Ухвала суду № 37544750, 04.03.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Махаринець Д.Є.

Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.

УХВАЛА

іменем України

"04" березня 2014 р. Справа № 817/1672/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Моніча Б.С.

Хаюка С.М.,

при секретарі Степанській А.В. ,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "03" жовтня 2013 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Компанія СДК" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення - рішення від 12.11.2012 р. № 0005162342 та № 0005172342.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно завищення податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях та їх нікчемності із контрагентами є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 року №0005162342 та №0005172342.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що висновки відповідача про безпідставність формування ПП «Компанія СДК» податкового кредиту та валових витрат не є обґрунтованими, послідовними та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком, виходячи з наступного.

Встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Компанія СДК» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р., за результатами складено акт від 26.10.2012 р. № 24/16-40/31021015.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0005172342, яким згідно встановлених порушень п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ПП «Компанія СДК» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54 862,00 грн. (в тому числі: 43 889,00 грн. - за основним платежем, 10 973,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

- № 0005162342, яким згідно встановлених порушень п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п. 5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, п.п. 14.1.27 п.14.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ПП «Компанія СДК» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 131 147,00 грн. (в тому числі: 113 837,00 грн. - за основним платежем, 17310,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для винесення оскаржуваних рішень слугувало покликання контролюючого органу на висновки про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських, торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ у контрагента позивача.

Колегія суддів вважає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом вірно зазначено, відповідно до діючого законодавства, що діяло на момент здійснення господарських операцій, необхідною умовою для формування платником валових витрат та податкового кредиту є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, необхідною умовою є підтвердження валових витрат первинними документами, що за змістом відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкового кредиту наявність податкової накладної, що відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи , ПП "Компанія СДК" в період з 01.10.2009 р. по 31.03.2010 р. придбавала у ТОВ "ЕЛІС ІНВЕСТ", ТОВ "Бриз Груп", ТОВ "ЛОУ КОНСАЛТ", ТОВ "Агентство ВІАСАТ" послуги, які в подальшому використовувала у своїй господарській діяльності..

Судом першої інстанції з врахуванням положень п. п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, актів прийому - передачі робіт, податкових накладних.

Відповідно до матеріалів перевірки оплата отриманих послуг здійснювалась шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунки постачальників.

Судом вірно зазначено, що представлені позивачем докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій з ТОВ «ЕЛІС ІНВЕСТ», ТОВ «Бриз Груп», ТОВ «ЛОУ КОНСАЛТ», ТОВ «Агентство ВІАСАТ» та ФОП, оскільки є прямими, а не опосередкованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду , що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту.

Безпідставними є твердження відповідача щодо анулювання у контрагентів позивача свідоцтв платників ПДВ, оскільки такі були анульовані 23.11.2010 р. по ТОВ «ЕЛІС ІНВЕСТ», 09.06.2011 р. по ТОВ «Бриз Груп», 04.11.2011 р. ТОВ «Агентство ВІАСАТ», 06.01.2012 р. ТОВ «ЛОУ КОНСАЛТ», тобто в період, коли жодних операцій між позивачем та вказаними юридичними особами не відбувалось.

Отже, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

За таких обставин, відсутні відомості, що позивач був обізнаний щодо недобросовісності його контрагентів.

Крім того, відсутність у контрагентів позивача об'єктивної можливості для надання необхідних послуг в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу не може бути належним свідченням безтоварності господарських операцій з поставки цих робіт. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкова інспекція не зазначила, які саме матеріальні ресурси є необхідними для виконання зазначених робіт, та не довела неможливості контрагентами залучити необхідні матеріальні ресурси в рамках виконання розглядуваного правочину.

Також, колегія суддів зазначає, що такі факти, як підписання первинних документів невстановленими особами самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Зазначені обставини є свідченням порушень, допущених постачальником платника, як третьою особою.

Платник не має можливості встановити автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні акти прийому - передачі робіт від імені контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також доказів того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо позивачу, податковою інспекцією не представлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати по операціях з його контрагентами, правомірно визначивши оподаткований прибуток відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував Законодавство, яке регулює ці правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду без змін.

За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, а висновок суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "03" жовтня 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) І.Ф.Бондарчук

судді: (підпис) Б.С. Моніч

(підпис) С.М.Хаюк

З оригіналом згідно: суддя _______ І.Ф.Бондарчук

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Приватне підприємство "Компанія СДК" вул.Курчатова,18-А,м.Рівне,33018

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби вул.Відінська , 8,м.Рівне,33023