Постанова № 37554539, 04.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа№ 910/16237/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Полєжаєва К.О. - представник

від відповідача: Галков І.О. - представник, Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 19.12.2013р.

у справі № 910/16237/13 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 57 673, 27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 57 673, 27 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.12.2013р. позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фірми "Т.М.М. " Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 56 781 грн. 82 коп. основного боргу, 735 грн. 32 коп. неустойки, 156 грн. 13 коп. три відсотки річних, 1720 грн. 50 коп. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що 25.04.2007 р. року між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 807/04/2007, згідно умов якого відповідачу було передано напівпричеп Екскаватор-наватажувач 4 CXSM. Вартість становить 609 377,39 грн. (згідно видаткових накладних № РН- 0000295 від 31.07.2007 року.

Скаржником зауважено, що відповідно до п. 2.3. договору вартість переданого майна становить суму еквівалентну 88 118,00 «у.е.», виражену в гривнях України, тобто договором прямо встановлено, що вартість самого майна знаходить своє відображення в гривневому еквіваленті та не може змінюватись, так як купівля предмету лізингу відбувалась в національній валюті за фіксованою ціною.

Апелянт звертає увагу суду на те що, із змісту видаткових накладних вбачається, що вартість предмету лізингу для позивача остаточно була визначена сумою 609 377,39 грн., з урахуванням ПДВ, і зобов'язання сторін щодо набуття відповідачем майна саме за такою вартістю були припиненні в порядку ст. 599 ЦК України належним виконанням з боку позивача. В свою чергу, ч. з ст. 632 цього кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що зі свого боку дозволяє позивачу констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця.

Згідно розділу 6 Договору «Загальна сума Лізингових платежів, порядок розрахунків», зокрема, пункту 6.1. договору сторони домовились, що під умовною одиницею «у.е.» розуміється сума виражена в гривнях України і рівна одному євро по курсу вказаному в пункті 6.1.1.

Крім того апелянт зазначає, що пунктом 6.1.2 договору передбачено: «Текущий лизинговый платеж, подлежащий оплате в гривнах, расчитывается как произведение суммы лизингового платежа, выраженой в «у.е.» согласно «Графы 3» Приложения 1 на соответствующую дату проведения платежа и Курса. При этом в погашения стоимости Имущества относится сумма, выраженая в гривнах и расчитаная, как произведение соответствующей суммы в «у.е.» указаной в «Графе 4» Приложения № 1 и Курса 1.».

В апеляційній скарзі міститься твердження, що різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях та сума платежу, який відноситься в погашення вартості майна вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця. Тобто, умовами договору чітко розмежовується складові лізингового платежу, а саме: комісія лізингодавця як різниця зазначена вище, яка розраховується за курсом 2 та відшкодування вартості предмету лізингу, який відповідно до умов договору розраховується за курсом 1 офіційного курсу гривні до «у.е.» та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг".

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.

Ухвалою від 15.01.2014 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

25.04.2007р. між позивачем - ТОВ "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та відповідачем - ТОВ "Фірмою "Т.М.М." (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 807/04/2007, відповідно до якого лізингодавець зобов'язався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.1 договору предметом лізингу є Екскаватор-навантажувач 4 CX SM в кількості одна одиниця.

Пунктом 3.1 договору визначено, що передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

31.07.2007р. на підставі видаткової накладної № РН-0000295 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБВ № 689204 від 31.07.2007р., прийняв предмет лізингу: екскаватор-навантажувач 4 CX SM в кількості одна одиниця.

Сторонами одночасно з підписанням договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

Додатковою угодою № 807/04/2007/R від 30.07.2009р. сторонами графік внесення лізингових платежів викладено в новій редакції.

Згідно з п. 6.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, відображена в гривнях, та яка дорівнює одному долару США за курсом, встановленим п. 7.1.1 договору, а саме:

- "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 21.05.07 р.;

- "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з графіком внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 6.1.2 договору поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, вираженої в "у.о." згідно з графою 3 Додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення платежу, та "Курсу 2".

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 88118,00 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 14686,33 "у.о", виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 6.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до договору по курсу 1 (п. 2.3 договору).

Згідно умов п.6.3 договору, загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, становить 112373,56 умовних одиниць (у.о.), включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 14436,33 у.о.

Згідно з п. 6.5 договору відповідач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є додатком № 1 до договору.

Позивач вказує, що відповідно до графіку внесення платежів з 70 по 72 періоди включно відповідач повинен був сплатити по 1476,94 у.о. відповідно до графи 3 графіку та по 336,91 у.о. відповідно до графи 7 графіку.

Відповідач свої зобов'язання за договором фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.07.2007р. в частині сплати лізингових платежів за періоди 70-72 не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед лізингодавцем у розмірі 56 781,82 грн.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей встановлених цим Законом.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Сатеттею 806 ЦК України закріплено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з п. 6.8 договору, лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Доказів оплати відповідачем суми 56 781,82 грн. чергових лізингових платежів за 70-72 періоду по Графіку внесення платежів, в тому числі в установлені договором строки, суду не надано.

Відповідно до матеріалів справи доводи відповідача, про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в частині непогодження ціни договору, що на думку відповідача свідчить про те, що договір фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007р. є не укладеним, спростовуються змістом п.2.3 договору, відповідно до якого ціна в договорі визначена у гривнях, крім того розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п.6.1 договору), що не суперечать законодавству України.

Що стосується тверджень заявника про нечинність умов пп. 6.1, 6.2, 6.4 договору з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов'язань за цим договором, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійним договору фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007р. як в цілому, так і в частині пунктів 6.1, 6.2, 6.4 договору, суду не надано, чим спростовуються передчасні твердження відповідача про зворотнє.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи вищезазначене, така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах, зокрема у постановах № 5011-3/14538-2012 від 20.03.2013р., № 5011-30/16984-2012 від 28.05.2013р., № 910/8841/13 від 14.10.2013р.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.8.5 договору у разі, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплату неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити.

Позивачем нараховано 735,32 грн. неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення оплати по платіжним зобов'язанням за 70-72 періоди включно, з урахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, вимога позивача про стягнення неустойки в межах, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України, визнана обґрунтованою та правомірною.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 156,13 грн. трьох відсотків річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, відповідач не довів суду та не надав належних доказів наявності підстав для звільнення його від обов'язку оплати лізингових платежів за 72-74 періоди по договору фінансового лізингу № 805/04/2007 від 25.04.2007р.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість рішення, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду м.Києва від 19.12.2013р. у справі № 910/16237/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 19.12.2013р. у справі № 910/16237/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16237/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх