Постанова № 37540563, 06.03.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р.Справа № 916/3037/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, Л.І. Бойко (на підставі розпорядження голови суду від 07.02.2014 р. №160)

при секретарі судового засідання: І.М. Станковій

за участю представників сторін:

від позивача - В.П. Мінжирян

від відповідача - О.М. Самусєва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДІСЕЙ ЛТД"

на рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 року

у справі № 916/3037/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДІСЕЙ ЛТД"

до Ізмаїльської міської ради

про визнання недійсним рішення та договору оренди

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ОДІСЕЙ ЛТД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради про визнання недійсними:

- рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.05 р. № 917-IV в частині припинення права постійного користування ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в місті Ізмаїлі;

- договору оренди земельної ділянки від 14.02.05 р. укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД", який зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 18.05.05 р. за № 040450700046 (а.с. 2-4 т.1).

09.12.13 р. позивач у своїх останніх уточненнях до позову доповнив позовні вимоги, якими також просив визнати недійсним рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.05 р. № 917-IV в частині надання в довгострокову оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104 (а.с. 113-114 т.1).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та обов'язків постійного землекористувача, які визначені земельним законодавством.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях зазначив про безпідставність заявлених позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності (а.с. 88-92, 194-195 т.1).

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.01.14 р. (суддя - Малярчук І.А.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 27.01.14р., у позові відмовлено повністю за пропуском строку позовної давності (а.с. 164-168 т.1).

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" 04.02.14 р. звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 7-11 т. 2).

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „ОДІСЕЙ ЛТД" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 29.05.97 р. з присвоєнням ідентифікаційного коду - 250029430 (а.с. 32-35 т. 1).

27.06.97 р. між ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" (Покупець) та Колективним підприємством «Ізмаїльська спецавтобаза» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу, згідно пунктів 1.1, 1.2 якого Покупець придбав у власність майно, а саме: будівлю літ. «А» площею - 48.3 кв. м., будівлю літ. «В», яка складається з 2х поверхів (1й поверх площею - 270, 2 кв. м., 2й поверх площею - 242,1 кв.м.), яке розташоване за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104 на земельній ділянці площею - 1,29 га (а.с. 64-67 т.1).

Відповідно до п. 6.1. цього договору Ізмаїльською МБТІ проведено реєстрацію домоволодіння по вул. Шевченка, 104 на праві приватної власності 14/25 частини за позивачем.

Акт прийому - передачі вказаного майна підписаний сторонами 31.10.97 р. (а.с. 97 т.1).

Згідно свідоцтва про право власності від 09.09.99 р. №40 виданого Ізмаїльською міськрадою на підставі рішення від 01.07.99 р. №546 ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" належить 14/25 частини домоволодіння по вул. Шевченка, 104 (а.с. 69 т.1).

Рішенням виконкому Ізмаїльської міськради від 19.02.98 р. №279 надано позивачу в постійне користування земельну ділянку площею 1,29 га по вул. Шевченка, 124 (104) для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, адміністративно - побутових будівель та інших споруд (спецавтобаза); вирішено видати ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" державний акт на право постійного користування землею (а.с. 94 т.1). 25.02.98р. вказане рішення затверджено рішенням Ізмаїльської міськради №174-ХХІІ (а.с. 95 т.1).

02.04.98 р. на підставі рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25.02.98 р. №174-XXII ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД28 № 005114, яка розташована у м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, площею - 1,2868 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно - побутових будівель і інших споруд. Цей акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56. В акті є відмітка про зміни в землекористуванні, якими в постійне користування надано ще земельну ділянку площею - 0,18 га згідно рішення виконкому Ізмаїльської міськради від 16.08.01 р. №908 (а.с. 17-20, 105 т.1).

Межі вказаної земельної ділянки визначено згідно акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі від 23.10.97 р. та додатку до нього від 2004 року (14776 кв.м.), збірного плану власників землі та землекористувачів, плану меж земельної ділянки (1,2868 га), ситуаційного плану (а.с. 96, 103, 109, 104 т.1).

Стаття 92 нового Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.02 р. (чинного також на момент прийняття відповідачем рішення від 24.01.05 р. №917-ІV) на відміну від Земельного кодексу УРСР встановила можливість набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності лише підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної або комунальної власності. Стосовно тих громадян та юридичних осіб, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не могли мати їх на такому праві, відповідно до пункту 6 розділу Х Перехідних положень зазначеного Кодексу повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При вирішенні даного спору з'ясовано, що 15.10.04 р. позивачем на ім'я голови Ізмаїльської міської ради була направлена заява за №149, в якій останній під впливом державних органів просив надати в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га для експлуатації автобази в м. Ізмаїлі, вул. Шевченка, 104 (а.с. 107 т.1).

Разом з тим, відповідна заява позивача про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, необхідність подання якої передбачена ст. 142 Земельного кодексу України, не надавалась.

Рішенням Ізмаїльської міськради від 24.01.05 р. №917-IV припинено право користування ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104; надано позивачу в довгострокову оренду на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га за рахунок земель автотранспорту із земель запасу для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченка, 104 (пункти 1, 3) (а.с. 16 т.1).

14.02.05 р. між Ізмаїльською міськрадою (Орендодавець) та ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" (Орендар) на підставі вищезазначеного рішення укладено договір оренди земельної ділянки, згідно пунктів 2,3,7,13,14 якого в оренду передається земельна ділянка, цільове призначення якої - землі транспорту, загальною площею 1,4776 га, на якій знаходиться об'єкти нерухомого майна, що належать Орендарю для експлуатації спецавтобази строком на 49 років. Договір зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 18.05.05 р. за №04040700046 (а.с. 13-15 т.1).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.05 р. № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) (справа № 1-17/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п.6 Постанови ВР України "Про земельну реформу" від 18.12.90 р. № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Положення п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України та п.6 Постанови ВР України „Про земельну реформу", визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Однак, наступні зміни в земельному законодавстві стосовно уже переданих ділянок в постійне користування зворотної сили не мають і ст. 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 року до його переоформлення.

Як встановлено судом позивач із заявою про заміну акту на право постійного користування землею не звертався.

Статтею 141 Земельного Кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема такими є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Пунктами 1, 3, 4 ст. 142 вказаного Кодексу встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції заява позивача про надання в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га, не є тотожною із заявою про добровільну відмову від неї в розумінні ст.142 Земельного кодексу України. Інших доказів припинення права користування спірною земельною ділянкою матеріали справи не містять.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин покладено на Ізмаїльську міську раду.

Тобто, за відсутності визначених ст. 141 ЗК України обставин, відповідне рішення органу місцевого самоврядування є таким, що не відповідає вимогам закону, а саме ст. 143 цього Кодексу, якою передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється виключно у судовому порядку за підставам, які визначені у законі.

Статтею 125 цього Кодексу визначено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та державної реєстрації.

Отже, у позивача, який у встановленому законом порядку отримав державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою таке право не припинялося, а передавати в оренду можна лише вільні земельні ділянки, а відтак Ізмаїльська міська рада неправомірно передала її в оренду, чим порушила права ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" як землекористувача.

Частинами 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже було зазначено позивач звернувся до відповідача щодо укладення

договору оренди під тиском відповідних обставин, які не відповідали його внутрішній волі, тому посилання відповідача на зовнішній вираз волі позивача щодо права оренди є безпідставним.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 ст. 216 цього Кодексу передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 236 вказаного Кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про неправомірність пунктів 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.05 р.

№ 917-IV стосовно припинення права постійного користування позивачем спірною земельною ділянкою та передачею її в довгострокову оренду у зв'язку з чим укладений договір оренди на підставі цього рішення також є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.08.10 р. у справі №20/207-09-5556.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що різниця у площі спірної земельної ділянки, яка у державному акті складає - 1,4668 га (1,2868 га + 0,18 га), а у договорі оренди - 1,4776 га обґрунтована тим, що на момент укладання договору було здійснено геодезичну зйомку, яка є більш точною, а тому різниця у 0,0108 га не суттєва і не може свідчити про різні земельні ділянки. Також судом першої інстанції встановлено незмінність місця розташування цієї земельної ділянки, оскільки рішення виконкому Ізмаїльської на підставі яких видано державний акт на право користування спірною земельною ділянкою містили визначення адреси як такої, що розташована по вул. Шевченка, 124/104.

Щодо строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає слідуюче.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст. 261 вказаного Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Під речовим правом слід розуміти право, що забезпечує задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться в сфері його господарського панування.

Саме таким речовим правом є постійне користування спірною земельною ділянкою позивачем.

Інститут постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.11 р. (який набрав чинності з 15.01.12 р.) з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, остання має право звернутися до суду протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто, у даному випадку ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" з відповідним позовом може звернутися до суду до 15.01.15 р. включно, а відтак строк позовної давності на звернення до суду з даними позовними вимогами взагалі не сплив.

Наведене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до прийняття неправильного рішення, яке підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДІСЕЙ ЛТД" задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за апеляційний перегляд покладається на відповідача.

Крім того, слід зазначити, що при зверненні до місцевого господарського суду із позовом з двома позовними вимогами немайнового характеру ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" всупереч пункту 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» сплатило тільки 1147 грн., тобто як за одну позовну вимогу, тому в резолютивній частині оскаржуваного рішення з позивача до Держбюджету України було стягнуто ще 1147 грн. (за другу позовну вимогу), однак оскільки оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, то вказану недоплачену суму судового збору (1147 грн.) слід стягнути до Держбюджету України з відповідача, згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 99, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. у справі № 916/3037/13 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними пункти 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 р. № 917-IV в частині припинення ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" права користування земельною ділянкою площею 1,4776 га по вул. Шевченка, 104,

в м. Ізмаїлі та її передачі в довгострокову оренду ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД" терміном на 49 років.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладений між Ізмаїльською міською радою та ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД", зареєстрований в Одеській регіональній філії «Центр ДЗК» 18.05.2005 р. за №040450700046 з моменту укладення.

Стягнути з Ізмаїльської міської ради на користь ТОВ „ОДІСЕЙ ЛТД"

2365 грн. судового збору, у т.ч. за апеляційний перегляд.

Стягнути з Ізмаїльської міської ради на користь Держбюджету України судовий збір в сумі 1147,00 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 11.03.2014 р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.І. Бойко