Рішення № 37540478, 11.03.2014, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

"11" березня 2014 р. Справа № 927/200/14

Позивач: ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Відповідач: Публічне акціонерне товариство

"Будівельна компанія "Домобудівник",

вул. Щорса 59-а, м. Чернігів, 14011

Предмет спору: про стягнення 8173,44 грн.

Суддя Белов С.В.

Представники сторін:

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: не з'явився.

ОСОБА_1 подано позов до Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" про стягнення 8173,44 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачем надано власне письмове підтвердження того, що в провадженні суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, не має справи між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору.

В судовому засіданні 11 березня 2014 року позивач виклав позовні вимоги та надав суду копію судового наказу Новозаводського районного суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив наступне.

Клопотання про залучення документів до матеріалів справи, підлягає задоволенню, відповідно до ст. 22 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 05 листопада 2013 року порушено провадження у справі № 927/1361/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Будівельної Компанії "Домобудівник".

У відповідності до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.

01 серпня 2000 року позивача було прийнято на посаду бухгалтера Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник". 31 жовтня 2013 року позивача звільнено з займаної посади Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" за п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В обґрунтування суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8173,44 грн. позивачем надано розрахунок середнього заробітку наведений в позовній заяві та довідку відповідача, у відповідності до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 113,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.1999 року, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав. Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012р. № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Вказане Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України.

05 листопада 2013 року Новозаводським районним судом міста Чернігова видано судовий наказ щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Домобудівник" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 5678,52 грн. Копію зазначеного судового наказу позивач надала господарському суду в судовому засіданні 11 березня 2014 року.

Статтею 234 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 Кодексу Законів про працю України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Проте, позивач не надав суду ні заяви про поновлення пропущеного строку, ні доказів наявності поважних причин пропущення позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене вище, заслуговують на увагу приписи щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу Законів про працю України, якою встановлено трьохмісячний строк для звернення до суду про вирішення трудового спору.

Виходячи з поданих до суду документів, суд доходить висновку про те, що моментом, з якого має відраховуватись строк на звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є момент звернення позивача (ОСОБА_1) з позовною заявою до Новозаводського районного суду міста Чернігова щодо стягнення заробітної плати, оскільки саме з цього моменту позивачу стало відомо про порушення його права на одержання середнього заробітку. Як було зазначено вище, судовий наказ Новозаводським районним судом міста Чернігова було видано 05 листопада 2013 року.

З огляду на викладене вище, звернення до суду позивачем здійснено з пропуском тримісячного терміну від моменту, коли вона дізналась про порушення свого права.

На підставі викладеного вище, враховуючи пропуск позивачем тримісячного терміну звернення до суду, суд приходить висновку про відмову у позовних вимог позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 117, 234 Кодексу Законів про працю України, ст. ст. 22, 33, 34, 82- 85 ГПК України, ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя Белов С.В.