Ухвала суду № 37543440, 20.12.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

22-ц/775/10383/2013

242/3923/13-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Лоленко А.В., суддів Солодовник О.Ф., Груіцької Л.О.,

при секретарі Папоян К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволений : на його користь з ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти в сумі 124000 грн та понесені судові витрати в сумі 1240 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено вимоги матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено наступне. Згідно з договором позики від 28 жовтня 2011 року відповідач отримав від позивача 134000 грн (а.с.71). 31 липня 2013 року позивач направив відповідачу претензію-вимогу про погашення залишку боргу в сумі 124000 грн (а.с.72), яку відповідач отримав 31 липня 2013 року (а.с.73). Сума боргу в розмірі124000 грн повернута позивачу відповідачем не була.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

На підставі ст. 1046, ч.ч.1, 2 ст.1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

З виданої 28 жовтня 2011 року відповідачем позивачу розписки вбачається, що відповідач винен позивачу суму 134000 грн, борг зобов'язався повернути (а.с.6). Тому апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що з вказаної розписки неможливо встановити дату укладення договору позики, строк повернення та факт передачі грошей.

Таки чином у розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається,та особистий підпис позичальника.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України. Доводи апеляційної скарги в цій частині необгрунтовані.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Тому апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності на вищевказаній розписці підпису позивача.

Відповідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2013 року позивач направив відповідачу претензію-вимогу про погашення залишку боргу в сумі 124000 грн (а.с.72), яку відповідач отримав 31 липня 2013 року (а.с.73). Тому апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині.

Згідно з ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

На підставі ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Якщо відповідач посилається на безгрошовість договору, то згідно зі ст. 1051 ЦК України він має право оспорити договір позики із цих підстав, однак він, по-перше, такого позову не пред'являв, по-друге ніяких доказів на підтвердження цієї обставини суду не надав. Доводи апеляційної скарги в цій частині неспроможні.

Позичальник свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеної розписки.

Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення суми боргу за договором позики.

При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.

У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий :

Судді: