Ухвала суду № 37549814, 18.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ К-27949/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України на постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 у справі № 5/3203-9/336 (№ 2276/09/9104)

за позовом Військової частини 2144 Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про часткове скасування акта та податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина звернулась до суду з позовом про скасування п. 3.4 акту Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 24.10.2005 №303/23-0/14321653 та податкового повідомлення-рішення від 03.11.2005 №0003331720/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з власників транспортних засобів у сумі 295 061,04 грн., в тому числі 196 707,36 грн. основний платіж та 98 353,68 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Львівської області від 04.12.2008 у позові відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 рішення суду першої інстанції в частині вимог про скасування п. 3.4 акту Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 24.10.2005 скасовано та провадження у справі в цій частині закрито, в решті судове рішення першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення - рішення суди виходили з того, що Закон України «Про Збройні Сили України» не є законом про оподаткування, то відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», який є спеціальним законом про оподаткування, позивач не звільнений від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), платником яких він є в силу відповідних законів про оподаткування.

Не погодившись із судовими рішеннями, Перший заступник військового прокурора Західного регіону України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій контролюючим органом проведено планову документальну перевірку Військової частини щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2002 по 31.03.2005, за результатами якої встановлено порушення позивачем ст. 3 та ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», що полягало у заниженні податку з власників транспортних засобів на загальну суму 196 707,36 грн.

На підставі акту перевірки податковою інспекцією винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (чинного на час виникнення спірних відносин) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст. 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено пільги зі сплати такого податку та визначено вичерпне коло осіб, які звільняються від його сплати. Військових частин та установ Збройних Сил України у цьому переліку немає.

Разом із тим Законом України від 05.10.2000 № 2019-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні Сили України» останній було викладено в новій редакції та доповнено новими статтями. Зокрема, ст. 14, якою встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Отже, на час виникнення спору були чинними редакції двох законів, які неоднаково регулювали правовідносини, що виникали зі сплати податку, зокрема військовими частинами.

Проте принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначає Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування».

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Цією нормою також передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Враховуючи зазначене, а також те, що Закон України від 06.12.1991 №1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» не є законом про оподаткування, а визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними, військова частина як власник транспортних засобів повинна сплачувати відповідний податок.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обов'язок позивача сплачувати податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Вказана позиція узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 29.01.2013 за позовом В/ч А 1201 до Знам'янської ОДПІ Кіровоградської області ДПС про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Також, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування п. 3.4 акту Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, оскільки обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

У свою чергу висновки акта перевірки не є рішенням органу владних повноважень, а відтак не породжує для платника податків настання будь - яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Західного регіону України відхилити.

Постанову Господарського суду Львівської області від 04.12.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2010 у справі №5/3203-9/336 (№ 2276/09/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К.Голубєва

А.О. Рибченко