Ухвала суду № 37545676, 04.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2014 рокусправа № 804/13777/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОПНЕР»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

Голоного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2013 року № 0002921504 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 173127,77 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 905 грн. 73 коп.

На обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що воно з Дніпропетровською міською радою, відповідно до вимог чинного законодавства, уклало договори оренди земельних ділянок, якими була визначена сума орендної плати. Зміни до договору оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю сторони не вносили. За таких обставин податковий орган неправомірно визначив податкове зобов'язання з орендної плати.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позивач та Дніпропетровська міська рада не вносили змін до договору оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю. Зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду розміру орендної плати шляхом внесення змін до договору оренди його учасниками.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, апеляційний адміністративний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, виходить із того, що ні Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535-XII), ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря перераховувати оренду плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати. Тобто орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).

Згідно зі статтею другою Закону № 2535-ХІІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-ХІV та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону № 2535-ХІІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки. Частиною четвертою статті 21 Закону № 161-ХІV річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від 26 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2009 року між Товариством та Дніпропетровською міською радою були укладені договори оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що розташована у м. Дніпропетровськ, вул. Гопнер,6. Пунктом 4.1 зазначених договорів передбачено, що розмір річної орендної плати встановлюється в грошовій формі у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України «Про оренду землі». Щорічний розрахунок орендної плати та сплата орендної плати здійснюється орендарем відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

Відповідно до статті 21 Закону № 161-XIV та статті 8 Закону № 2535-ХІІ передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Разом із тим, статтею 30 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Разом із тим слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» була наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до статей 12, 80, 83 ЗК, статті 21 Закону № 161-ХІV, статті 30 Закону № 2535-ХІІ наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком про те, що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № З09-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної палати та, відповідно, донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

За таких обставин, судом першої інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається, отже, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров