Ухвала суду № 37549414, 06.03.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/13473/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко О. В.Номер провадження 22-ц/788/419/14 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Криворотенка В. І.,

суддів - Маслова В. О., Сибільової Л. О.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 січня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 січня 2014 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 10000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено, вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе», посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 в період часу з 24.07.1972 року по 20.07.1978 року, з 11.12.1979 року по 19.04.1983 року та з 05.08.1985 року по 30.09.2009 року працював у ВАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе», звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України (а.с.3-6).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання № 52 від 14.07.2007 року позивачу встановлено професійне захворювання: «Хронічне обструктивне захворювання легень II стадії пилевої етиології в фазі неповної ремісії. Емфізема легень І-ІІ ст. Захворювання професійне. Нейросенсорна туговухість ІІ-ІІІ ст. професійного характера (основний діагноз) 2-х сторонній плече - лопаточний пері артроз і деформуючий остеоартроз ліктевих і лучезап'ястних суглобів вегетативно - трофічними порушеннями на кистях, зі стійким болевим синдромом, контрактурою плечових суглобів з обмеженням функції верхніх кінцівок. Гіперметропія високого ступеня обох очей, пресбіопія, гіпертонічна ангіопатія сітчатки (а.с. 15).

Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання № 68 від 14.07.2008 рої ОСОБА_3 встановлено професійне захворювання: «Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації II стадії (вегетативно - сенсорна полі невропатія верхніх кінцівок з ангіоспазмами пальців, стійкими вегетативно трофічними порушеннями на кистях, міофіброз м'язів передпліч і плечового поясу, 2-х сторонній плече лопаточний періартроз, деформуючим остеоартрозом ліктевих і лучезап'ястних суглобів і значним обмеженням функції верхніх кінцівок). Захворювання професійне (установлено вперше). Повторно ХОЗЛ II ст. пилевої етіології в фазі нестійкої ремісії. Э I-II ст. ЛН II ст. Захворювання професійне. Нейросенсорна туговухість III ступеня професійного ґенеза. (а 16). Причиною професійного захворювання, встановленого позивачу є проведення робіт в умовах підвищених рівнів пилу та шуму. Професійне захворювання виникло в зв'язку з неефективним використанням засобів індивідуального захисту та недосконалістю технологій.

Під час обстеження проведеного з 03.06.2013 року по 26.06.2013 року у Науково-дослідному інституті гігієни праці та професійних захворювань Харківського національного медичного університету, виявлені раніше професійні захворювання у ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження.

При огляді 06.08.2013 року фтизіатрична МСЕК встановила йому III групу інвалідності та 65 відсотків втрати професійної працездатності (а.с. 17).

Вказані факти з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції вірно з'ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч. 1 ст. 212 ЦПК України.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з професійним захворюванням, отриманим за час роботи на підприємстві в неналежних умовах праці з вини відповідача, ОСОБА_3 зазнав немайнових втрат, а тому правильно поклав обов'язок їх відшкодування на даного роботодавця.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, а обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівнику моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я через неналежні умови праці покладено на роботодавця або уповноважений ним орган.

Не зважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, передбачене ч.1 ст.43 Конституції України та абз.2 ст.5-1 КЗпП України, роботодавець в силу ст.43 Конституції України, ст.ст.153, 157 КЗпП України та ст.ст.6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику придатні для роботи безпечні умови, які б відповідали санітарно-гігієнічним нормам та нормам охорони праці.

Завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівникові під час виконання ним трудових обов'язків, та відповідальність за таку шкоду роботодавця, за наявності вини, знаходяться поза межами регулювання нормами трудового законодавства, і така відповідальність наступає відповідно до норм ЦК України. Тому твердження апеляційної скарги про те, що законодавчо не врегульовано порядок відшкодування моральної шкоди, що в свою чергу унеможливлює безпосереднє застосування ст. 237-1 КЗпП України до спірних правовідносин є безпідставним.

Також доводи апеляційної скарги про не доведення факту моральної шкоди, наприклад висновками лікаря-психіатра або медико-соціальної експертної комісії, стосуються проявів психофізіологічного характеру, тобто лише медичного аспекту та не спростовують фактичної втрати позивачем з вини роботодавця нормальних життєвих зв'язків, що безперечно вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання апелянта на те, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці та знав про можливі шкідливі наслідки для свого здоров'я висновків суду не спростовують, оскільки не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних та нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відшкодування.

Також колегія суддів погоджується, щодо розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено судом, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім того слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 6 міжнародної Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен при вирішенні суперечок про його цивільні права і обов'язки має право на справедливий і відкритий розгляд в перебігу розумного терміну судом, встановленим законом. При цьому застосовується практика Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструмент функціонування Конвенції, яка є частиною національного законодавства. Виходячи з матеріалів справи «Бурдов проти Росії» Страсбург, 7 травня 2002 року, Європейський суд прийшов до висновку, що унаслідок виявлених порушень, які не можна вважати виправленими тільки завдяки визнанню судом наявності правопорушення заявник отримав певну моральну шкоду. Враховуючи що позивач до теперішнього часу отримує моральні страждання, то суд повинен керуватися при визначенні суми відшкодування моральної шкоди принципом справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції

Тому доводи апеляційної скарги щодо завищеного розміру моральної шкоди, визначення його без врахування принципу справедливості та розумності є безпідставними.

Встановивши, що професійне захворювання позивач отримав внаслідок незабезпечення ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» безпечних і нешкідливих умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана працівникові моральна шкода підлягає відшкодуванню роботодавцем у розмірі 10000 грн.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 січня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -