Ухвала суду № 37549525, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року м. Київ К/9991/15617/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009

у справі № 2а-6339/08/1270

за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит»

до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Свердловантрацит» (далі по тексту - позивач, ДП «Свердловантрацит») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м.Свердловську Луганської області) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2008, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки 13.11.2007 №1422-15-20-26350009, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності внесення до бюджету сум збору за забруднення навколишнього природного середовища нарахованих 20.02.2006, 22.05.2006, 21.08.2006, 25.10.2006, 17.11.2006, 20.11.2006, 19.02.2007, 21.05.2007, 20.08.2007, податковим органом на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181), було винесено податкові повідомлення-рішення від 05.12.2007 №0010941840/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% в сумі 101907,80 грн. за затримку понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення природного навколишнього середовища в розмірі 203815,57грн.; від 05.12.2007 №0010951840/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20% в сумі 59438,08 грн. за затримку від 30 до 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення природного навколишнього середовища в розмірі 297190,39 грн.; від 05.12.2007 №0010961840/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10% в сумі 9041,26 грн. за затримку до 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення природного навколишнього середовища в розмірі 90412,40 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивач необґрунтовано здійснював платежі в рахунок сплати поточних податкових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

За змістом пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181-III) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону №2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону №2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом №2181-III, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З огляду на зазначене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров