Ухвала суду № 37549682, 24.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2014 р. м. Київ К/800/34631/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача не з'явивсявід відповідачаМаісурадзе З.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової службина постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013у справі № 2а/0470/2402/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дека Сервіс» доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової службипровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дека Сервіс» звернулося до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС, у відповідності до якого просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.01.2011 за № 0000048811/0 та № 0000058811/0.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідачем до суду касаційної інстанції було подано клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності та повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за період з 01.01.2009 по 21.10.2010, за результатами якої складено акт за № 4135/08-02/1-33474621 від 22.12.2010;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 93, ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст.215, ч.2 ст.207, ч.1 ст.216, ст.ст. 228, 234 ЦК України, ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», внаслідок чого занижено податкові зобов'язання по податку на прибуток на суму 2 019 756,00 грн. та порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1 615 803,76 грн.;

- за наслідками перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000048811/0 від 14.01.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 524 695,00 грн. (з яких: 2 019 756,00 грн. - основний платіж та 504 939,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000058811/0 від 14.01.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 2 019 755,00 грн. (з яких: 1 615 804,00 грн. - основний платіж та 403 951,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Відповідач дійшов висновку про наявність вказаних порушень з боку позивача з огляду на те, що господарські операції з вищевказаним контрагентом, які відображені позивачем в документах первинного та бухгалтерського обліку, не мають достатнього підтвердження фактичного їх здійснення, та, як наслідок, є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що доводи відповідача про нереальність господарських операцій і, як наслідок, про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» протягом 2009 року, не відповідають обставинам справи та не підтверджені достатніми та належними доказами, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» протягом 2009 року були укладені договори на виконання робіт. На підтвердження реальності операцій із зазначеним контрагентом позивачем надані декларації з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, реєстри отриманих податкових накладних, журнал-ордер/відомість по рах.6311.

Окрім того, попередніми інстанціями встановлено, що на виконання договорів, укладених із ТОВ «С.Дж.Р.Груп», позивачем на рахунок зазначеного контрагенту перерахована сума грошових коштів по оплаті за виконані роботи в повному обсязі.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами реальної господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості придбаного товару (послуги), відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагент у встановленому законом порядку був зареєстрований як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від такого контрагента, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Колегія судів вважає, що попередні інстанції дійшли вірного висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, з огляду на те, що податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів на підтвердження обґрунтування своїх доводів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених чинним законодавством України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний