Ухвала суду № 37549619, 04.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2014 р. м. Київ К/800/22911/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Шутого Д.С.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейді»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 року

у справі № 2а-18019/12/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейді»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрейді» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інтертрейді») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ «Інтертрейді» відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтертрейді» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Лекс-Груп» за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року, за результатами якої складено акт від 20.06.2012 року № 189/1-22-20-35509996.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 253 860,00 грн. по правовідносинах з ТОВ «Лекс-Груп».

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2012 року № 0002962220, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за період лютий 2012 року у розмірі 253 860,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2012 року між ТОВ «Інтертрейді» (Покупець) та ТОВ «Лекс-Груп» (Постачальник) було укладено Договір № 0102.12, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар, а Покупець прийняти його та оплатити.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між ТОВ «Інтертрейді» та ТОВ «Лекс-Груп» сторонами не оскаржувалась.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач мав право на віднесення сум ПДВ, сплачених по правовідносинах із ТОВ «Лекс-Груп» до складу податкового кредиту в лютому 2012 року.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що податкові накладні виписані ТОВ «Лекс-Груп» на адресу ТОВ «Інтертрейді», не були зареєстровані таким контрагентом в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже, на думку відповідача, податковий кредит на підставі таких податкових накладних, було сформовано з порушенням вимог чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано належних доказів щодо не зареєстрування в Єдиному реєстрі податкових накладних виписаних ТОВ «Лекс-Груп» на адресу позивача.

Відповідно до вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що у відповідності до зазначеної норми ПК України, у випадку не реєстрації контрагентом податкових накладних, виписаних на адресу позивача, в Єдиному реєстрі податкових накладних, на чому наголошував відповідач в акті перевірки, на адресу ТОВ «Лекс-Груп» мала б надійти квитанція із зазначенням, що вищевказані податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, такої квитанції про не зареєстрування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 8 від 15.02.2012 року, № 9 від 16.02.2012 року, № 10 від 17.02.2012 року, виписаних ТОВ «Лекс-Груп» на адресу позивача, від контролюючого (податково) органу до ТОВ «Лекс-Груп» - не надходило.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що отримані позивачем податкові накладні від ТОВ «Лекс-Груп», були включені ТОВ «Інтертрейді» до реєстру отриманих податкових накладних, який є додатком до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року.

Податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2012 року з відповідними додатками та реєстром виданих та отриманих податкових накладних була подана ТОВ «Інтертрейді» до податкового органу в електронному вигляді та прийнята на районному рівні, що підтверджується відповідними квитанціями.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 року підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейді» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак І.В. Приходько