Рішення № 37542723, 07.03.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4640/13-ц Провадження № 22-ц/772/876/2014Головуючий в суді першої інстанції:Шевчук Л. П.Категорія: 30 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення сум сплаченої тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, -

встановила:

У вересні 2013 року Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач повинен був сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі ? частини від усіх видів заробітку відповідно до рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 вересня 2006 року.

ОСОБА_3 аліменти не отримувала, оскільки відповідач ухилявся від їх сплати. 30 грудня 2009 року ОСОБА_3 звернулась до позивача за призначенням тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, і їй була призначена та виплачена така допомога в період з 01 січня по 30 червня 2010 року.

У січні 2014 року позивач збільшив позовні вимоги, мотивуючи їх тим, що 29 серпня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до позивача за призначенням тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, і їй була призначена та виплачувалася така допомога в період з серпня 2012 року по грудень 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від повернення коштів, позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за період з 01 січня по 30 червня 2010 року в сумі 1 600, 88 грн. та за період з серпня 2012 по грудень 2013 року в сумі 6 120, 90 грн., а всього 7 721, 78 грн., що були виплачені з Державного бюджету України у вигляді тимчасової державної допомоги.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації кошти в сумі 6 120, 90 грн., що були виплачені з Державного бюджету України у вигляді тимчасової державної допомоги за період з серпня 2012 року по грудень 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 229, 40 грн.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача Козак Н.П. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач виплатив ОСОБА_3 тимчасову державну допомогу в період з серпня 2012 року по грудень 2013 року, оскільки відповідач ухилявся від сплати аліментів, а тому виплачені кошти в сумі 6 120, 90 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_2 у примусовому порядку.

Разом із тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 1 600, 88 грн., які були виплачені ОСОБА_3 як тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів через сплив строку позовної давності.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не можна.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з'ясував всі обставини справи та не дав належну оцінку зібраним у справі доказам, а тому дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення коштів за період з 01 січня по 30 червня 2010 року, через сплив строку позовної давності.

Установлено, що згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 вересня 2006 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 16 серпня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.5).

З довідок, виданих відділом державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції Вінницької області від 25 грудня 2009 року, 29 серпня 2012 року, 25 лютого, 19 серпня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 не отримувала аліментів на утримання дитини від відповідача ОСОБА_2 в період з 01 червня по 25 грудня 2009 року, з 01 лютого 2012 року по 31 липня 2012 року, з 01 серпня 2012 року по 31 січня 2013 року, з 01 лютого по 31 липня 2013 року (а.с. 6, 62, 65, 67).

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, даний обов`язок є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, при чому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Відповідно до ст. 181 СК України, якщо батьки ухиляються від сплати аліментів, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 12 Постанови КМУ України № 189 від 22.02.2006 року «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме», якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган праці та соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги. Стягнуті кошти зараховуються до Державного бюджету.

Так, згідно бази даних Пенсійного фонду України у Вінницькому районі ОСОБА_2 у 2012 році призначено пенсію.

Відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, з пенсії можуть бути утримані аліменти.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, що позивачем 02 січня 2013 року ОСОБА_2 було направлено повідомлення про повернення коштів в сумі 1 600, 88 грн., оскільки було встановлено, що він може утримувати свою дитину.

Тобто, право вимоги у позивача виникло з моменту, коли відповідач отримав право на пенсію і про це стало відомо позивачу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду із зазначеними вимогами позивачем не пропущений.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, вказавши, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів не приймає до уваги доводів відповідача про те, що протягом січня-червня 2010 року він сплачував аліменти на утримання дитини, оскільки судом першої інстанції встановлено, що право позивача було порушено, однак відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів в сумі 1 600, 88 грн. через сплив строку позовної давності.

При цьому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог через сплив строку позовної давності відповідач не оскаржував.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржувалось, а тому не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації у сумі 1 600, 88 грн. за період з січня 2010 року по червень 2010 року скасувати.

Позов Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2014 року викласти у наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації кошти в сумі 7 721, 78 грн., що були виплачені з Державного бюджету України у вигляді тимчасової державної допомоги з 01 січня по 30 червня 2010 року та з серпня 2012 року по грудень 2013 року».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 351, 20 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: