замовник зобов'язується оплатити такі послуги.

Факт виконання договірних зобов'язань, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 106, 108) актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 107, 109).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між Позивачем та ТОВ «БК Палаццо» і ТОВ «РА «Лоцман» правочинів, а також на підставі того, що первинні документи були підписані невідомою особою, а наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 135, 198, 201 ПК України, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку, що формування підприємством податкового кредиту з ПДВ та валових витрат відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції враховується, що укладення вищезазначених договорів було зумовлено необхідністю забезпечення господарської діяльності Позивача, а саме забезпечення належного стану орендованих приміщень, а також розповсюдження реклами.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладених з ТОВ «БК Палаццо» та ТОВ «РА «Лоцман» договорів, податковий орган визначив висновки Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС, викладені в акті від 14.05.2013 року №156/22-4/31748459 «Про неможливість проведення зустрічної звірки … ТОВ «БК Палаццо»…» та акті віл 11.07.2013 року №246/22-4/37696574 «Про неможливість проведення зустрічної звірки … ТОВ «РА «Лоцман»…».

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що факт взаємовідносин з недобросовісним платником податків не може бути підставою для накладення відповідальності на добросовісного контрагента

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було. У зв'язку з чим посилання суду першої інстанції на обставини, що були встановлені органами внутрішніх справи у ході досудового розслідування, є помилковими, оскільки останні в силу положень ст. ст. 71, 72 КАС України не можуть вважатися доказами в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність належним чином оформлених первинних документів, оскільки, як було встановлено раніше, факт підписання їх невідомими особами встановлено не було.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ТОВ «БК Палаццо» та ТОВ «РА «Лоцман» договорів.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених з ТОВ «БК Палаццо» та ТОВ «РА «Лоцман» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів та відсутність підстав для твердження про заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2013 року №0005212220.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «БК Палаццо» та ТОВ «РА «Лоцман», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «БК Палаццо» та ТОВ «РА «Лоцман» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Фара-1» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Фара-1», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати частині.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Фара-1» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-1» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 09 жовтня 2013 року №0005212220, №0005202220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.