Рішення № 37547208, 28.02.2014, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 580/1452/13-ц

Номер провадження 2/580/6/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2014 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого - судді Чхайло О. В.,

при секретарі - Сивоконь А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лебедині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним у зв'язку з його безгрошовістю та вчиненням під впливом обману та фіктивно;

ВСТАНОВИВ:

Позивач-відповідач звернувся до суду з позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли у нього в борг грошові кошти в сумі 11660 американських доларів та 76380 грн. для використання в спільних інтересах. Дана позика була оформлена розпискою від 28.06.2012 року, наданою ОСОБА_2, та розпискою від 11.10.2013 року, якою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтвердили те, що кошти вони взяли в борг у ОСОБА_1 спільно. В серпні 2012 року позивачеві-відповідачеві було повернуто 1000 доларів, у вересні 2012 року - 840 грн., а також у квітні 2013 року - 300 доларів. Решта коштів в сумі 10360 американських доларів та 75540 грн. залишаються не повернутими. ОСОБА_1 звертався до боржників з приводу сплати боргу, але його вимоги залишились не задоволеними.

Тому позивач-відповідач просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь неповернуту суму позики в розмірі 10360 американських доларів та 75540 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів від суми позики.

Відповідачка-позивачка під час розгляду позову ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що вона не являється учасником договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, і 11.01.2013 року вона ніяких розписок про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 не давала. Того дня з її боку був лише засвідчений факт підписання ОСОБА_2 якогось документу, зміст якого їй був не відомий до серпня 2013 року, коли нею були отримані документи із суду. Також відповідачка-позивачка посилається на те, що 28.06.2012 року ОСОБА_2 дав розписку ОСОБА_1 про позику тих же грошовий коштів, про які йде мова і в розписці від 11.01.2013 року, тобто 11.01.2013 року мало місце укладення безгрошового договору.

Враховуючи викладене, позивачка вважає, що договір позики, який вона разом з ОСОБА_2 11.01.2013 року начебто уклали з ОСОБА_1 є фіктивним, та вчинений під впливом обману, а тому просила визнати його недійсним.

Позивач-відповідач в судовому засіданні свої вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві.

Відповідачка-позивачка в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечила, вказавши те, що між нею та останнім жодні договори позики не укладалися, ніяких грошей у ОСОБА_1 вона не брала і не просила, а розписка від 11.01.2013 року нею була підписана під впливом обману. Тому вважає, що вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Свою зустрічну позовну заяву підтримала в повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечила частково, пославшись на те, що ОСОБА_2 у 2010 року дійсно брав позику у ОСОБА_1 в сумі 5500 американських доларів, потім 36000 грн. та згодом іще 34000 грн. Через деякий час він повернув спочатку 1000 американських доларів, потім 840 грн. та 300 американських доларів. Розписки ОСОБА_1 не просив, бо між ними на той час мали місце дружні стосунки. 28.06.2012 року на прохання ОСОБА_1 ОСОБА_2 написав розписку, але на суму, яка була набагато більша ніж взята фактично в борг. При цьому ОСОБА_1 пояснив, що це сума з урахуванням відсотків. Щоб уникнути сварки з ним ОСОБА_2 написав розписку саме таку, як просив ОСОБА_1 Враховуючи викладене, відповідач винен неповернуту суму, яка становить 4200 американських доларів та 69160 грн. Саме в цьому розмірі позовна заява ОСОБА_1 визнається ОСОБА_2 Тому представник відповідача вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Щодо позову ОСОБА_3 вважає, що він підлягає задоволенню.

Свідок ОСОБА_4, допитана в судовому засіданні, показала, що можливо восени 2010 року ОСОБА_1 зняв з депозитного рахунку банку кошти в сумі 2300 американських доларів, які їй належали, та позичив їх ОСОБА_2 Передача грошей відбулася в магазині, де працював ОСОБА_2 В цей час вона також була в магазині і бачила через відкриті двері, що саме ОСОБА_2 був в робочому кабінеті з її батьком. В послідуючому свідок уточнила, що така передача грошей мала місце в червні 2011 року і разом із ОСОБА_2 в кабінеті була присутня його дружина ОСОБА_3 Весною 2013 року вона разом із ОСОБА_1 прийшла до магазину «Дитяча мрія» і батько повідомив ОСОБА_2 про те, що йому необхідні кошти. В розмові приймала участь також і ОСОБА_3 і вони обоє пообіцяли, що найближчим часом продадуть магазин і повернуть борг.

Свідок ОСОБА_2, допитаний в судовому засіданні, показав, що весною - літом 2010 року він отримав в борг від ОСОБА_1 кошти в сумі 5150 американських доларів, через декілька місяців також отримав від нього 36000 грн., а потім через деякий час іще 34000 грн. Зазначені кошти він брав під 3 чи 4 % річних. Із цих грошей він повернув 1000 американських доларів, потім 800 грн. та ще через деякий час 300 американських доларів. Кошти він брав так, щоб дружина не знала. Розписки писав під примусом ОСОБА_1, а дружина розписку підписала не читаючи змісту. Ті кошти, про які говорить ОСОБА_1, він в дійсності не позичав, а загальна сума складається із боргу та процентів.

Свідок ОСОБА_5, допитана в судовому засіданні, показала, що вона рекомендувала ОСОБА_1 кошти не давати в борг ОСОБА_2, а покласти їх в банк. Спочатку він погодився й так і зробив, а коли треба було переоформляти документи вона поцікавилася і він пояснив, що переоформляти документи не став, а кошти дав в борг подружжю ОСОБА_2. Також вона поцікавилася чи надавали вони йому розписки і ОСОБА_1 сказав, що розписок у ОСОБА_2 не брав. Через деякий час він поїхав на заробітки, де заробив 1000 американських доларів і віддав їй на збереження в магазин. Після цього попросив ці гроші і пояснив, що він віддасть їх своїм знайомим під 2 % щомісячно. Вказав, що проценти він у боржників також не забирає, а позичає під той же відсоток. Весною 2012 року ОСОБА_1 зізнався, що фінансовий стан у ОСОБА_2 дуже тяжкий, що в них кругом борги і вона порадила йому взяти від них розписку. Перша розписка була написана тільки від імені ОСОБА_2 і вона поцікавилася чому не вказана дружина, так як гроші позичали обоє. Потім була написана інша розписка, де боржниками вказані обоє подружжя ОСОБА_2. Безпосередньо свідком написання розписок і передачі грошей вона не була.

Вислухавши позивача-відповідача, відповідачку-позивачку, представника відповідача ОСОБА_2, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що між сторонами мають місце цивільні правовідносини, пов'язані з спорами щодо укладення договору позики та виконання зобов'язань за даним договором, позов ОСОБА_1 обґрунтований і підлягає задоволенню частково, а зустрічна позовна заява ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, так як в судовому засіданні було встановлено наступне.

У 2010 році ОСОБА_2 домовився з ОСОБА_1 про надання йому в борг від останнього грошових коштів. Позика ОСОБА_2 бралася кількома сумами як в американських доларах, так і в гривнях, що не оспорюється сторонами. Розписки ОСОБА_2 надавав не кожного разу, оскільки на той час вони з ОСОБА_1 мали дружні стосунки та довіряли один одному.

28.06.2012 року ОСОБА_2 склав розписку (а.с. 9), якою підтвердив укладення з ОСОБА_1 договору позики та наявність боргу в загальному розмірі 11660 американських доларів та 76380 грн.

11.01.2013 року на вимогу ОСОБА_1 була складена іще одна розписка з приводу тих же коштів (а.с. 20), де йшла мова про спільні боргові зобов'язання ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3

Сторонами не оспорюється той факт, що позика, про яку іде мова в розписці від 11.01.2013 року, є позикою, про яку говориться і в розписці від 28.06.2012 року, тобто одні й ті самі кошти, за виключенням частини уже повернутої суми в розмірі 1000 американських доларів.

Згідно вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Обов'язок щодо укладення договору позики у письмовій формі закріплений статтею 1047 ЦК України, якою передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позивач-відповідач зазначає, що у кінці 2012 року, а також в судовому засіданні встановлено, що навесні 2013 року ОСОБА_1 звертався до боржників з приводу повернення боргу, що ствердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, яка показала, що весною 2013 року ОСОБА_1 у магазині «Дитяча мрія» мав розмову з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що йому необхідні кошти і вони обоє пообіцяли йому найближчим часом повернути борг. Однак, вимога позикодавця залишились без задоволення і до 16.07.2013 року, часу звернення позивача з даним позовом до суду, борг йому не повернутий.

Протягом 2013 року (в тому числі і під час розгляду справи в суді) боржники не виконували свої зобов'язання, не сплативши на користь ОСОБА_1 жодної суми грошових коштів, а тому в даному мають місце наслідки, передбачені ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тобто позивач-відповідач мав право на дострокове повернення боргу на час звернення з позов до суду.

Крім цього, ухвалюючи рішення, суд приймає до уваги і те, що сама по собі вимога позичальника про повернення боргу (строки її пред'явлення) з боку відповідачів не оспорюється, а тому не є предметом спору.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що між сторонами мають місце відносини щодо укладення договору позики, який підтверджений письмовими доказами, та маються невиконані зобов'язання за даним договором з боку боржників.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що доводи ОСОБА_3 про те, що вона не має ніякого відношення до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, оскільки 11.01.2013 року вона в письмовому вигляді засвідчила перед позикодавцем свої зобов'язання щодо повернення боргу.

В розписці (а.с. 20) іде мова про те, що позика взята обома подружжями ОСОБА_2 та вказана конкретна сума існуючої заборгованості. Разом з цим у документі відсутні жодні посилання на те, що ОСОБА_3 виступає в якості особи, яка лише засвідчує справжність підпису ОСОБА_2

В судовому засіданні на підтвердження своїх заперечень ОСОБА_3 не надала жодних доказів, хоча зобов'язана це зробити відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, яка говорить, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Одночасно свідок ОСОБА_4, допитана в судовому засіданні, показала, що весною 2013 року вона разом із ОСОБА_1 прийшла до магазину «Дитяча мрія» і останній повідомив ОСОБА_2 про те, що йому необхідні кошти. В розмові приймала участь також і ОСОБА_3 і вони обоє пообіцяли, що найближчим часом продадуть магазин і повернуть борг.

Також свідок ОСОБА_5 показала, що весною 2012 року вона порадила ОСОБА_1 взяти розписку у ОСОБА_2. Перша розписка була написана тільки від імені ОСОБА_2 і вона поцікавилася чому не вказана ОСОБА_3, так як гроші позичали обоє. Потім була написана інша розписка, де боржниками були вказані обоє подружжя ОСОБА_2.

Тому такі пояснення відповідачки-позивачки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження і суд їх розцінює як засіб уникнути ОСОБА_3 відповідальності.

Встановлюючи спільний обов'язок ОСОБА_3 та ОСОБА_2, колишнього подружжя, сплатити борг ОСОБА_1, суд також виходить і з того, що за правилами ч.ч. 2, 4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що сім'я ОСОБА_2 брала в нього позику на розвиток спільного сімейного бізнесу і ці його доводи в судовому засіданні спростовані не були. Тому це також підтверджує спільні зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перед ОСОБА_1

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд враховує наведені вище мотиви, а також приймає до уваги й те, що ОСОБА_3 в своїй зустрічній позовній заяві (а.с. 65) оспорює договір, який фактично не існує, договір позики від 11.01.2013 року. В позовній заяві ОСОБА_1 не йде мову про укладення якихось інших договорів після 28.06.2012 року, а говориться про те, що сім'я ОСОБА_2 розпискою від 11.01.2013 року ствердила уже існуючий борг. Такі ж обставини були встановлені і у судовому засіданні, а саме те, що 11.01.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надали лише розписку відносно уже існуючої позики грошових коштів, тобто підтвердили документально даний факт.

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оскільки позика ОСОБА_1 надавалась ОСОБА_2 раніше, то станом на 11.01.2013 року дана угода уже існував, а тому вимоги ОСОБА_3 про оспорювання договору від 11.01.2013 року заявлені необґрунтовано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та про те, що у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, суд бере за основу розписки (а.с. 9, 20) та враховує те, що частина боргу уже повернута, а саме 1300 американських доларів та 840 грн., що не оспорюється сторонами. Тобто залишок суми боргу складає 10360 американських доларів та 75540 грн.

ОСОБА_2 та його представник не згодні з такою сумою, оскільки кошти брались в значно меншому розмірі і за підрахунками ОСОБА_2 неповернута сума коштів становить 4200 американських доларів та 69160 грн.

Такі доводи останнього суперечать обставинам справи, встановленим під час її розгляду.

Сторона відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не змогла належним чином обґрунтувати свої заперечення відносно того чому останній взяв на себе зобов'язання саме на ту суму, яка вказана в розписці від 28.06.2012 року (а.с. 9), а потім знову підтвердив свої зобов'язання на таку ж суму (крім повернутої частини) розпискою від 11.01.2013 року (а.с. 20), а не на іншу суму грошових коштів, яку вважає дійсною сумою боргу.

Суд вважає, що зміст ні однієї, ні другої розписок, де чітко вказана сума боргу без жодних застережень, не спростований.

Посилання ж ОСОБА_2 на те, що він змушений був написати розписку на таку суму, бо хотів уникнути сварок та розголосу не заслуговують на увагу, оскільки жодними доказами не підтверджується і взагалі такі посилання на думку суду являються необ'єктивними.

Тому стягненню підлягають кошти в розмірі 10360 американських доларів та 75540 грн., до якої входять уже нараховані відсотки за позикою.

При цьому суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його вимог про стягнення додаткової суми відсотків, оскільки встановлено, що у суму боргу уже входять дані нарахування і повторно ці кошти не можуть бути стягнуті.

Відповідно до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Позивач в судовому засіданні не заперечив проти стягнення суми боргу, що мається в іноземній валюті, в перерахунку на гривні.

Згідно довідки ТВБВ № 10018/065 філії - Сумського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» (а.с. 114) офіційний курс Національного банку України на 27.02.2014 року за 100 американських доларів США становить 951,79 грн.

Відповідно до даного курсу 10360 американських доларів становлять 98627 грн.

Всього заборгованість складає 174167 грн. (98627 грн. + 75540 грн.)

Щодо стягнення інфляційних витрат, то дані вимоги також підлягають задоволенню в силу ст. 625 ЦК України, яка говорить, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Даний вид витрат за підрахунком ОСОБА_1, який не оспорюється відповідачами, підлягає стягненню в суму 1045 грн.

Враховуючи викладене, загальний розмір неповернутої суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів від суми позики становить 175212 грн. і саме в такому розмірі суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. 10, 15, 30, 60, 88, 209, 213, 214, 215ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 509, 526, 533, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. 65 СК України;

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення позики задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 мешканки АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, мешканця АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) кошти в розмірі 175212 грн. на відшкодування неповернутої суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів від суми позики.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 мешканки АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1, мешканця АДРЕСА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) кошти в розмірі 114,70 грн. на відшкодування сплаченого судового збору, по 57,35 грн. з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору недійсним у зв'язку з його безгрошовістю та вчиненням під впливом обману та фіктивно відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні підчас проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Чхайло О. В.