Рішення № 37559940, 11.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2014 р. Справа № 914/4668/13

Позивач: Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергія-Новий Розділ” (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул..Грушевського, 37, ідентифікаційний код 33525073)

про стягнення заборгованості

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Чеботар Є.О.

Представники:

Позивача: не з’явився;

Відповідача: не з’явився

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія-Новий Розділ” про стягнення заборгованості.

Підставою позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем зобов’язань в частині здійснення розрахунків за укладеним договором від 29.09.2011р. №29/09-11-ТЕ на купівлю-продаж природного газу. При цьому Позивач просить стягнути з Відповідача 2592991,51грн. основного боргу, 393284,35грн. пені, 420783,41грн. штрафу, 32885,23грн. інфляційних нарахувань, 135479,34грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві визнав суму боргу - 2592991,51грн. та не заперечив проти стягнення 135479,34грн. 3% річних. Проте, просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 393284,35грн. пені, 420783,41грн. штрафу, 32885,23грн. інфляційних нарахувань. Свої доводи в частині часткової відмови в задоволенні позову Відповідач обґрунтував тим, що Позивачем не доведено позов в цій частині, Позивачем не ставилось претензій щодо оплати, розрахунки пені, штрафу та інфляційних нарахувань проведено невірно, наявні підстави до зменшення розміру грошового стягнення, Відповідач поніс додаткові збитки при транспортуванні трубопроводами.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 16.12.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15год. 15хв. 15.01.2014р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 15.01.2014р. В судовому засіданні 28.01.2014р. оголошувалась перерва.

Представникам Сторін по явці оголошено права і обов’язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача протягом розгляду справи позовні вимоги підтримала повністю.

Представник Відповідача протягом розгляду проти позову заперечила з причин та підстав, зазначених у відзиві.

13.01.2014р. Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням представника. В клопотанні судом відмовлено з причин та підстав, зазначених в ухвалі від 15.01.2014р. Проте, розгляд справи 15.01.2014р. відкладено.

10.02.2014р. до господарського суду Львівської області надійшло клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з зайнятістю представника Відповідача в іншому судовому засіданні. З приводу даного клопотання суд зазначає наступне: - згідно вимог ст.28 ГПК України особа не обмежена одним представником при здійсненні представництва; - до клопотання не додано жодного доказу виклику представника Відповідача в інше судове засідання; - враховуючи терміни та строки поштових перебігів, беручи до уваги положення ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в тому числі відсутність клопотання про продовження строків розгляду спору, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність правових підстав до задоволення клопотання, а відтак, суд відмовляє в задоволенні клопотання.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов’язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, враховуючи терміни та строки поштових перебігів, беручи до уваги положення ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в тому числі відсутність клопотання про продовження строків розгляду спору, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Учасників процесу, суд встановив наступне:

Щодо стягнення 2592991,51грн. основного боргу.

29.09.2011р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір №29/09-11-ТЕ на купівлю-продаж природного газу (далі – Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011р. та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а Покупець зобов’язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Розділом 2 Договору визначено кількість газу, що продається, помісячно.

Відповідно до п.5.1 Договору, ціна на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Згідно п.п.5.2, 5.3 Договору, ціна за 1000куб.м природного газу становить 1091грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом без урахування податку на додану вартість; до сплати за 1000куб.м природного газу – 1091грн., крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 1309,20грн.; у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ або тарифів на транспортування, розподіл і постачання Сторони вносять зміни до п.5.2 цього Договору з дати набрання чинності встановленої НКРЕ ціни та тарифів.

Додатковими угодами №1 від 11.10.2011р., №2 від 19.01.2012р. пункт 5.2 викладено в інших редакціях, проте, до сплати за 1000куб.м газу встановлено 1309,20грн.

Так, Додатковою угодою №1 від 11.10.2011р. до Договору з 11.10.2011р. п.5.2 “Ціна газу” Договору викладений у новій редакції, а саме ціна за 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням становить 1091грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу – 1091грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 1309,20грн.

Ціна за 1000 куб.м природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями становить 1248,74грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу – 1 248,74грн, крім того ПДВ : на газ – 0%, на послуги з транспортування – 20% - 60,46грн., всього з ПДВ – 1 309,20грн.

Додатковою угодою №2 від 19.01.2012р. до Договору з 01.01.2012р. п.5.2 “Ціна газу” Договору викладений у новій редакції, а саме ціна за 1000 куб.м природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням становить 1091,00грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000куб.м природного газу – 1091грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 1309,20грн.

Ціна за 1000 куб.м природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями становить 1248,74грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу – 1248,08грн., крім того ПДВ : на газ – 0%, на послуги з транспортування – 20% - 61,12грн., всього з ПДВ – 1309,20грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно п.11.1 Договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування – до повного погашення заборгованості.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток Сторін актів приймання передачі природного газу №5Льв71 від 31.10.2011р. на суму 4509272,33грн., від 30.11.2011р. на суму 6112842,02грн., від 31.12.2011р. на суму 6855481,79грн., від 31.01.2012р. на суму 7004610,14грн., від 29.02.2012р. на суму 7975218,28грн., від 31.03.2012р. на суму 8353147,67грн., від 30.04.2012р. на суму 6123957,12грн., від 31.05.2012р. на суму 5222974,85грн., від 30.06.2012р. на суму 4689682,70грн., від 31.07.2012р. на суму 5003422,01грн., від 31.08.2013р. на суму 4995044,43грн., від 26.11.2012р. на суму 3863505,49грн., від 31.12.2012р. на суму 8815754,81грн. Позивачем поставлено Відповідачу на виконання умов Договору газ на загальну суму 90869157,82грн.

При цьому підписання Відповідачем актів приймання передачі природного газу, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Згідно доводів Позивача, Відповідачем за поставлений газ сплачено 88276166,31грн.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі природного газу, реєстру операцій, суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем за Договором складає 2592991,51грн.

Відповідач суму основного боргу - 2592991,51грн. визнав, про що зазначив у відзиві.

При цьому, судом досліджено динаміку основного боргу Відповідача за період з серпня 2012р. (з зобов’язань, починаючи з липня 2012р.), яку взято до уваги при перевірці розрахунків 3% річних, інфляційних нарахувань, штрафу та пені.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.ч.5, 6 ст.22 ГПК України, відповідач має право визнати позов повністю або частково; господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність матеріалами справи 2592991,51грн. боргу у Відповідача за Договором; беручи до уваги визнання Відповідачем позову в частині стягнення 2592991,51грн. боргу та те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що визнання Відповідачем позову в частині стягнення 2592991,51грн. боргу суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси; враховуючи те, що станом на час вирішення спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем повністю або частково сплати 2592991,51грн. боргу, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 2592991,51грн. за Договором.

Щодо стягнення 135479,34грн. 3% річних.

У позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 135479,34грн. 3% річних, які розраховує за період з 15.08.2012р. по 02.12.2013р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки: - Позивачем не враховано, що день часткової оплати боргу є днем, в якому сума боргу зменшилась на здійснену часткову оплату (аналогічна позиція відображена у п.п.1.4, 1.9 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»), а відтак, невірно розраховано періоди прострочення у відповідності до динаміки змін сум боргу; - Позивачем допущено арифметичні помилки при додаванні сум 3% річних за зобов’язаннями серпня 2012р. (а.с.36) та грудня 2012р. (а.с.38).

При цьому суд взяв до уваги, що згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відтак, прострочення строку у такому випадку починає свій обрахунок із наступного за цим робочим днем.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 135479,34грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 127449,94грн., в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 8029,40грн. 3% річних слід відмовити.

Щодо стягнення 32885,23грн. інфляційних нарахувань.

У позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 32885,23грн. інфляційних нарахувань, які розраховує виключно за зобов’язаннями серпня, листопада, грудня 2012р.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем не взято до уваги, що згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання; сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція); при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу; при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця; аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (наведена позиція відображена у п.3.1 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р.). Відтак, Позивачем проведено розрахунок не за весь час прострочення, а лише за місяці, в яких існувала дефляція.

Крім цього, при розрахунку інфляційних нарахувань Позивачем не взято до уваги здійснення частково погашення боргу Відповідачем у кожному з місяців періоду.

При цьому суд зазначає, що розрахунок інфляційних нарахувань, як вбачається з розрахунку Позивача, ним проведено за зобов’язаннями серпня, листопада, грудня 2012р., строк виконання яких настав відповідно до вимог п.6.1 Договору у наступних місяцях, та розрахунок інфляційних нарахувань Позивач здійснює по січень 2013р. (що відповідає п.6.1 Договору).

Також, суд бере до уваги, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань (п.1.9 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

При цьому суд взяв до уваги, що згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відтак, прострочення строку у такому випадку починає свій обрахунок із наступного за цим робочим днем.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних нарахувань, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 32885,23грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення в розмірі 14033,11грн., в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 18852,12грн. інфляційних нарахувань слід відмовити.

Щодо стягнення 393284,35грн. пені та 420783,41грн. штрафу.

У позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 393284,35грн. пені, яку розраховує за період з 15.12.2012р. по 14.07.2012р. (за зобов’язаннями листопада 2012р. та грудня 2012р.).

Крім того, у позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 420783,41грн. штрафу, який розраховує з суми боргу 6011191,51грн., прострочення по оплаті якого допущено за період, більший 30 днів.

Відповідно до п.7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме – прострочення термінів оплати (п.6.1. Договору).

Відповідно до п.7.2 Договору, у разі невиконання Покупцем (Відповідачем) умов п.6.1 Договору, Покупець (відповідач) зобов’язується (крім суми основного боргу) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. №06/5026/1052/2011 та відображено в інформаційному листі Вищого господарського суду №01-06/908/2012 від 13.07.2012р.

Перевіривши розрахунок штрафу суд зазначає, що такий проведено вірно.

Проте, перевіривши розрахунок пені суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки: - Позивачем не враховано, що день часткової оплати боргу є днем, в якому сума боргу зменшилась на здійснену часткову оплату (аналогічна позиція відображена у п.п.1.4, 1.9 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»), а відтак, невірно розраховано періоди прострочення у відповідності до динаміки змін сум боргу; - Позивачем допущено арифметичні помилки при додаванні сум пені за зобов’язаннями грудня 2012р. (а.с.38). Внаслідок здійсненої перевірки розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені за період, який розраховує Позивач, становить 354352,02грн. При цьому суд зазначає, що Позивачем дотримано вимоги ч.6 ст.232 ГК України, оскільки розрахунок пені за зобов’язаннями листопада 2012р. проведено за період, що складав менше місяця з дня виникнення боргу, та за зобов’язаннями грудня 2012р., - за період, що складав менше 6 місяців з дня виникнення боргу.

При цьому суд взяв до уваги, що згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відтак, прострочення строку у такому випадку починає свій обрахунок із наступного за цим робочим днем.

Крім цього, щодо стягнення штрафних санкцій (неустойки) суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві просить суд зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій).

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст.551 ЦК України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, діючим законодавством не передбачено необхідності звернення відповідача до суду з заявою про зменшення неустойки, а також не обмежено суд в розмірах зменшення неустойки (постанова Вищого господарського суду України від 21.08.2013р. у справі № 911/571/13-г).

Відповідно до п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч.3 ст.551 ЦК України і ст.233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі протокол № 32 засідання обласної територіальної комісії утвореної відповідно до п.7 “Порядку” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.13р. №167 “Про затвердження порядку та умов надання у 2013р. субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися, та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування” від 29.05.2013 р., що серед інших, є винятковою обставиною; беручи до уваги те, що неналежне виконання зобов'язання Відповідачем має місце з урахуванням об'єктивних та невід'ємних, незалежних від Відповідача факторів, а саме: різниці у тарифах, невідшкодування такої з місцевого бюджету, значної заборгованості населення; враховуючи також те, що сума боргу за Договором складає менше 3% від встановлених судом здійснених Позивачем поставок, що вказує на ступінь виконання зобов’язання Відповідачем та характеризує ступінь вини Відповідача; беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази, що встановлене судом порушення Відповідачем зобов’язання потягло значних втрат для Позивача, суд вважає за доцільне частково задоволити клопотання Відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій на 30%.

При цьому суд врахував, що п.1.1 Договору визначено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Розділом 4 Договору передбачено, що кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010р. №288 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів».

На виконання вимог Закону України від 11.09.2003р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", здійснюючи експертизу нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади щодо їх відповідності принципам державної регуляторної політики, Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва 29.10.2012р. прийняла Рішення № 6 Про необхідність усунення Міністерством енергетики та вугільної промисловості України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 N1160-ІУ "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі – Рішення).

У вказаному Рішенні зазначено, що за результатом здійсненої експертизи Методики встановлено, що окремі її норми не відповідають принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а також вимогам статті 5 цього Закону.

При формуванні тарифів на теплову енергію для потреб населення до прямих матеріальних витрат планованої виробничої собівартості включаються, зокрема витрати на придбання природного газу, які визначаються виходячи з обсягу виробництва теплової енергії та діючих цін на паливно-енергетичні ресурси, як передбачено пунктом 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги".

Проте існує неузгодженість між вказаними вище нормами Порядку та Методикою, у зв'язку з чим збільшується додаткове навантаження на фактичну собівартість виробництва теплової енергії.

Так згідно з Методикою теплогенеруючі підприємства визначають обсяги природного газу за ціною, яка на сьогодні, відповідно до постанови НКРЕ від 13.07.2010р. N813 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих", складає 1091 грн./1000 м 3 (без ПДВ).

Однак до граничної ціни не включено повний обсяг виробництва теплової енергії для потреб населення, а входить лише та частка теплової енергії ("корисний відпуск"), яка спожита населенням до точки продажу (зовнішня стіна житлового будинку).

Таким чином під час формування граничного рівня ціни на природний газ для відповідних суб'єктів господарювання не враховується обсяг теплової енергії, яка при транспортуванні по трубопроводам втрачається згідно зі встановленими та затвердженими технологічними нормативами.

Тому на сьогоднішній день підприємства змушені закуповувати природний газ на виробництво частини теплової енергії для потреб населення, яка втрачається відповідно до технологічних нормативів у процесі транспортування за ціною 3885 грн./1000 м 3 (без ПДВ), що фактично дорівнює ціні виробництва теплової енергії для бюджетних та інших споживачів.

Таким чином додаткові збитки підприємств теплоенергетики тільки за 2012 рік, пов'язані із застосуванням ціни природного газу для різких категорій споживачів при виробництві та реалізації теплової енергії населенню, які відносяться до фактичних витрат, становитимуть 3283 млн. грн. (без ПДВ).

Зазначені додаткові збитки призводять до суттєвого фінансового навантаження на теплогенеруючі підприємства, що, в свою чергу, негативно впливає на розвиток системи теплопостачання в цілому та технічного стану мереж зокрема.

У зв'язку з цим Методика потребує внесення змін в частині визначення обсягів природного газу, який використовується для виробництва в повному обсязі та продажу теплової енергії для населення з урахуванням нормативних технологічних втрат, та за ціною як для населення.

Також, вирішуючи питання щодо розміру штрафних санкцій, які підлягають до зменшення, суд враховує, що інших документів на підтвердження необхідності зменшення розміру штрафних санкцій Відповідачем не подано.

Суд також зазначає, що неустойка (штраф, пеня) за своєю правовою природою є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, санкцією за невиконання та/або неналежне виконання грошових зобов’язань, яка додатково обтяжує порушників. Разом з тим, пеня, штраф не тотожні прибутку підприємства, а зменшення їх розміру судом, а не звільнення від сплати, передбачено чинним законодавством і надано таке право для суду.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2012р. у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 14.08.2012р. у справі №15/5025/229/12, постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2012р. у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2012р. у справі №5008/5005/137/2012, постанові Вищого господарського суду України від 01.10.13р. у справі № 917/278/13-г, постанові Вищого господарського суду України від 19.09.13р. у справі № 904/1622/13-г, постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2013р. у справі №905/41/13-г, постанові Вищого господарського суду України від 12.09.13р. у справі № 906/302/13-г.

З врахуванням вищенаведеного, перевіривши під ставність та правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що, з врахуванням зменшення розміру штрафних санкцій на 30%, розмір штрафу, який підлягає до стягнення, становить 294548,39грн. (420783,41-(420783,41/100*30)); розмір пені, яка підлягає до стягнення, становить 248046,41грн. (354352,02-(354352,02/100*30)).

При цьому, додатково щодо доводів Відповідача щодо того, що Позивачем не ставилось претензій щодо оплати боргу, до подання позову не зазначалось про необхідність сплати пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних, суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.1.8 Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов’язковим; отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

11.02.2014 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 17.02.2014р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача та результати розгляду спору, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховано, що згідно п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергія-Новий Розділ” (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул..Грушевського, 37, ідентифікаційний код 33525073) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 2592991,51грн. боргу, 248046,41грн. пені, 294548,39грн. штрафу, 127449,94грн. 3% річних, 67443,60грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.