Рішення № 37561356, 18.02.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.14р. Справа № 904/9349/13За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тірас - 12», м. Вінниця

До: Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м. Нікополь

Про: стягнення 41 749,10 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

Від позивача: Галицький В.В., довіреність № 01-16/357-1 від 15.11.2013 року, представник.

Від відповідача: Добровольський А.Т., довіреність №434-4016 від 11.10.2011 року, представник; Анісова О.І., довіреність № 372-4016 від 30.12.2013 року, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тірас-12» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» основного боргу у сумі 30 042,72 грн., пені у сумі 3 516,65 грн., 3 % річних у сумі 740,78 грн. та проценти за користування грошовими коштами у сумі 4 444,68 грн., загальна заборгованість: 41 749,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1203637 від 26.07.2012 року, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, проти останнього заперечує, просить в його задоволенні відмовити. Вважає, що зобов'язання провести остаточні розрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тірас - 12» за поставлену продукцію (товар) до 03.01.2013 року на суму 30 042,72 грн. за договором поставки таким, що не відповідає фактичним обставинам та умовам договору. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту прострочення Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» виконання обов'язків по оплаті поставленого товару за договором, оскільки за умовами останнього такий обов'язок виникає лише після надання продавцем покупцю визначеного переліку документів, докази чого відсутні в матеріалах справи.

В засіданні 24.12.2013 року було оголошено перерву до 22.01.2014 року. Розгляд справи відкладався з 22.01.2014 року на 29.01.2014 року. Ухвалою суду від 29.01.2014 року строк розгляду справи продовжено на 15 днів та відкладено на 18.02.2014 року.

У судовому засіданні 18.02.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (далі -покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тірас-12» (далі - постачальник) було укладено договір поставки №1203637 (з протоколом розбіжностей), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт вказується в специфікації (додаток) до Договору (далі - товар), які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31 грудня 2012 року, але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.(п. 11.1 договору)

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар на умовах та у спосіб, зазначеними в специфікації (додаток) до цього договору. Умови поставки визначаються згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 в чинній редакції, яка погоджена Сторонами (далі Правила Інкотермс).

Протягом 10-ти календарних днів з дати одержання грошових коштів на рахунок постачальника, постачальник зобов'язується провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт покупця (доставку покупцю) товару належної якості та в погодженій сторонами кількості за ціною та на умовах встановлених цим Договором. (п.3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником згідно з п. 3.1. цього договору тільки після отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) покупця. У письмовому підтвердженні (заявці) покупець вказує графік поставки, зазначає обсяги та терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у специфікації (Додаток) до цього договору. Дострокова поставка товару постачальником допускається тільки за згодою сторін.

Відповідно до п.3.4. договору, разом з товаром, але не пізніше дати поставки товару, постачальник надає покупцеві такі документи:

- рахунок-фактура (оригінал на державній мові);

- податкова накладна (оригінал на державній мові);

- видаткова накладна (оригінал на державній мові);

- залізнична накладна (оригінал), за умови поставки залізничним транспортом, або товаротранспортна накладна (оригінал), за умови поставки грузовим автотранспортом постачальника;

- сертифікат якості виробника товару, а також інші документи згідно з п. 2.3. Договору (оригінали або належним чином завірені копії);

- у разі, якщо товар підлягає сертифікації - сертифікат відповідності за системою сертифікації УкрСЕПРО, гігієнічний, екологічний сертифікат, а також інші сертифікати згідно з чинним законодавством України (оригінали або належним чином завірені копії);

- документи, надання яких обумовлено в Специфікації (додатку) до Договору.

Якщо зазначені у п. 3.4 Договору документи складені з порушенням вимог для складання таких документів, якщо найменування та / або номенклатура, якісні і кількісні характеристики товару, зазначені в таких документах, не відповідають найменуванню та / або номенклатурі, якісним і кількісним характеристикам поставленого товару, покупець має право відмовитися від прийняття товару без надання пояснень, крім того, у разі ненадання або неналежного оформлення податкової накладної та / або відсутності її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з Податковим кодексом України, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі податкового кредиту з ПДВ за такою податковою накладною протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту пред'явлення про це вимоги Покупцем. (п.3.6 договору).

Пунктом 4.6. договору передбачено, що порядок оплати і форма розрахунків вказуються сторонами в Специфікаціях (додатках) до цього Договору.

Специфікацією №1 від 26.07.2012 року до договору № 1203637 від 26.07.2012 року передбачена наступна форма розрахунків: покупець здійснює попередню оплату у розмірі 50%, та 50% по факту поставки протягом 3-х банківських днів на поточний рахунок постачальника.

14.12.2012 року Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» здійснило часткову оплату вартості товару, що підлягає поставці у розмірі 50% передоплати, на суму 30 042,72 грн.(а.с. 33)

На виконання умов договору поставки № 1203637 від 26.07.2012 року, позивач поставив відповідачу 27.12.2012 року товар (продукцію) згідно видатковій накладній №РН- 0003551 на загальну суму 60 085,44 грн.(а.с. 31).

Позивач вказує, що відповідач своєчасно не здійснив остаточний розрахунок згідно з умовами договору за поставлений товар на суму 30 042,72 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, що і є причиною виникнення спору.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530. ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на положення Специфікації №1 від 26.07.2012 року до договору № 1203637 від 26.07.2012 року, строк оплати поставленого товару за спірною видатковою накладною є таким, що настав.

Позивачем заявлено до стягнення 30 042,72 грн. за поставлений товар за видатковою накладною №РН - 0003551 від 27.12.2012 року; відповідач доказів оплати не надав, доводів позивача не спростував.

Проаналізувавши доводи відповідача стосовно того, що позивачем не доведено факту прострочення Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» виконання обов'язків по оплаті поставленого товару за договором, оскільки за умовами останнього такий обов'язок виникає лише після надання продавцем покупцю визначеного переліку документів, докази чого відсутні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2. ст.666 ЦК України передбачено, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідач не скористався правом передбаченим ст.666 ЦК України, а саме - право відмовитися від договору купівлі - продажу.

Крім того, відповідач мав право у випадку ненадання документів, передбачених п. 3.4. Договору, відмовитися від прийняття товару (п.3.6. Договору).

Вказані обставини спростовують доводи відповідача щодо неотриманням ним документів.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 30 042,72 грн.

Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.3. договору № 1203637 від 26.07.2012 року (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей) у випадку порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення. У разі продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми несплаченого товару.

За несвоєчасну оплату поставленого товару, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 04.01.2013 року по 30.10.2013 року у сумі 3 516,65грн.

У той же час, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки сторони не передбачили нарахування пені за період більший, ніж передбачено законодавством, то нарахування пені за вказаною видатковою накладною припиняється 03.07.2013 року.

Отже, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково за період з 04.01.2013 року по 03.07.2013 року у розмірі 2 214,93 грн.

Також, за несвоєчасну оплату товару більше 10-ти днів позивач нарахував штраф у сумі 3 004,27 грн. Судом перевірено правильність нарахування штрафу. Оскільки прострочення має місце, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення штрафу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення строку оплати позивач нарахував 3% річних за період з 04.01.2013 року по 30.10.2013 року у сумі 740,78 грн.

Стосовно вказаної позовної вимоги суд зазначає наступне.

Обов'язок оплати суми основного боргу у відповідача існував у кожен з днів прострочення і позивачем правомірно нараховувалися відсотки за кожен день такого прострочення, починаючи з 04.01.2013 року.

Однак 30.07.2013 року сторони уклали Додаткову угоду № 2/1303869 (до договору поставки № 1203637 від 26.07.2012 року), відповідно до п.1 якої заборгованість покупця перед постачальником за цим договором становить 30 042,72 грн. з ПДВ. Сторони дійшли згоди, що оплата за цим договором здійснюється Гарантованим платежем з датою виникнення у строк 31.10.2013 року.

Пунктом 3 даної угоди передбачено, що після підписання даної додаткової угоди постачальник не має до покупця претензій по оплаті штрафів, пені та інших платежів за прострочення оплати, за умови дотримання умов оплати у п.1 цієї додаткової угоди.

Таким чином за правовою природою ця домовленість відповідає відстроченню платежу відповідно до ст.694 ЦК України, отже у період з 30.07.2013 року по 30.10.2013 року прострочення відсутнє.

Також не є обґрунтованим твердження позивача, що невиконання умов п.1 Додаткової угоди має наслідком не набрання нею чинності відповідно до п.3 Додаткової угоди. Суд зазначає, що п.3 Додаткової угоди за своєю правовою природою є правочином з прощення боргу зі штрафних санкцій та інших нарахувань. І цей правочин укладений під умовою, яка не наступила. Таким чином, прощення боргу зі штрафних санкцій та інших нарахувань не наступило. Однак п.3 Додаткової угоди не передбачає анулювання самої домовленості про надання відстрочення з 30.07.2013 року до 31.10.2013 року, що передбачено п.1 Додаткової угоди.

Також суд зазначає, що нарахування 3% річних з дати прострочення - 04.01.2013 року до укладення Додаткової угоди - це вже факт, що настав на дату укладення Додаткової угоди. І укладення додаткової угоди, якою передбачено відстрочення платежу на 3 місяці, не анулює юридичний факт - прострочення, що мало місце до укладення такої Додаткової угоди.

Таким чином, нарахування 3% річних правомірно з 04.01.2013 року, однак за період з моменту укладення додаткової угоди і до 30.10.2013 року є неправомірним. Тому 3% річних підлягають стягненню за період з 04.01.2013 року і до 29.07.2013 року. Отже вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 511,14 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування грошовими коштами у сумі 4 444,68 грн., визначених за даними компанії «Простобанк Консалтинг», яка проводить професійні маркетингові дослідження ринку банківських послуг, публікуючи їхні результати на сторінках власних інтернет-проектів, середню ставку відсотків за депозитами станом на січень 2013 року в розмірі 18% та визначив суму процентів за користування відповідачем грошовими коштами ТОВ «Тірас-12» в розмірі 4 444,68 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Слід зазначити, що відсотки за користування грошовими коштами можуть бути стягнуті виключно у випадку, якщо їх розмір встановлений договором. Договором не передбачено стягнення відсотків за користування грошовими коштами.

Суд, аналізуючи доводи позивача встановив, що вимога про стягнення відсотків за своєю правовою природою є вимогою про стягнення збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як зазначено у п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994р № 02-5/215 у випадку невиконання договору, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Так, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, а його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбачених законом. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.

За викладеного, вимога позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами задоволенню не підлягає, оскільки в діях Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.

Таким чином, сума, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 35 773,06 грн. (з яких: основний борг - 30 042,72 грн.; 3 004,27 грн. - штраф; 2 214,93 грн. - пені; 3% річних - 511,14 грн.)

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1 474,22 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (53200, м. Нікополь, Дніпропетровська обл., вул. Електрометалургів, 310; ідентифікаційний код 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тірас-12» (21021, м. Вінниця, 2-й пров. Хмельницьке шосе, 8; ідентифікаційний код 25499704) заборгованості у розмірі 30 042,72 грн.; штраф у розмірі 3 004,27 грн., пеню у розмірі 2 214,93 грн., 3% річних у розмірі 511,14 грн. та судовий збір у розмірі 1 474,22 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 24.02.2014 року.

Суддя О.М. Крижний