Ухвала суду № 37546753, 26.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 р.Справа № 820/12566/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12566/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю прядильно-нитяне підприємство "Харьковнить"

до Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю прядильно-нитяне підприємство «ХАРЬКОВНИТЬ» (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.08.2013 року №0000122202, від 19.08.2013 року №0000132202.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме вимог п.138.8 ст. 138, п.185.1 ст.185, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ ПНП «Харьковнить» зареєстроване як юридична особа Дергачівською районною державною адміністрацією Харківської області 30.06.2000 року , перебуває на обліку в Дергачівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Харківській області від 29.11.2012 року №742698, видами діяльності ТОВ ПНП «Харьковнить» за КВЕД є виробництво канатів, мотузок, шпагатів та сіток; підготування та прядіння текстильних волокон; оптова торгівля текстильними товарами; виробництво інших текстильних виробів, н.в.і.у.; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ ПНП «Харьковнить» з питань взаємовідносин з ТОВ «НФВ «Електросервіс» за період серпень 2012 року з придбання товарів та подальшої їх реалізації реальності та повноти відображення взаємовідносин в податковому обліку.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 05.08.2013 року №84/20-11-22-02/31010092, в якому встановлені порушення ст.ст.185, 187, 188, 198 податкового Кодексу України від 02.12.10 за №2755-VI - не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ ПНТ «Харьковнить» із ТОВ «НВФ «Електросервіс» (код 35585752) за період серпень 2012 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення платником податків операцій ТОВ ПНП «Харьковнить»; п.198.6 ст198 Податкового кодексу України від 02.12.10 за №2755-VI - до складу податкового кредиту безпідставно віднесено суми ПДВ за непідтвердженими фактами здійснених операцій по придбанню товарів від ТОВ «НВФ «Електросервіс» на суму 13000 грн. за серпень 2012 року; п.138.8 ст.138, п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу 02.12.10 за №2755-VI - до складу валових витрат за три квартали 2012 року (3 квартал) безпідставно віднесено суми за непідтвердженими фактами здійснених операцій по придбанню товару у ТОВ «НВФ «Електросервіс» в сумі 65000 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем складено податкові повідомлення-рішення форми „Р" від 19.08.2013 року №0000122202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 13650,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3412.50 грн., від 19.08.2013 року №0000132202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 13000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3250,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від від 19.08.2013 року №0000122202, №0000132202.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як свідчать письмові докази, висновки відповідача про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю прядильно-нитяне підприємство «ХАРЬКОВНИТЬ» податкового законодавства базуються на акті ДПІ у Оболонському районі м.Харкова від 10.04.2013 року №397/22.2-10/35585752 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «НВФ «Електросервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року, яким встановлена нереальність здійснення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит та витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та витрати.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Висновки податкового органу щодо неможливості здійснення спірних господарських операцій та здійсненням позивачем останніх з метою штучного формування податкового кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки дана обставина спростовується наступними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «НФВ «Електросервіс» (постачальник) на підставі договору поставки від 01.07.2012 року б/н. Відповідно до договору, постачальник зобов'язується поставити покупцю товар в обумовленому цим договором порядку, асортименті та за цінами, що зазначені у виставлених видаткових накладних, рахунку-фактури до договору, а покупець - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. Пунктом 2 передбачено здійснення поставки на умовах усної або письмової заяви покупця з вказанням асортименту та кількості товару на склад покупця.

На виконання умов договору ТОВ ПНТ «Харьковнить» прийняв ТМЦ, зокрема, трансформатор, профнастил, стрічка капронова, труба, редуктор, електродвигун, світильник тощо, сплативши його вартість, що підтверджується платіжним дорученням від 19.10.2012 року №184 та відомістю по рахунку за серпень 2012 року, а ТОВ «НВФ «Електросервіс» виписало податкові накладні та видаткові накладні, що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним товарів за вказаним договором.

Транспортування товару здійснено за товаро-транспортними накладними (а.с. 190-194), з яких вбачається, що придбаний товар поставлений постачальником на адресу позивача - Харківська область, Дергачівський район, с. Мала Данилівка, вул. Гагаріна,24. Згідно договору оренди приміщення та акту прийому-передачі приміщення від 01.01.2011 року №12, будівля за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с.Мала Данилівка, вул.Гагаріна,24 знаходиться у користуванні ТОВ ПНП «Харьковнить» (а.с. 66-69).

Позивачем на підтвердження факту здійснення господарської операції надано до матеріалів справи докази оприбуткування придбаного товару у бухгалтерському обліку позивача - карти обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів, оборотно-сальдові відомості по рахунку. Також позивачем надано на підтвердження здійснення оплати за придбаний ТМЦ платіжне доручення від 19.010.2012р. №184 (а.с.79-86).

Сума ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «НВФ «Електросервіс» включена до складу податкового кредиту та відображена в декларації з податку на додану вартість за серпень 2012р., поданої до податкового органу.

В подальшому частина придбаних у ТОВ «НВФ «Електросервіс» ТМЦ була реалізована позивачем іншим контрагентам-покупцям, що підтверджується копіями договорів поставки, укладених позивачем з ТОВ «Будмен Інтер» від 16.12.2010 року №16-12/674 та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 10.08.2012 року №28554, копіями видаткових накладних (а.с.155-176).

Частина придбаних у ТОВ «НВФ «Електросервіс» ТМЦ була використана позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується актом списання (а.с.184-185) та актом ввода в експлуатацію (а.с.186).

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації від 01.11.2011р. №1379, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Факт реєстрації контрагенту позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача податкових накладних було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 18 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагенту позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем ст.185, 187, 188, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «НВФ «Електросервіс».

Перевіряючи доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого, виходячи з позиції податкового органу, до складу валових витрат за три квартали 2012 року (3 квартал) безпідставно віднесено суми за непідтвердженими фактами здійснених операцій по придбанню товару у ТОВ «НВФ «Електросервіс» в сумі 65000 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

За приписами п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом п. 138.8 ст. 138 Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування витрат обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення позивачем п.138.8 ст.138, п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України щодо зниження валових витрат за три квартали 2012 року (3 квартал) та безпідставного віднесення суми за непідтвердженими фактами здійснених операцій по придбанню товару у ТОВ «НВФ «Електросервіс» в сумі 65000 грн, що підтверджується відповідними первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на акт ДПІ у Оболонському районі м.Харкова від 10.04.2013 року №397/22.2-10/35585752 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «НВФ «Електросервіс» (код ЄДРПОУ 35585752), як на підставу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, колегія суддів відхиляє та вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, сама по собі несплата податку контрагентами позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції чи порушення правил ведення господарської діяльності контрагентів відповідача не впливають на податковий кредит та витрати позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність та факт придбання товарів, які призначені для використання у господарській діяльності ТОВ ПНТ «Харьковнить».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про реальність здійснення господарських операцій між ТОВ ПНП «Харьковнить» та ТОВ «НВФ «Електросервіс» та правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, що виписані контрагентом ТОВ «НВФ «Електросервіс», а також правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ «НВФ «Електросервіс» ТМЦ.

Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги висновки почеркознавчої експертизи від 19.04.2013 року в рамках досудового розслідування від 15.04.2013 року, з огляду на відсутність вироку суду, який набрав законної сили щодо посадових осіб контрагента позивача.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень від 19.08.2013 року №0000122202, №0000132202.

З урахуванням викладеного, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12566/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бегунц А.О.Судді Бенедик А.П. Калиновський В.А.