Постанова № 37560052, 03.03.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

Копія

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/581/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Дубовик О.І.,

представника позивача - Веременича Д.С.,

представників відповідача - Расько Ю.О., Старокожко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Військової частини 3052 до Державної фінансової інспекції в Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2014 року Військова частина 3052 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції (далі - Полтавська МДФІ) про визнання протиправними дій щодо встановлення фінансових порушень, про які зазначено у пунктах 1-4, 6-9, 12 вимоги про усунення порушень від 17.01.2014 №01-14/99, та скасування вказаних пунктів вимоги.

Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що висновки акту ревізії №01-21/317 від 12.12.2013 про порушення Військовою частиною 3052 порядку використання бюджетних коштів, що витрачені на відшкодування витрат по відрядженню військовослужбовців у місця не визначені наказами командира частини у розмірі 1 938,78 грн., на виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірі 111 983,53 грн. та пов'язаних із цим відрахуванням сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 858,27 грн., понаднормове списання паливно-мастильних матеріалів (бензину) на суму 1 699,91 грн., невідображення в обліку дебіторської заборгованості зайво виплачених ФОП ОСОБА_4 коштів у розмірі 2 458,80 грн. та в розмірі 19 918,80 грн., а також дебіторської заборгованості ВАТ "Полтаваавтотранс" у розмірі 408,44 грн. та ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" в розмірі 377,97 грн., є безпідставними. Висловлена в акті ревізії пропозиція щодо звернення до вищестоящого органу з ініціативою про зменшення асигнувань на суму 110 047,30 грн., на думку позивача, є наслідком неякісного вивчення ревізорами законодавчої бази, якою встановлено порядок ведення господарської діяльності та подальшого використання коштів, отриманих від її провадження військовими частинами внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а вимога про притягнення осіб, з вини яких були допущені фінансові порушення до дисциплінарної та/або матеріальної відповідальності, є неприйнятною, оскільки відповідачем не визначене чітке коло винних осіб, які підлягають притягненню до відповідальності.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на правомірність висновків планової виїзної ревізії позивача.

Ухвалою суду від 20.02.2014 без виходу до нарадчої кімнати за клопотанням представника ДФІ в Полтавській області здійснено процесуальну заміну неналежного відповідача - Полтавської МДФІ на належного відповідача - ДФІ в Полтавській області.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У період з 23.09.2013 по 09.11.2013 Полтавською МДФІ на виконання п. 1.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Полтавській області на ІІІ квартал 2013 року та на підставі направлення від 20.09.2013 №339 була проведена планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності Військової частини 3052 з 01.07.2011 по завершений місяць 2013 року. Ревізію проведено у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану з відома командира Військової частини 3052 Регеди С.І. та начальника фінансового відділу - головного бухгалтера Бездітько Н.М.

За результатами ревізії складено акт від 12.12.2013 №01-21/317, який підписано т.в.о. командира Військової частини Галян О.І. із запереченням (застереженням) та начальником фінансового відділу - головним бухгалтером Бездітько Н.М. також із запереченням (застереженням) (а.с. 2-79 т. 2).

На підставі акту ревізії від 12.12.2013 №01-21/317 Полтавською МДФІ сформовано вимогу від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" (а.с. 134-137 т. 1), якою Військову частину 3052, крім іншого, зобов'язано:

- забезпечити відшкодування витрат на відрядження у місця, які не визначені наказами командира Військової частини 3052 в загальній сумі 1 938,78 грн., шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку (пункт 1);

- провести утримання незаконно виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцям (підвищення до посадового окладу у розмірі 15%, які здійснюють конвоювання та охорону засуджених і осіб, що перебувають під вартою і хворі на туберкульоз, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень (таємність), надбавку за класну кваліфікацію, надбавку за виконання особливо важливих завдань, премії, матеріальної допомоги, щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) у загальній сумі 111 983,53 грн. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку (пункт 2);

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та повернути зайво сплачені кошти (на суму переплат по грошовому забезпеченню) в розмірі 38 858,27 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) (пункт 3);

- забезпечити відшкодування вартості понаднормово списаних паливно-мастильних матеріалів (бензину) в сумі 1 699,91 грн. шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку (пункт 4);

- відобразити в обліку дебіторську заборгованість, яка виникла в результаті проведення зайвих виплат бюджетних коштів ФОП ОСОБА_4 внаслідок включення адміністративних витрат до актів ф. КБ-2в, документальне підтвердження яких до перевірки надано не було, на загальну суму 2 458,80 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 зайво виплачених ФОП ОСОБА_4 коштів у сумі 2 458,80 грн. У разі необхідності вирішити питання в судовому порядку (пункт 6);

- відобразити в обліку дебіторську заборгованість, яка виникла в результаті проведення зайвих виплат бюджетних коштів ФОП ОСОБА_4 внаслідок включення до актів ф. КБ-2в єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує фактичний, на загальну суму 19 918,80 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 зайво виплачених ФОП ОСОБА_4 коштів в сумі 19 918,80 грн. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку (пункт 7);

- відобразити в обліку дебіторську заборгованість з ВАТ "Полтаваавтотранс" в сумі - 408,44 грн. та з ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" в сумі - 377,97 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 пені від суми заборгованості згідно умов договорів у вищевказаному розмірі. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку (пункт 8);

- запропоновано, керуючись вимогами ст. 117 та 118 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VІ, звернутись до ГУ ВВ МВС України з пропозицією про зменшення асигнувань на суму 110 047,30 грн., що були використані з порушенням бюджетного законодавства, а саме - на покриття видатків, пов'язаних із наданням платних послуг, за рахунок коштів загального фонду кошторису (пункт 9);

- розглянути питання щодо притягнення осіб, з вини яких були допущені фінансові порушення, до дисциплінарної (звільнення) та/або матеріальної відповідальності згідно з вимогами п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 №1673 "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" та інших вимог діючого законодавства (пункт 12).

Вимогою встановлено термін подання інформації про її виконання до 17.02.2014.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 в частині положень пунктів 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 12, зміст яких наведено вище, звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та скасування перелічених пунктів вимоги "Про усунення порушень".

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог та заперечень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.03.1992 №2235-XII "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Правовою основою діяльності внутрішніх військ, у відповідності до ст. 4 вищезазначеного Закону, є Конституція України, цей Закон, постанови Верховної Ради України, інші законодавчі акти України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, військові статути Збройних Сил України.

Військова частина 3052 (місце знаходження: вул. Л.Українки, 24-а, м. Полтава; ідентифікаційний код 08803781) за даними Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України є юридичною особою, яка знаходиться у прямому підпорядкуванні Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 24 т. 1).

Фінансування внутрішніх військ, відповідно до ст. 12 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів міністерств і відомств, у розпорядженні яких знаходяться об'єкти, які охороняються цими військами.

Відтак Військова частина 3052 є підконтрольною в питаннях використання та збереження державних фінансових ресурсів органам Державної фінансової інспекції.

Предметом спору у даній справі є окремі положення вимоги Полтавської МДФІ "Про усунення порушень" від 17.01.2014 №01-14/99, оцінку яким суд буде надавати послідовно по кожному з оскаржених пунктів.

Пунктом 1 спірної вимоги позивача зобов'язано забезпечити відшкодування витрат на відрядження у місця, які не визначені наказами командира Військової частини 3052 в загальній сумі 1 938,78 грн., шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Приводом до цього слугували встановлені ревізією 16 випадків (а.с. 66-68 т. 1), коли згідно даних бухгалтерського обліку окремим військовослужбовцям Військової частини 3052 було оплачено проїзд не за місцем відрядження визначеному наказом командира частини. При цьому відряджені військовослужбовці після прибуття до місця дислокації рапорту про зміну маршруту під час перебування у відрядженні командиру Військової частини 3052 не подавали, тому й зміни до відповідних наказів командира частини не вносилися. Фінансовою службою відшкодування витрат на проїзд військовослужбовців проведено у повному обсязі відповідно до наданих ними проїзних документів, у тому числі і до місць не визначених наказом командира частини.

У зв'язку з цим ревізор посилається на порушення Військовою частиною 3052 вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, пунктом 147 якого передбачено, що під час прямування до місця відрядження та повернення з нього військовослужбовцям заборонено відхилятися від зазначеного у посвідченні про відрядження маршруту або здійснювати самовільні зупинки в проміжних пунктах.

На противагу доводам ревізора позивач посилається на положення Інструкції про порядок відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, та зазначає, що при слідуванні до місця відрядження і в зворотному напрямку на обрання маршруту руху об'єктивно впливають випадки відсутності квитків, прямих рейсів, режим роботи установи пункту відрядження та інші фактори. При цьому позивач зазначає, що згідно з абз. 3 п. 6 Інструкції про порядок відрядження в межах України та за кордон, за наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація підприємства може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.

Надаючи оцінку наведеним вище доводам сторін, суд виходить з того, що правове регулювання порядку проходження громадянами України військової служби як у Збройних Силах України так і у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ здійснюється у відповідності до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, оскільки пунктом 3 цього Положення його дію поширено на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Разом з цим питання проходження військової служби, які не врегульовані нормами даного Положення, підлягають врегулюванню на підставі норм загального законодавства України.

Таким чином порядок відрядження військовослужбовців відповідач правомірно перевіряв на відповідність нормам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Розділом V вказаного Положення врегульовані питання відрядження військовослужбовців. Так, відповідно до пункту 146 цього Положення, військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка. Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов'язані в установлений строк з'явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.

Пунктом 147 Положення передбачено, що під час прямування до місця відрядження та повернення з нього військовослужбовцям заборонено відхилятися від зазначеного у посвідченні про відрядження маршруту або здійснювати самовільні зупинки в проміжних пунктах. У разі затримки в дорозі з незалежних від військовослужбовця причин він повинен отримати відповідну позначку в посвідченні про відрядження або довідку про причини затримки у військового коменданта на транспорті або начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи військового комісара, а в разі їх відсутності - в адміністрації шляхів сполучення або місцевій державній адміністрації чи органі місцевого самоврядування, а також повідомити про затримку командира (начальника) військової частини, в якій він проходить військову службу.

З метою з'ясування обставин відрядження по кожному з 16 випадків, про які йде мова в акті ревізії, судом були досліджені посвідчення про відрядження, видані військовослужбовцям Військової частини 3052 (а.с. 168-199 т. 1). При цьому із записів про вибуття та прибуття судом не було встановлено жодного випадку затримки відрядженого військовослужбовця на маршруті слідування від пункту виїзду до кінцевого пункту та повернення назад, що підтверджується відповідними записами із вказівкою дати у посвідченнях про відрядження, скріплених печатками військових частин.

При цьому суд визнає об'єктивним той факт, що здійснення пересадок військовослужбовцями в інших містах, які не зазначені у посвідченнях про відрядження, було обумовлено відсутністю прямих рейсів з м. Полтави до багатьох міст України. Так, зокрема, за даними офіційного веб-сайту Державної адміністрації залізничного транспорту України прямого сполучення між м. Полтава та м. Сімферополь не існує, тощо.

Зважаючи на те, що в ході проведення ревізії не було встановлено фактів затримки військовослужбовців у відрядженнях, а прямування до пунктів призначення через інші міста зумовлено об'єктивною необхідністю, суд вважає безпідставними твердження відповідача про порушення позивачем пункту 147 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, внаслідок чого Полтавською МДФІ сформульовано неправомірну вимогу про повернення коштів, виплачених на відшкодування витрат на відрядження, які не визначені наказами командира Військової частини 3052, у повному обсязі.

Відтак пункт 1 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню, як протиправний.

Пунктами 2 та 3 спірної вимоги позивача зобов'язано провести утримання незаконно виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцям (підвищення до посадового окладу у розмірі 15%, які здійснюють конвоювання та охорону засуджених і осіб, що перебувають під вартою і хворі на туберкульоз, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень (таємність), надбавку за класну кваліфікацію, надбавку за виконання особливо важливих завдань, премії, матеріальної допомоги, щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) у загальній сумі 111 983,53 грн. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку. Також зобов'язано провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та повернути зайво сплачені кошти (на суму переплат по грошовому забезпеченню) в розмірі 38 858,27 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Приводом для висновку про завищення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям у загальній сумі 111 983,53 грн. слугувало судження ревізора про порушення Військовою частиною 3052 вимог п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України внаслідок винесення командиром частини наказу від 03.01.2012 №3 про виплату військовослужбовцям у січні 2012 року підвищення до посадового окладу на 15% за інший бюджетний період, а саме - за грудень 2011 року в сумі 10 658,76 грн., а також винесення наказу від 03.01.2013 №2 про виплату підвищення до посадового окладу на 15% за інший бюджетний період, а саме - за грудень 2012 року в сумі 73 807,96 грн. Крім того ревізію дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті інших надбавок і виплат встановлено, що за рахунок незаконно виплаченого підвищення посадового окладу на 15% у січні 2012 - 2013 років та премії у січні 2012 року за інші бюджетні періоди військовослужбовцям виплачено надбавки за службу в умовах режимних обмежень (таємність), надбавку за класну кваліфікацію, надбавку за виконання особливо важливих завдань, матеріальної допомоги, щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у завищеному розмірі на загальну суму 27516,81 грн., що, на думку ревізора, є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.09.2010 №436.

Все це у свою чергу призвело до зайвого перерахування до державних цільових фондів коштів у сумі 38 858,27 грн.

Спростовуючи зазначені висновки ревізії, позивач зазначає, що при нарахуванні та виплаті всіх видів грошового забезпечення військовослужбовцям Військова частина 3052 керується Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, яка затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.09.2010 №436, пунктом 3.15.3 якої передбачено, що виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 5 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.

Тобто, преміювальні виплати, як заохочення за вже виконану сумлінну роботу, завжди нараховуються за попередньо відпрацьований період, оскільки в іншому випадку це буде авансовий платіж, який не відповідає змісту такого заохочення.

Аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд зазначає, що Полтавська МДФІ фактично не заперечує права Військової частини 3052 на нарахування та виплату всіх вищезазначених видів грошового забезпечення військовослужбовців протягом 2011-2012 років, спір про це не стоїть, а тому й правова база в розрізі цього питання не досліджується. Натомість ревізор, з посиланням на порушення вимог п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, заперечує право позивача на нарахування таких видів заохочення особового складу після закінчення відповідного бюджетного періоду, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Суд вважає такий висновок перевірки не об'єктивним, оскільки відповідач застосував загальну норму законодавства без врахування положень спеціального закону, який регулює спірні правовідносини.

Такою загальною нормою є п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, за змістом якого бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

В той же час положенням частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 4 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до законів України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.09.2010 №436 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.10.2010 за №908/18203.

Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям внутрішніх військ МВС, які займають посади в Головному управлінні внутрішніх військ, управліннях територіальних командувань, навчальних закладах, з'єднаннях, військових частинах і установах внутрішніх військ МВС.

Питання преміювання осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом врегульовано пунктом 3.15 вказаної Інструкції, підпунктом 3.15.3 якої передбачено, що виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів /начальників/), який видається до 5 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.

Таким чином проведення преміювання військовослужбовців за грудень 2011 року та за грудень 2012 року, шляхом винесення наказів від 03.01.2012 №3 та від 03.01.2013 №2 відповідно, було здійснено командиром Військової частини 3052 у точній відповідності до вимог законодавства, яким безпосередньо врегульовано порядок нарахування та виплати даного виду грошового забезпечення.

Положенням частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Проведеною ревізією не встановлено фактів перевищення Військовою частиною 3052 меж асигнування на грошове забезпечення затверджених у відповідних кошторисах.

Відтак пункт 2 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню, як протиправний.

За відсутності факту порушень порядку нарахування та виплати сум грошового забезпечення у розмірі 111 983,53 грн. відсутні й підстави стверджувати про протиправність відрахувань із цих виплат до державних цільових фондів, про що зазначено у пункті 3 вимоги Полтавської МДФІ. Тому у безпосередньому зв'язку з висновками зробленими вище суд відкидає, як безпідставні, твердження відповідача про завищення Військовою частиною 3052 єдиного соціального внеску, обчисленого із суми 111 983,53 грн. та перерахованого до Пенсійного фонду України у розмірі 38 858,27 грн.

Відтак пункт 3 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" також підлягає скасуванню, як протиправний.

Пунктом 4 спірної вимоги позивача зобов'язано забезпечити відшкодування вартості понаднормово списаних паливно-мастильних матеріалів (бензину) в сумі 1 699,91 грн. шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Підставою для формування даної вимоги були взяті встановлені перевіркою випадки понаднормового списання паливно-мастильних матеріалів у кількості 257,65 літрів на загальну суму 1 699,91 грн., у тому числі у 2011 році на суму 602,98 грн. та у 2012 році на суму 1 096,93 грн. На думку ревізора списання палива на роботу автомобілів проводилося з порушенням Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, та наказів командира Військової частини 3052 "Про норми витрати пального та мастильних матеріалів при експлуатації автомобільної та бронетанкової техніки військової частини 3052" №53 від 02.02.2012 та №631 від 28.12.2012, а також наказу командира №119 від 22.03.2011 "Про перехід до літніх норм витрат ПММ при експлуатації автомобільної техніки" (а.с. 78-87 т. 3). З посиланням на Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідач стверджує, що саме подорожній лист є первинним документом, на підставі якого списуються паливно-мастильні матеріали та в подальшому складаються зведені облікові документи (меморіальний ордер №13 "Накопичувальна відомість витрачання матеріалів"), тоді як Військовою частиною 3052 бухгалтерський облік витраченого пального здійснювався на підставі зведених відомостей, що формувалися в порядку визначеному Тимчасовою інструкцією з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України, затвердженої наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2004 №185, яка не зареєстрована в Міністерстві юстиції України.

На противагу висновку ревізії позивач зазначає, що на виконання вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" командувачем внутрішніх військ МВС України був виданий наказ від 23.04.2004 №185 "Про затвердження Тимчасової інструкції з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України", на підставі та в порядку якої Військовою частиною 3052 здійснюється бухгалтерський облік технічних засобів, пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин та іншого майна служби, які визначені номенклатурою служби пально-мастильних матеріалів і знаходяться на забезпеченні військових частин, установ, підприємств та організацій внутрішніх військ МВС України.

Тобто, фактично в окресленій частині вимоги спір зводиться до підтвердження або спростування легітимності наказу командувача внутрішніх військ МВС України від 23.04.2004 №185, який не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України.

Для цього слід звернутися до визначення правового статусу та компетенції командувача внутрішніх військ МВС України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.

З метою вдосконалення управління внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України як військовим формуванням Указом Президента України від 06.06.2007 №501/2007 було визначено, що органом військового управління внутрішніх військ є Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Цим же Указом затверджено Положення про орган військового управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення орган військового управління внутрішніх військ очолює командувач внутрішніх військ, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

Командувач внутрішніх військ, згідно з пунктом 9 Положення, у межах повноважень видає директиви і накази внутрішнім військам, організовує та контролює їх виконання.

Таким чином наказ командувача внутрішніх військ МВС України від 23.04.2004 №185 "Про затвердження Тимчасової інструкції з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України" виданий суб'єктом владних повноважень на підставі та в межах власної компетенції.

Положенням статті 5 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" встановлено, що внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та військового обов'язку.

При цьому статтею 6 вказаного Закону передбачено, що безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.

Відтак, з урахуванням специфіки діяльності внутрішніх військ, яка пов'язана з охороною та обороною важливих державних об'єктів, а також із участю в охороні громадського порядку та боротьбою із злочинністю, усі накази головнокомандувача внутрішніх військ підлягають безумовному виконанню всіма підконтрольними органу військового управління внутрішніх військ формуваннями та військовослужбовцями внутрішніх військ безвідносно до обставин реєстрації такого наказу в органах юстиції України.

Крім того державній реєстрації, відповідно до пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Оскільки спірний наказ не володіє такими ознаками він державній реєстрації не підлягає.

Відтак доводи ревізії, які ґрунтуються на запереченні права позивача застосовувати норми Тимчасової інструкції з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України, прямо суперечать пункту 1 Указу Президента України від 06.06.200 №501/2007 "Питання органу військового управління внутрішніх військ", а тому відкидаються судом як безпідставні.

У зв'язку з цим пункт 4 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню, як протиправний.

Пунктом 6 спірної вимоги позивача зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість, яка виникла в результаті проведення зайвих виплат бюджетних коштів ФОП ОСОБА_4 внаслідок включення адміністративних витрат до актів ф. КБ-2в, документальне підтвердження яких до перевірки надано не було, на загальну суму 2 458,80 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 зайво виплачених ФОП ОСОБА_4 коштів у сумі 2 458,80 грн. У разі необхідності вирішити питання в судовому порядку.

Висуваючи пункт 6 вимоги, Полтавська МДФІ керувалася тим, що в ході ревізії питання проведених видатків Військової частини 3052 іншим юридичним особам (ФОП ОСОБА_4.) встановлено, що в акти форми КБ-2в включено адміністративні витрати на загальну суму 2458,80 грн., документальне підтвердження яких до перевірки надано не було. З метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, для з'ясування їх реальності відображення в обліку за період з 01.07.2011 по завершений місяць 2013 року у ФОП ОСОБА_4 було проведено зустрічну звірку, за результатами якої підтверджено висновок ревізії про безпідставне включення до актів форми КБ-2в адміністративних витрат, документальне підтвердження яких до перевірки надано не було.

Позивач, посилаючись на норми податкового законодавства, стверджує, що адміністративні витрати включаються до витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування у разі, якщо такі витрати є необхідними для забезпечення господарської діяльності фізичної особи - підприємця. У зв'язку з цим вважає пункт 6 вимоги Полтавської МДПІ неприйнятним.

Як свідчать матеріали справи у перевіряємий період між Військовою частиною 3052 та ФОП ОСОБА_4 було укладено п'ять договорів про надання послуг за державні кошти на загальну суму 210 024,80 грн., а саме:

- №80 від 13.09.2011 про надання послуг за державні кошти (а.с. 9-10 т. 3), згідно з яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати поточний ремонт приміщення В/Ч 3052 із частковим використанням матеріалів замовника в термін до 31.12.2011. Сума договору становить 9 796,80 грн. Фактичне виконання робіт на суму 9 796,80 грн. підтверджено актом форми КБ-2в №32 від 13.09.2011;

- №62 від 18.04.2012 про надання послуг за державні кошти (а.с. 15-17 т. 3), згідно з яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати поточний ремонт в холі приміщення штабу В/Ч 3052 до 31.12.2012. Сума договору становить 9 462,00 грн. Загальна вартість фактично виконаних робіт у відповідності з актом форми КБ-2в від 19.04.2012 №18 складає 6 304,80 грн.

- №76 від 22.05.2012 про надання послуг за державні кошти (а.с. 22-24 т. 3), згідно з яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати поточний ремонт покрівлі приміщення автопарку В/Ч 3052 в термін до 31.12.2012. Сума договору становить 59 757,60 грн. Фактичне виконання зазначених робіт та розрахунки за ці роботи здійснено в два етапи: - в сумі 28 191,60 грн., що підтверджено актом форми КБ-2в №19 від 29.05.2012; - в сумі 31 566,00 грн., що підтверджено актом форми КБ-2в №20 від 07.06.2012;

- №103 від 22.10.2012 про надання послуг за державні кошти (а.с. 30-31 т. 3), згідно з яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати поточний ремонт покрівлі приміщення їдальні В/Ч 3052 в термін до 31.12.2012. Сума договору становить 60 488,40 грн. Зазначені роботи в сумі 60 488,40 грн. фактично виконані у відповідності з актом форми КБ-2в №10 від 22.10.2012;

- №29 від 11.04.2013 про надання послуг за державні кошти (а.с. 39-41 т. 3), згідно з яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язується виконати до 31.12.2013 поточний ремонт сходів казарменого приміщення В/Ч 3052 із частковим використанням матеріалів замовника. Сума договору становить 70 520,00 грн. У відповідності з актом форми КБ-2в №20 виконано робіт на загальну суму 70 520,00 грн.

Так, згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт за кошторисом Ремонт приміщення В/Ч 3052 форми Кб-2в від 13.09.2011 №32 (а.с. 48-51 т. 3) та від 11.04.2013 №20 (а.с. 34-38 т. 3) ФОП ОСОБА_4 до складу витрат були включені так звані "адміністративні витрати".

У зв'язку з цим Полтавською МДФІ була проведена зустрічна звірка ФОП ОСОБА_4 по питанню документального підтвердження виду, обсягу та якості операцій і взаєморозрахунків із Військовою частиною 3052 за період з 01.07.2011 по завершений місяць 2013 року, результати якої відображено у довідці від 28.10.2013 №01-21/222 (а.с. 42-45 т. 3).

Згідно пояснень ОСОБА_4 розрахунки адміністративних витрат па підставі фактично понесених витрат за період (рік), що передує року укладання договорів не надаються через їх відсутність.

Надаючи правову оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд виходить із визначення адміністративних витрат, наведеного в п. 4.1.2 ДБН Д. 1.1-1-2000, відповідно до якого адміністративні витрати - це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління будівельно-монтажною організацією, що не включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт.

Зважаючи на те, що адміністративні витрати нерозривно пов'язані з такою організаційно-правовою формою ведення бізнесу, як юридична особа, то формування їх фізичною особою-підприємцем було здійснено за відсутності законних підстав. Адміністрація ж Військової частини 3052, приймаючи до заліку виконані роботи, не надала належної оцінки діям виконавця робіт, який складав акти форми КБ-2в та формував рядок понесених витрат без підтверджуючих документів, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.

Враховуючи вищевказане, включення адміністративних витрат до актів форми КБ-2в від 13.09.2011 № 32 та від 11.04.2013 №20 ФОП ОСОБА_4 суперечить вимогам п. 4.1.2 ДБН Д.1.1-1-2000, через що завищено вартість робіт та завдано збитків на суму 2 458,80 грн.

У зв'язку з цим адміністративний позов у частині вимог щодо скасування пункту 6 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" задоволенню не підлягає.

Пунктом 7 спірної вимоги Військову частину 3052 зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість, яка виникла в результаті проведення зайвих виплат бюджетних коштів ФОП ОСОБА_4 внаслідок включення до актів форми КБ-2в єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує фактичний, на загальну суму 19 918,80 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 зайво виплачених ФОП ОСОБА_4 коштів в сумі 19 918,80 грн. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Так, ревізією встановлено, що до актів форми КБ-2в ФОП ОСОБА_4 включено суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19 918,80 грн. (а.с. 72 т. 3), які підлягають перерахуванню до органів Пенсійного фонду України. Під час зустрічної звірки ФОП ОСОБА_4 обґрунтованих пояснень з цього приводу не надав.

На спростування зазначеного висновку ревізії позивач вказує, що під час проведення ревізії відповідач не проводив звірки з питань сплати ФОП ОСОБА_4 єдиного соціального внеску з органами Пенсійного фонду України та/або Міндоходів України. При цьому оплата ремонтних робіт проводилась на підставі укладених договорів, актів виконаних робіт у відповідності до затверджених кошторисів.

Питання обов'язку сплати єдиного внеску та визначення особи платника врегульовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пунктом 1 частини першої якої визначено, що платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Таким чином зобов'язання зі сплати єдиного внеску є особистим, що означає обов'язок господарюючого суб'єкта самостійно за власний кошт здійснювати його проплату у розмірах визначених законом.

Всупереч наведеному ФОП ОСОБА_4 фактично переклав цей обов'язок на Військову частину 5032 за рахунок коштів Державного бюджету, що залишилось поза увагою позивача під час підписання актів виконаних робіт форми КБ-2в та спричинило заподіяння матеріальних збитків на суму 19 918,80 грн.

У зв'язку з цим адміністративний позов у частині вимог щодо скасування пункту 7 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" задоволенню також не підлягає.

Пунктом 8 спірної вимоги Військову частину 3052 зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість з ВАТ "Полтаваавтотранс" в сумі 408,44 грн. та з ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" в сумі 377,97 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 пені від суми заборгованості згідно умов договорів у вищевказаному розмірі. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Як встановлено в ході ревізії та підтверджено в судовому засіданні матеріалами справи, між Військовою частиною 3052 (виконавець) з однієї сторони та ВАТ "Полтаваавтотранс" (замовник) з іншої 28.12.2011 був укладений договір №1, предметом якого є надання послуг з охорони громадського порядку та забезпечення безпеки виконавцем на об'єкті замовника, що по вул. Великотирнівська, 7 у м. Полтава. Строки оплати за надані послуги із забезпечення безпеки, відповідно до п. 4.2. вказаного договору, визначено в термін до 10 числа наступного місяця (а.с. 188 т. 2).

Крім цього між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (замовник) та Військовою частиною 3052 (виконавець) був укладений договір №4 від 01.02.2011, предметом якого є надання виконавцем послуг по забезпеченню безпеки об'єкта відповідно до Інструкції по діях членів змішаної бригади інкасації ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" та військового наряду Військової частини 3052 під час перевезення валютних цінностей та інкасації коштів. За надані послуги замовник розраховується з виконавцем у період з 25 по 30 число поточного місяця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом трьох банківських днів після підписання акту наданих послуг. Акт наданих послуг складається до 25 числа поточного місяця (а.с. 171-176 т. 2).

Умовами обох договорів передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг замовник несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Встановивши по кожному з договорів окремі факти прострочення оплати замовниками коштів за надані послуги, що відображено у розрахунках пені за несвоєчасну оплату за надані послуги (а.с. 187, 195 т. 2), відповідач стверджує, що в порушення ст. 629 Цивільного кодексу України Військовою частиною 3052 не було проведено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, внаслідок чого установою недоотримано фінансових ресурсів у сумі 786,41 грн.

Заперечуючи проти доводів ревізії, позивач стверджує, що прострочення платежів жодного разу не мало місця, оскільки у Військовій частині 3052 облік коштів, розрахунків та інших активів здійснюється відповідно до Інструкції з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 №242. Згідно з підпунктом 1.2 даної Інструкції простроченою дебіторською заборгованістю є заборгованість, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов'язкового платежу згідно з укладеними договорами, або якщо дата платежу не визначена після виписування рахунку на оплату. В той же час згідно даних бухгалтерського обліку Військової частини 3052 з боку ВАТ "Полтаваавтотранс" та ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" за період з 01.07.2011 по 01.09.2013 дійсно виникала дебіторська заборгованість за надані послуги із забезпечення безпеки, але зазначена дебіторська заборгованість не є простроченою, оскільки вважалася б такою лише в разі несплати коштів контрагентом протягом 30 діб після закінчення терміну обов'язкового платежу згідно з укладеними договорами, тоді як всі платежі здійснювалися до перебігу 30-денного терміну.

Вказаний висновок ревізії зроблений з перевищенням компетенції суб'єкта владних повноважень, що доводиться наступним.

Як свідчить зміст акту ревізії, і це знайшло своє підтвердження у поясненнях представників сторін, замовники послуг свої грошові зобов'язання перед виконавцем виконали у повному обсязі, сплативши суми коштів, які обумовлені змістом договорів.

У зв'язку з цим питання нарахування пені, яке є спірним у даному випадку, має вирішуватися з урахуванням положень Цивільного кодексу України та змісту самого договору. При цьому врегулювання будь-яких спорів з цього приводу здійснюється учасниками договору, які є самостійними у виборі способу захисту порушеного права.

Про правильність такого висновку свідчить аналіз повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які визначені статтею 113 Бюджетного кодексу України. У відповідності з даною нормою до повноважень таких органів належить здійснення контролю за:

1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита);

2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників;

4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Частиною 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

- перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

- друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

- підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

- підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

- підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

- підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

- підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Зважаючи на те, що до сфери державного фінансового контролю відносяться лише питання надходження коштів, отриманих як плата за послуги, то питання нарахування пені за господарськими договорами охоплюється виключною компетенцією учасників цих договорів.

Таким чином, висновок ревізії відносно необхідності нарахування сум пені за договорами, укладеними позивачем із ВАТ "Полтаваавтотранс" та із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", зроблений Полтавською МДФІ поза межами власних повноважень визначених Бюджетним кодексом України та Положенням про державні фінансові інспекції у районах, містах та міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2011 №1236.

У зв'язку з цим адміністративний позов у частині вимог щодо скасування пункту 8 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню як протиправний.

Пунктом 9 спірної вимоги Військовій частині 3052 запропоновано, керуючись вимогами ст. 117 та 118 Бюджетного кодексу України, звернутись до ГУ ВВ МВС України з пропозицією про зменшення асигнувань на суму 110 047,30 грн., що були використані з порушенням бюджетного законодавства, а саме - на покриття видатків, пов'язаних із наданням платних послуг, за рахунок коштів загального фонду кошторису.

Підставою для формування даної вимоги слугував висновок ревізії про те, що при укладанні договорів з юридичними особами на надання послуг із забезпечення безпеки зазначалися наступні КВЕД 2005: 74.60.0. - проведення розслідувань та забезпечення безпеки; 75.24.1. - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки (зазначений у довідці з єдиного державного реєстру підприємства та організації України). При цьому у розрахунки включено фактичні затрати робочого часу військовослужбовців та нарахованого грошового забезпечення військовослужбовцям за надані платні послуги за тими ж договорами в яких зазначені КВЕД (2005) 75.24.1 - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки, що є основною діяльністю військової частини. У 2013 році до розрахунків включені затрати на надання платних послуг по всіх діючих договорах, так як із введенням в дію КВЕД 2010, код 74.60.0. скасовано, а основним видом діяльності Військової частини 3052 є КВЕД (2010) 84.24. - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки. Відповідне порушення, на думку ревізора, призвело до незабезпечення надходжень до загального фонду Державного бюджету коштів, використаних із загального фонду кошторису на покриття видатків для надання платних послуг, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) за коштами загального фонду на загальну суму 110 047,30 грн.

Аналізуючи зміст даної вимоги у формі пропозиції, суд звертає увагу на те, що вимога за своєю суттю є владним приписом зобов'язального характеру, який не містить пропозицій, натомість чітко визначає порядок поведінки об'єкта перевірки. Всупереч цьому Полтавська МДФІ пропонує Військовій частині, а не зобов'язує її, вчинити певні дії спрямовані на зменшення бюджетних асигнувань.

У зв'язку з цим слід зазначити, що механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України врегульований Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 №255 (далі - Порядок).

У відповідності до пункту 2 даного Порядку підставою для зменшення бюджетних асигнувань є протокол про порушення бюджетного законодавства або акт ревізії, в якому зафіксовано факт вчинення розпорядником бюджетних коштів у поточному чи минулих роках одного з порушень бюджетного законодавства. Такий протокол або акт складається органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства (далі - контролюючий орган).

Згідно з пунктом 3 Порядку, у разі встановлення одного з порушень бюджетного законодавства контролюючий орган протягом десяти робочих днів з дати підписання протоколу про таке порушення або реєстрації акта ревізії, а в разі наявності заперечень (зауважень) до акта ревізії - з дати подання письмового висновку щодо таких заперечень (зауважень) подає до Мінфіну (місцевого фінансового органу, головного розпорядника коштів відповідного бюджету) протокол про порушення бюджетного законодавства або засвідчену підписом керівника контролюючого органу копію акта ревізії, що скріплений печаткою такого органу.

Разом з копією акта ревізії контролюючим органом подається довідка про порушення бюджетного законодавства, що складається у порядку, визначеному Мінфіном.

Одночасно з поданням зазначених документів керівник контролюючого органу приймає в установленому законодавством порядку рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами розпорядника бюджетних коштів, який вчинив порушення бюджетного законодавства.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, за наслідками виявлених ревізією порушень, заступником начальника ДФІ в Полтавській області було винесено розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами від 17.01.2014 №07 (а.с. 141 т. 1). Проте подальших дій, послідовність яких визначена у пункті 3 Порядку, контролюючий орган не вчинив, переклавши власний обов'язок на Військову частину 3052, що прямо суперечить положенням статті 19 Конституції України, у відповідності з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного випливає, що відповідач діяв всупереч встановленому порядку, поза межами власних повноважень у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.

У зв'язку з цим адміністративний позов у частині вимог щодо скасування пункту 9 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню як протиправний.

Пунктом 12 спірної вимоги Військову частину 3052 зобов'язано розглянути питання щодо притягнення осіб, з вини яких були допущені фінансові порушення, до дисциплінарної (звільнення) та/або матеріальної відповідальності згідно з вимогами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 №1673 "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" та інших вимог діючого законодавства.

Повноваження державних фінансових інспекцій у районах, містах та міжрайонних, об'єднаних в районах та містах державних фінансових інспекцій визначені Положенням про державні фінансові інспекції у районах, містах та міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.10.2011 №1236, відповідно до пункту 4.3 якого структурний підрозділ державних фінансових інспекцій відповідно до покладеного на нього завдання вносить керівництву Інспекції пропозиції про застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, накладення стягнення, санкції до осіб, винних у порушенні законодавства.

З огляду на це законодавчо закріплене право Полтавська МДФІ має повне право ставити перед керівництвом об'єкта перевірки питання про притягнення осіб, з вини яких були допущені фінансові порушення, у зв'язку з чим адміністративний позов у частині вимог щодо скасування пункту 12 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" задоволенню не підлягає, оскільки порушення визнав як сам позивач, оскарживши лише частину пунктів вимоги "Про усунення порушень", так і в судовому порядку встановлено ряд порушень, за які мають понести відповідальність винні особи позивача.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена та не підтверджена правомірність винесення пунктів 1, 2, 3, 4, 8, 9 вимоги від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень".

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність порушень вимог чинного законодавства, як з боку відповідача, що виявилося у винесенні неправомірних вимог за наслідками проведеної ревізії (пункти 1, 2, 3, 4, 8, 9 вимоги від 17.01.2014), так і з боку позивача, що відображено у пунктах 6, 7 тієї ж вимоги.

Отже, позовні вимоги Військової частини 3052 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3, 4, 8, 9 вимоги Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції "Про усунення порушень" від 17.01.2014 №01-14/99.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної фінансової інспекції в Полтавській області на користь Військової частини 3052 частину грошових витрат, що пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 60,90 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 07.03.2014.

Суддя (підпис) Є.Б. Супрун

З оригіналом згідно

Суддя Є.Б. Супрун