Рішення № 37548328, 03.03.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/6502/13-ц Провадження № 22-ц/795/408/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Лямзіна Н. Ю. Доповідач - Шевченко В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М.суддів:Лакізи Г.П., Скрипки А.А.при секретарі:Руденко О.М.за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2013 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні, третя особа - Орган опіки і піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, в якому просить припинити право власності на належну останньому 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 з підстав передбачених ст. 365 ЦК України та визнати за неповнолітніми дітьми в рівних частках право власності на спірну квартиру.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з червня 1993 р. по серпень 2006 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 від якого мають дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 У період шлюбу, 25 жовтня 2001 р. вони придбали чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого вони та їх діти стали співвласниками зазначеної квартири у відповідних рівних частках. 3 жовтня 2002 року свою 1/8 частину зазначеної квартири вона(позивач) подарувала дочці ОСОБА_8

ОСОБА_6 зазначала що частка ОСОБА_7 у спільній частковій власності на АДРЕСА_1 є незначною і становить 1/8 частину квартири - 5,96 кв. м житлової площі із 47,7 кв.м., а решта житлової площі в квартирі в розмірі 41,74 кв.м. належить дітям, які позбавлені можливості користуватися цим житлом по причині протиправної поведінки відповідача. Виділити відповідачу його частку у праві спільної часткової власності натурі неможливо по причині відсутності в квартирі ізольованого приміщення яке - б відповідало частці у власності відповідача.

Факт спільного володіння і користування майном відповідача та дітей неможливий в силу неможливості спільного проживання по причині негативного впливу ОСОБА_7 на дітей що підтверджується об»єктивними доказами.

Враховуючи зазначене, що є всі умови які передбачені ст. 365 ЦК України для припинення права відповідача на частку у спільному майні, ОСОБА_6 просила суд припинити право власності ОСОБА_7 на частку у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1, визнавши за неповнолітніми дітьми в рівних частинах право власності на 1/8 частину зазначеної квартири, з виплатою відповідачу компенсації вартості18 частки зазначеної квартири.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2013 р. позов ОСОБА_6 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частину квартири - задоволений.

Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 кошти в сумі 50512 грн. для сплати частки у спільному майні.

23.12.2013 року Деснянським районним судом м. Чернігова винесено додаткове рішення суду.

Визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_5 права власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7, в рівних частинах по 1/16 за кожним.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду, ОСОБА_7 звернувся з апеляційними скаргами, у яких просить зазначені рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2013 року та від 23 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про перебування у власності ОСОБА_7, крім спірного, ще й іншого житла та безпідставно позбавив його права на останнє, стягнувши з ОСОБА_6 50 512 грн. для сплати частки у спільному майні.

Апелянт зазначає що суд позбавляючи його1/8 частки в квартирі в якій він реально проживає, зазначив що він має інше житло, однак місце в казармі яке було надано на час його військової служби було тимчасовим, виділеним йому (відповідачеві) у зв'язку з відсутністю в частині постійного службового житла чи гуртожитку, а будівля, в якій йому надавалось місце, знаходиться на балансі в/ч Т 0710 та зареєстрована в Фонді державного майна України і має назву «казарма - штаб», місцезнаходження м. Київ, вул. Магнітогорська,5.

Визнання за іншими особами єдиного належного йому житла є грубим порушенням вимог ст. 365 ЦК України, оскільки беззаперечно завдає вкрай істотної шкоди його(апелянта) життєво необхідним інтересам.

Зазначає, що позивачу відмовлено у визначенні місця проживання дітей разом з нею, факти фізичного та психологічного насильства по відношенню до дітей з боку відповідача не підтверджені, службовим розслідуванням адміністрації Держспецтрансслужби підтверджено добре ставлення ОСОБА_7 до останніх. Тому висновки суду першої інстанції про, перешкоджання відповідачем користуватися житлом неповнолітнім дітям, є помилковими та не відповідає обставинам справи.

На думку відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та на власний розсуд стягнув з ОСОБА_6 50 512 грн., оскільки передумовою даної категорії спорів є попереднє внесення позивачем вартості спірної частки на депозитний рахунок суду, які не було внесено позивачем на депозитний рахунок до закінчення розгляду даної справи по суті. Факт відсутності на депозитному рахунку коштів в сумі 50512,00 грн. як на момент розгляду справи по суті, так і під час винесення рішення підтверджується письмовими доказами.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що вказані відповідачем доводи апеляційної скарги не відповідають дійним обставинам справи, тому просить постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_5 та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є неподільним, ОСОБА_7 разом з своїми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_5, з 3 червня 2005 року зареєстровані АДРЕСА_2 дана будівля зареєстрована як казарма-штаб, непроживання неповнолітніх дітей за місцем їх власностіє є з поважних причин, та є підставою для припинення права власності відповідача на свою частку з виплатою її вартості.

Проте погодитися із такими висновками суду не можна.

Виходячи із положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуалної , творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об»єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності , на підставі і в порядку встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні; частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користуваннямайном є неможливим, таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає , що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь- якого з передбачених частинами 1-3 частини ст. 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї. Тому інтереси співвласника, по якому виноситься рішення щодо припинення права власності, мають враховуватися як найповніше.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об»єкта, який є спільним майном.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_6 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 з червня 1993 року по серпень 2006 року, від якого мають дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 У період шлюбу, 25 жовтня 2001 р. вони придбали 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 77,8 кв.м., згідно якого позивач і відповідач та їх діти стали співвласниками вказаної квартири, і зокрема ОСОБА_7 -1/8 частини, ОСОБА_6- 1/8 частини, ОСОБА_8-3/8 частини, ОСОБА_5- 3/8 частини.

3 жовтня 2002 року свою 1/8 частину квартири ОСОБА_6 подарувала своїй дочці ОСОБА_8

Відповідно до Висновку №17/48-1749/12-24 судової будівельно- технічної експертизи, складеної 12 серпня 2012 року Чернігівським відділенням КНДІСЕ, вартість квартири АДРЕСА_1 на час складання висновку становить 404093,00 грн., на 1/8 частки квартири припадає 9,725 кв.м. загальної площі та 5,975.м. житлової площі, вартість 1/8 частки квартири зазначеної квартири АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_7 становить 50512,00 грн. З технічної точки зору виділити належну ОСОБА_7 1/8 частину квартири не вбачається можливим(ас.51-66).

Таким чином ОСОБА_12 відповідно до ст. 379 ЦК України є власником частини житла - об»єкта права власності що має особливий правовий режим, і належна йому 1/8 частина у спільній квартирі не є незначною в розумінні п.1ч.1 ст.365 ЦК України. Іншого житла, окрім зазначеної частини в спірній квартирі відповідач не має.

Посилання ОСОБА_6 що ОСОБА_7 має інше житло, а саме за місцем знаходження АДРЕСА_2 де він зареєстрований разом із своїми дітьми з 3 червня 2005 року і тому можливим є припинення його права на1/8 частку в квартирі, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.

Так як вбачається з матеріалів справи, у зв»язку з проходженням військової служби та відсутності службового жилого приміщення, було виділено ОСОБА_7 на час проходження військової служби місце, яке розташоване в будівлі казарми - штабу в АДРЕСА_2. На підставі рапорту ОСОБА_7, разом із сином ОСОБА_10 та дочкою ОСОБА_8 з 3 червня 2005 року зареєстровані за зазначеною адресою і знаходяться на квартирному обліку житлової комісії військової частини № Т 0100 (ас.123,164,189).

Таким чином, приміщення будівлі казарми - штабу яке знаходиться на балансі вч Т0710 і в який зареєстрований разом із дітьми ОСОБА_7 є спеціальним жилим приміщенням, призначеним для нетривалого проживання, і надавалося відповідачу військовою частиною у зв»язку з проходженням останнім військової служби.

Тому виділене відповідачу на час проходження військової служби місце в зазначеній будівлі казарми - штабу, не є рівнозначним еквівалентом належної відповідачу на праві власності 1 /8 частки в квартирі, і припинення його права на зазначену частку, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника.

Наявні в матеріалах справи копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 09 липня 2012 року, висновок про результати перевірки за заявою ОСОБА_7 від 22.05.2013 року, висновки про результати перевірки за зверненням ОСОБА_6 від 09.03.2013 року та від 28.08.2013 року, відповіді з Чернігівського міського центру соціальних служб для сім»ї , дітей та молоді від 05.06.2013 року та інші письмові докази, в силу ст. 58 ЦПК не свідчать щодо неможливості реалізації співвласниками квартири АДРЕСА_1 повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню спільною квартирою. Сам лише факт не проживання неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_5 в спірній квартирі, не свідчить про неможливість здійснення співвласниками квартири належних їм правомочностей учасника спільної часткової власності.

Суд першої інстанції не з»ясував обставин які мають значення для справи, припиняючи право відповідача на 1/ 8 частки в спірній квартирі всупереч положенням ст. 212 ЦПК України порушив правило оцінки доказів, неправильно встановив фактичні обставини справи,та необгрунтовано припинив право власності ОСОБА_7 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1.

Крім того, відповідно до п.2 ст.365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто, позивач повинна була завчасно внести вартість частки відповідача у спірній квартирі, на депозитний рахунок суду першої інстанції.

Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази такої попередньої сплати позивачем вартості частки відповідача. Доказами цього є Ухвала Деснянського районного суду м.Чернігова від 18.06.2013 року,листи Територіального Управління ДСА в Чернігівській області від 27 вересня 2013 року та від 01 жовтня 2013 року(ас.101,107,114).

Суд першої інстанції не звернув уваги на зміст правової норми яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, рішення Європейського Суду з прав людини у справі» Андрій Руденко проти України» від 21.12.2010 року(заява№3504105), який зазначив що, попередня сплата на депозитний рахунок вартості частки, була і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. Це положення відображає Конституційну гарантію попередньої компенсації за будь - яке позбавлення права власності; постановив рішення про припинення права ОСОБА_7 на частку, шляхом стягнення коштів з позивача які нею не були попередньо внесені, що не передбачено законом, та є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, тому апеляційні скарги ОСОБА_7, підлягають задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.11.2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 23.12.2013 року з приводу визнання за дітьми відповідача права власності на 1/8 частини квартира яка йому належала, скасуванню.

Оскільки ОСОБА_6 не доведено передбачених ст. 365 ЦК України підстав , за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, то в її позові слід відмовити.

Оскільки сторони звільнені від сплати судових витрат, тому виходячи з положень ст. 88 ЦПК такі витрати не стягуються апеляційним судом.

Керуючись ст. 365 ЦК України, ст. 303, п.2 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2013 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні, третя особа - Орган опіки і піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у спільному майні, третя особа - Орган опіки і піклування Деснянської районної у м. Чернігові ради - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: