Постанова № 37566432, 05.03.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2197/13-а

05 березня 2014 року 13год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Прищепа О.С.,

відповідача: представник Костюк А.Ю., Грицишина І.О., Гедзун П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари"

до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» (далі - ТОВ «Волинська фабрика гофротари») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Нововолинська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 0000012301/0/13 від 19.01.2010 року, № 0000012301/1/13 від 26.02.2010 року, № 0000012301/2/13 від 30.04.2010 року, № 0000012301/3/13 від 22.07.2012 року згідно яких було визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1097832 грн. в т.ч. 731888 грн. основного платежу та 365944 грн. застосованих штрафних санкцій.

В обґрунтування вказаних позовних вимог з урахуванням заяви про зміну підстав позову зазначає, що працівниками Нововолинська ОДПІ було не вірно застосовано поняття господарської діяльності, що призвело до безпідставного обмеження права ТОВ «Волинська фабрика гофротари» на формування валових витрат та податкового кредиту. Так, згідно Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, що діяв на момент вчинення спірних правовідносин, однією з обов'язкових ознак господарської діяльності було отримання платником від її здійснення «доходу», а не «прибутку» як стверджують працівники податкового органу. ТОВ «Волинська фабрика гофротари» на постійній основі отримує дохід від здійснення виробничої діяльності. В свою чергу отримання збитків від окремих господарських операцій не позбавляє платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту під час придбання товарів, робіт та послуг для виробництва. За умови якщо податковий орган вважає, що вартість реалізації готової продукції є заниженою, останній не позбавлений права у відповідності до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 визначити звичайні ціни та визначити відповідні доходи за звичайними цінами.

В судовому засіданні представник позивача додатково зазначив, що працівниками Нововолинської ОДПІ було не вірно застосовано приписи п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року. На його думку, вказана норма регулює порядок формування податкового кредиту платником податків в якого частина операцій підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а частина або не є об'єктом оподаткування у відповідності до ст. 3 Закону, або звільняється від оподаткування у відповідності до ст. 5 та п. 11.44 ст. 11 Закону. Враховуючи, що всі без виключення господарські операції, що вчиняються ТОВ «Волинська фабрика гофротари» по реалізації товарів, робіт та послуг є об'єктом оподаткування відповідно до ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковим органом було безпідставно застосовано до спірних правовідносин приписи пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року.

Вказав, що аналогічна позиція зазначена в листі ДПА України № 3955/Т/16-1515-20 від 08.08.2007 року, який є діючим на день розгляду справи.

Крім того, представник позивача покликався на постанови Верховного суду України від 16.10.2012 року та від 05.03.2013 року в аналогічих справах у яких під час розгляду справи було застосовано пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, та які ,у відповідності до с. 244 -2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для застосування.

Додатково зазначив, що під час проведення перевірки та проведенні розрахунків сум податку на додану вартість ревізорами було допущено методологічні помилки, що полягають у неврахуванні залишків придбаної сировини та готової продукції на складах. Представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинської області адміністративний позов не визнала з підстав викладених в письмових запереченнях.

В судовому засіданні представники відповідача пояснили суду, що під час проведення документальної перевірки було встановлено, що собівартість реалізованої продукції є більшою за дохід що отримувався товариством від її реалізації. Таким чином, на думку перевіряючих вказані обставини свідчать що частина податкового кредиту, що була сформована ТОВ «Волинська фабрика гофротари» не використовується в господарській діяльності, а отже у відповідності до пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року повинна бути зменшена. Представники відповідача зазначити також, що під час проведення розрахунків сум, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту було правильно використано показники рахунку 90 «собівартість реалізації» та 70 «дохід від реалізації». При цьому представники податкового органу вказали, що показники зазначених рахунків не пов'язані із залишком сировини та готової продукції на складах, а отже під час проведення перевірки ревізором було правомірно визначено суму завищеного податкового кредиту. Просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що 18.12.2009 року Нововолинською ОДПІ було складено акт № 1591/84/33211353 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Волинська фабрика гофротари» ЄДРПОУ 33211353 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.06.2009 року.

З висновків акта перевірки № 1591/84/33211353 від 18.12.2009 року вбачається, що за результатами її проведення було встановлено порушення п.1.32 ст.1., пп. 2.1.1., п. 2.1. ст.2., пп. 5.3.9. п.5.3., п. 5.1. ст.5, пп. 12.1.5. пп. 12.5. ст.12, пп. 7.3.5. пп. 7.3.3. пп. 7.3. ст.7 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього у сумі 5332835 грн., у тому числі: за 2007 рік в сумі 1034054 грн.; за 1 квартал 2008 року в сумі 841384 грн.; за півріччя 2008 року в сумі 1827450 грн.; за 3 квартали 2008 року в сумі 3950811 грн.; за 2008 рік в сумі 2122501 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 437718 грн.; за півріччя 2009 року в сумі 2176280 грн.

За вказаним порушенням податкове повідомлення-рішення не приймалося.

Крім того, було встановлено порушення пп. 7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 731888 грн. у тому числі: за січень 2007 року на суму 14884 грн., за лютий 2008 року на суму 101984 грн., за березень 2008 року на суму 109988 грн., за квітень 2008 року на суму 51657 грн., за травень 2008 року на суму 52302 грн., за червень 2008 року на суму 41577 грн.

На підставі порушень пп. 7.4.3. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року Нововолинською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0/13 від 19.01.2010 року згідно якого ТОВ «Волинська фабрика гофротари» було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1097832 грн. в т.ч. 731888 грн. основного платежу та 365944 грн. застосованих штрафних санкцій.

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення № 0000012301/0/13 від 19.01.2010 року Нововолинської ОДПІ.

За результатами розгляду первинна та повторні скарги були залишені без задоволення, а Нововолинською ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000012301/1/13 від 26.02.2010 року, № 0000012301/2/13 від 30.04.2010 року, № 0000012301/3/13 від 22.07.2012 року на аналогічну суму що й первинне податкове повідомлення-рішення.

Виявлені та зафіксовані в акті № 1591/84/33211353 від 18.12.2009 року порушення Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 та Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року є ідентичними та зводяться до того, що ТОВ «Волинська фабрика гофротари» здійснювалася реалізація готової продукції нижче її собівартості, в результаті чого платником податків було завищено валові витрати та податковий кредит за період, що перевірявся.

Так судом встановлено, що ТОВ «Волинська фабрика гофротари» здійснює господарську діяльність, що полягає у виробництві та наступній реалізації готової продукції (гофроящики, гофрокартон), напівфабрикатів та товарів.

Як вбачається з акта перевірки № 1591/84/33211353 від 18.12.2009 року (а.с. 89-112) та не заперечується сторонами податковий кредит за період, що перевірявся було сформовано на підставі операцій з придбання сировини, обладнання та послуг.

Згідно пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Згідно пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

На думку суду, норма пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на порушення якої покликаються представники податкового органу за своєю суттю є похідною від положень пп. 7.4.1 та пп. 7.4.2 ст. 7 Закону та регулює правовідносини в яких мають місце змішані господарські операції.

Аналіз наведених приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року дає підстави стверджувати, що законодавча заборона на формування податкового кредиту залежить від наявності в господарській діяльності підприємства операцій, що не оподатковуються податком на додану вартість.

Таким чином, для застосування пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року необхідною умовою є встановлення під час здійснення господарської діяльності ТОВ «Волинська фабрика гофротари» фактів реалізації товарів, робіт та послуг, що не підпадають під об'єкт оподаткування визначений ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року або в силу ст. 5 та пп. 11.44 ст.11 Закону звільнені від оподаткування податком на додану вартість. Лише за таких умов можливе застосування пп. 7.4.3 ст. 7 Закону та, відповідно, пропорційне відображення в складі податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів, робіт та послуг.

Під час розгляду справи судом встановлено, що господарські операцій ТОВ «Волинська фабрика гофротари» пов'язані з реалізацією готової продукції та напівфабрикатів підпадають під визначення об'єкта оподаткування передбаченого ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року. Наведенні обставини підтверджуються представниками відповідача.

Таким чином, жодного звільнення від податку на додану вартість реалізованої ТОВ «Волинська фабрика гофротари» продукції не відбувається, а отже відсутнє використання позивачем придбаних товарів, робіт та послуг поза межами оподаткованих операцій, що в свою чергу унеможливлює застосування в спірних правовідносинах норм пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року наведене визначення застосовується для регулювання правовідносин, що виникають в процесі сплати податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками відповідача ТОВ «Волинська фабрика гофротари» займається господарською діяльністю. Під час проведення документальної перевірки відповідачем не встановлено використання позивачем придбаної сировини та послуг поза межами виробничого процесу. Не наведено таких фактів і під час розгляду справи судом.

Як свідчить акт перевірки № 1591/84/33211353 від 18.12.2009 року податковий кредит, що сформований ТОВ «Волинська фабрика гофротари» підтверджується відповідними податковими накладними. Порушень пп. 7.2.1, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року під час проведення документальної перевірки виявлено не було.

Таким чином, на думку суду, ТОВ «Волинська фабрика гофротари» сформовано податковий кредит з дотриманням вимог пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, що регулює спірні правовідносини і Нововолинською ОДПІ не наведено обгрунтованих підстав правомірності зменшення вказаних сум.

Покликання представників відповідача на той факт, що реалізація готової продукції нижче собівартості свідчить про наявність неоподаткованих операцій та як наслідок необхідність перерозподілу сформованого кредиту у відповідності до пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року на думку суду є помилковими та хибними.

Суд зазначає, що за умови якщо під час проведення документальної перевірки ревізорами встановлено факт реалізації готової продукції нижче її собівартості, посадові особи не позбавленні можливості визначити податкові зобов'язання по податку на додану вартість використовуючи звичайну ціну готової продукції (ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року).

На думку суду, сам по собі факт реалізації продукції нижче її собівартості не позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту та валових витрат, що виникли в під час придбання сировини та здійснення виробничого процесу.

Згідно ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України - рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До матеріалів справи представником позивача долучено постанови Верховного суду України від 16.10.2012 року та 05.03.2013 року по справах за позовом відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Зі змісту вказаних постанов Верховного суду України слідує, що для застосування положень пп. 7.4.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року є придбання товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування. В інших випадках підстав для зменшення податкового кредиту платника податків на підставі пп. 7.4.3 ст. 7 Закону немає.

Враховуючи імперативні приписи ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує вказану позицію Верховного суду України при прийнятті рішення по даній справі.

Покликання представників відповідача на той факт, що вказані постанови Верховного суду України визначають позицію щодо застосування пп. 7.4.3 ст. 7 в сукупності з пп. 11.44 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року є необґрунтованими, так як не відповідають змісту вказаних постанов.

Як вбачається з матеріалів перевірки визначаючи собівартість продукції ревізори використали показники рахунку 90 «Собівартість реалізації». Визначаючи обсяг догоду отриманого від реалізації готової продукції, посадовими особами Нововолинської ОДПІ було використано дані рахунку 70 «Доходи від реалізації». При цьому, як пояснили представники відповідача первинні документи під час проведення перевірки досліджувалися вибірково.

На думку представника позивача, такий підхід ревізорів є помилковий та який не враховує залишки товарів на складах. В обґрунтування своїх доводів представник ТОВ «Волинська фабрика гофротари» покликається на дані рахунку 20 «Виробничі запаси», рахунку 25 «Напівфабрикати», рахунку 26 «Готова продукція».

Під час розгляду справи по суті судом витребовувалися у представників Нововолинської ОДПІ специфікації на один з видів продукції, що виготовляються позивачем з відповідними розрахунками її собівартості. Вказана вимога суду виконана не була.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пп. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджених наказ Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25 серпня 2005 р. за № 925/11205 - за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Згідно п. 2.3.4 Порядку - не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Аналізуючи позицію викладену ревізорами Нововолинської ОДПІ в акті перевірки № 1591/84/33211353 від 18.12.2009 року суд приходить до висновку, що доводи Нововолинської ОДПІ зроблені на основі припущень, а отже з порушенням п. 2.3.2 та 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджених наказ Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25 серпня 2005 р. за № 925/11205.

На думку суду, використання ревізорами даних рахунок 70 та 90, що містять дані вторинного за своєю суттю бухгалтерського обліку суперечить обов'язку щодо необхідності дослідження первинних документів платника податків.

Крім того, показники рахунків 70 та 90 за своєю суттю об'єктивно не враховують особливості податкового обліку податку на додану вартість, що визначається виключно Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року та базується на первинних, розрахункових документах та податкових накладних.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000012301/0/13 від 19.01.2010 року, № 0000012301/1/13 від 26.02.2010 року, № 0000012301/2/13 від 30.04.2010 року, № 0000012301/3/13 від 22.07.2012 року згідно яких було визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1097832 грн. в т.ч. 731888 грн. основного платежу та 365944 грн. застосованих штрафних санкцій.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області №0000012301/0/13 від 19.01.2010 р., №0000012301/1/13 від 26.02.2010 р., №0000012301/2/13 від 30.04.2010 р., №0000012301/3/13 від 22.07.2012 р.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.