Постанова № 37559985, 04.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р. Справа № 804/16912/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Трайдук Н.А.,

представника відповідача - Курпай Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс Фінанц» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.13 №0002982205, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Техносервіс Фінанц», звернувся до суду з позовом до Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.13 №0002982205. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне рішення винесено податковим органом на підставі акту перевірки, висновки якого є необґрунтованими, незаконними та такими, що ґрунтуються на хибному твердженні, адже не вірно порівнювати ціну товару вказану в ВМД і ціною закупки даного товару разом із ПДВ, так як таке порівняння суперечить нормам ПКУ. На думку позивача зміст пп. 195.1.1., пп. 136.1.2. та пп. 139.1.6. ПК однозначно свідчить про те, що при порівнянні ціни закупки товару (витрати ТОВ) та ціни реалізації товару (в тому числі дохід ТОВ) при експорті, податок на додану вартість не потрібно брати до уваги. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до того, що проведеною перевіркою позивача встановлений факт здійснення ним експортної операції з реалізації товару (продуктів харчування), фактурна вартість якого по ВМД при порівняння із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за таку продукцію на території України та понесених витрат, пов'язаних із реалізацією, свідчить про збитковий фінансовий результат від проведених операцій на експорт в сумі 27 698,60 грн., адже сума реалізації товару дорівнює 197 839,94 грн., а сума закупівлі такого товару - 225 538,54 грн. (з ПДВ). В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову з підстав, наведених в запереченнях (а.с.105-106).

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідачем на підставі наказу Лівобережної ОДПІ районі м. Дніпропетровська від 12.07.13 № 39 згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78; п.79.1 ст.79 та ст. 20 ПКУ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правильності відображення у податковому обліку проведених експортних операцій за період квітень 2013 року, за результатами якої складений акт від 29.07.13 №186/2251/33164885. За висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення позивачем пп.14.1.179, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПКУ з урахуванням норм пп.14.1.36 п.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПКУ в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2013 р. у розмірі 37 589 грн. Підставою для наведених висновків слугували судження перевіряючих осіб про те, що позивачем завищено податковий кредит на суму ПДВ по придбанню товарів за економічно недоцільними угодами, які реалізовано на експорт у квітні 2013 року на суму ПДВ 37 589 грн.

З посиланням на загаданий акт перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002982205 від 29.08.13, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 37 589 грн., за штрафними санкціями - 9 397,25 грн. Вказане рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку та рішенням головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 06.11.13 №3661/10/04-36-100409, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.12.13 №16723/6/99-99-10-01-15 залишено без змін (а.с.36-54).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Матеріалами справи підтверджено, сторонами визнано, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 37 589 грн. сформована позивачем у зв'язку із придбанням у ТОВ «СНЕК Експорт», ТОВ «Фактор» та ДП «Юмак» ЗАТ «Корпорація Інтерагросистема» продуктів харчування (чіпси, насіння, фісташки, сухарики тощо) на загальну суму 225 538,54 грн., в тому числі ПДВ - 37 589 грн. В подальшому отриманий позивачем товар був реалізований ним згідно контракту поставки №2612 від 26.12.12 на адресу ТОВ «Агротрейд» (Калініград Росія, вул. Алея Сміливих, 31а) за ціною 197 839,94 грн.

На підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання вказаної продукції останнім надано до суду: - Договір поставки товару №01/12 від 01.12.11, укладений між постачальником - ТОВ «СНЕК Експорт» та позивачем та Додаткову угоду №1 до нього від 31.12.12, видаткова накладна від 05.04.13 на загальну суму 72 132,44 грн., податкова накладна від 05.04.13 №2338 на відповідну суму; - Договір поставки товару №Ф01/01-13 від 25.03.13, укладений між постачальником - ТОВ «Фактор» та позивачем, видаткова накладна від 05.04.13 на загальну суму 118 598,12 грн., податкова накладна від 05.04.13 №7014 на відповідну суму; - Договір поставки №26 від 04.03.13, укладений між постачальником - ДП «Юмак» ЗАТ «Корпорація Інтерагросистема» та позивачем, видаткова накладна від 05.04.13 на загальну суму 34 807,98 грн., податкова накладна від 05.04.13 №150 на відповідну суму; - платіжні доручення та виписки з банку, що підтверджують оплату позивачем отриманих товарів. (а.с.78-92). За вказаними договорами товар має бути поставлений позивачу за адресою: м. Синельниково, вул. Космічна, 3Д. Відповідно до Договору оренди нерухомого майна №1/4-999А від 01.01.11 частина нежитлового приміщення за вказаною адресою передана орендодавцем - ТОВ «Фактор» позивачу в платне користування.

Також між позивачем та ТОВ «Агротрейд» (Калініград Росія, вул. Алея Сміливих, 31а) укладений контракт №2612 від 26.12.12, за яким позивач зобов'язується поставляти на адресу ТОВ «Агротрейд» харчову продукцію. Факт здійснення позивачем в квітні 2013 р. на підставі вказаного контракту операції з експорту товару (сухарики, фісташки, чіпси, насіння) на загальну суму 197 839,94 грн. підтверджується ВМД №110120000/2013/405579 від 09.04.13 (а.с.61-77). Відповідно до п.4 контракту №2612 від 26.12.12 покупець здійснює оплату товару в наступному порядку: оплата першої партії товару здійснюється на умовах 100 % передоплати, оплата наступних партій товару здійснюється покупцем на протязі 30 календарних днів з дати передачі товару продавцем перевізнику, зазначеній в міжнародні товарно-транспортній накладній. Здійснення ТОВ «Агротрейд» оплати товару від позивача підтверджується наданими позивачем випискою за особовим рахунком від 15.03.13 та платіжним дорученням від 28.08.13.

Розв'язуючи спір, суд відмічає, що відповідно до пп.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПКУ податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПКУ).

За приписами пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПКУ (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно дост.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Аналіз наведених законодавчих положень не дає підстави для висновку, що законодавець зобов'язує платника податку, який здійснює операції з вивезення товарів за межі митної території України, враховувати при визначені вартості таких товарів податок на додану вартість, сплачений ним при придбанні такого товару, а інакше він позбавляється права на віднесення відповідних сум податку до податкового кредиту. Більш того, положеннями п.188.1 ст.188 ПКУ чітко зауважено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг (а операції з вивезення товарів за межі митної території України є такими, що оподатковуються за нульовою ставкою) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, крім податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, товар реалізований позивачем на експорт за ціною 197 839,94 грн., а придбаний ним без урахування податку на додану вартість за ціною 187 948,73 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної вартості товарів, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та підтверджена податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про завищення позивачем в квітні 2013р. податкового кредиту в розмірі 35 589 грн. відсутні.

З приводу посилань відповідача на придбання товарів за економічно недоцільними угодами, адже реалізація таких товарів на експорт є збитковою, якщо порівнювати фактурну вартість реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченою за вищезазначену продукцію на території України, суд зважує на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПКУ, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Зі змісту наведених положень вбачається, що платник податків має мати намір одержати економічний ефект не в результаті окремої господарської операції, а в результаті господарської діяльності в цілому.

Згідно з п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 означеного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Приписами ст.62 Господарського кодексу України передбачено, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни.

Окремо слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ПКУ не передбачений такий спосіб визначення контролюючим органом наявності збитковості чи прибутковості господарської діяльності платника податку як порівняння фактурної вартості реалізованого товару по ВМД із сукупною суму ціни (з ПДВ) сплаченої за продукцію на території України.

На підставі викладеного суд зазначає, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем в квітні 2013 р. податкового кредиту в розмірі 37 589 грн. не підтверджуються належними та допустимими доказами, спростовуються фактичними обставинами справи та нормами права. Позиція податкового органу спростована позивачем в ході розгляду справи та не ґрунтується на правильному застосуванні відповідачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс Фінанц» підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.08.13 № 0002982205 - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.08.13 № 0002982205.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс Фінанц» (код ЄДРПОУ 33164885) витрати по сплаті судового збору в сумі 172 грн. (сто сімдесят дві гривні) 06 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 11.03.14.

Суддя А.О. Коренев