Рішення № 37554458, 11.03.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2014 р.Справа № 922/5251/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Донецька обласна спілка олімпійського тхеквондо (ВТФ), м. Донецьк 3-я особаМіністерство юстиції України до Федерація тхеквондо (ВТФ) України, м. Харків про визнання недійсними рішень за участю представників сторін:

позивача - Луньова Г.С.

відповідача - Шльонскіх О.М.

третьої особи 1 -Блавацька Д.А.

третьої особи 2 - не з'явилась

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року до суду звернулась Донецька обласна спілка олімпійського Тхеквондо (ВТФ) ( надалі - позивач, ДОСОТ) та просить суд визнати незаконними рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України ( надалі - відповідач) яке викладене у протоколі Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27.04.2013 року в частині призупинення членства позивача у Федерації Тхеквондо (ВТФ) України.

Визнати незаконними рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладено у протоколі Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06.10.2013 року в частині виключення позивача із членів Федерації Тхеквондо (ВТФ) України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Закони України "Про громадські об'єднання " та "Про фізичну культуру і спорт".

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що позивач за період з 2005 року по 2013 роки отримав негативну оцінку керівництва Національної федерації через погану організацію роботи , проводив несвоєчасне внесення членських внесків, не звітував про проведені звітно - виборчі конференцій ДОСОТ та інші недоліки в роботі позивача.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач надав положення про порядок проведення Всеукраїнських, міжнародних та відкритих змагань по тхеквондо і відкритих змагань по тхеквондо (ВТФ) в Україні, статут Федерації тхеквондо України, протокол розширеного засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 05.03.2013 року, виписку на перерахування 4800 грн. членських внесків.

04.03.2014 року позивачем через канцелярію суду надано заяву про уточнення позовних вимог, якою позивач змінив предмет позову та просить суд визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1,2 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27. квітня 2013 року; визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1-6 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06 жовтня 2013 року.

Відповідно до абз. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи наведене, суд приймає заяву про зміну предмету позову до розгляду.

В ході розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у його задоволенні.

В даному судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.03.2014 року, після завершення якої процесуальні позиції сторін відносно предмету спору залишилися незмінними.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши і дослідивши матеріали справи, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку щодо відмови в позові в повному обсязі, виходячи із наступного.

Так, судом встановлено, що позивач у позові, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яку суд оцінює як зміну предмету позову, просить суд: «Визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1,2 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27. квітня 2013 року; визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1-6 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06 жовтня 2013 року ».

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає зазначеним нормам законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. Підставою позову, у свою чергу, є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Під способом захисту цивільних прав розуміється - припинення дії, яка порушує право (п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України) пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. ст. 424, 432 ЦК) тощо.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем в підтвердження предмету позову, суду не зрозуміло яке право позивача порушено і чи порушено воно взагалі. При цьому також, в силу обраного позивачем способу захисту, позивачем не вказано та не доведено, що дії відповідача щодо зміни статуту Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, звіту Дисциплінарної комісії, які були розглянуті на засіданні Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27.04.2013 року, а також питання розглянуті на засіданні Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06.10.2013 року порушують права позивача.

Проте, всупереч наведеним положенням законодавства позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення з позовною вимогою: «Визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1,2 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27. квітня 2013 року; визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1-6 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06 жовтня 2013 року », який не відповідає передбаченим статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Стаття 12 ГПК України містить вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам України, і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, за приписами цієї статті господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

До спорів з інших підстав, зокрема, відносяться спори про оскарження нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії.

Юридичним актом є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Матеріалами справи встановлено, що оскаржувані позивачем так звані рішення, по суті є протоколом засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, який за своїми ознаками є документом, яким зафіксовано хід засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України. Тобто, оскаржений акт може бути використаний в якості доказу у разі звернення з позовом до суду і підлягає оцінці судом у відповідності з вимогами статті 43 ГПК України.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права: «Визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1,2 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 27. квітня 2013 року; визнати незаконним рішення Федерації Тхеквондо (ВТФ) України, яке викладене у п. 1-6 Протоколу засідання Президії Федерації Тхеквондо (ВТФ) України від 06 жовтня 2013 року», не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд у задоволенні позову відмовляє.

Суд за внутрішнім переконанням повно, всебічно та об'єктивно оцінивши належність та допустимість кожного у справі доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.03.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова