Ухвала суду № 37538653, 05.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

05 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4569/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джем» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2013 року №0005652208,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джем» (далі - позивач, ТОВ «Джем») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ) з вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 23.10.2013 року №0005652208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21 550,00 грн. (основний платіж - 17 240,00 грн., штрафні санкції - 4 310,00 грн.).

Позивач посилався на безпідставність висновку контролюючого органу про безтоварність господарських операцій з контрагентом-постачальником автотранспортних послуг Приватним підприємством «Літейний двір».

Відповідач заявлені вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову вказуючи на правомірність дій ДПІ при проведенні перевірки позивача та законність прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким суб'єкту господарювання визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку з безтоварністю господарських операцій з постачальником автотранспортних послуг - ПП «Літейний двір».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.10.2013 року №0005652208.

Не погодившись з таким рішенням ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області звернулась з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ «Джем» повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що в період з 30.09.2013 року по 04.10.2013 року ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДЖЕМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану за вересень 2012 року по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 року №248/1403-22-08/32754877.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено правопорушення суб'єктом господарювання п. 185.1 ст. 185. п. 188 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3, 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 17240грн. за вересень 2012 року; не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом-постачальником ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» за період 2012 року на загальну суму ПДВ 153355,87 грн. та контрагентом-покупцем ДП «САНТРЕЙД» за період вересень 2012 року на загальну суму ПДВ 143813,48 грн..

На основі встановлених в ході перевірки обставин відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005652208 від 23.10.13року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21550,00грн. (основний платіж - 17240,00грн., штрафні санкції - 4310,00грн.).

Наведене рішення суб'єкта владних повноважень оскаржено до суду. З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Щодо правозастосування.

Відповідно до вимог ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Підпункт 14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 ПК України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів (послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для формування платником податків витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Дані правові норми визначають, що до складу витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу втрат та податкового кредиту з ПДВ не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

Судова колегія встановила, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (в частині, що є предметом судового оскарження) слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» (контрагент-постачальник послуг).

При цьому, про реальність виконання господарських операцій свідчать фактичні дані, що містяться в документах наданих позивачем (податкових накладних, актах виконаних робіт та ін.), які оформлені згідно приписів ст.2, 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п.2, п. 2.4, п.2.15, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88). На момент видачі податкових накладних постачальник послуг був зареєстрований платником ПДВ та декларував податкові забов'язання, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, набувач послуг мав правові підстави включити суму ПДВ по таких податкових накладних в формування податкового кредиту. Видані позивачеві безпосереднім контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування витрат та податкового кредиту по ПДВ по реальним господарським операціям, які використані підприємством в господарській діяльності.

Так, 01.09.2012 року між позивачем та ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» укладено договір за №50 про надання транспортних послуг. На виконання п.4.1 умов договору №50 за результатами наданих ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» транспортних послуг 25.09.2012 року сторонами по угоді складено акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000026, №ОУ-0000027.

Надання транспортних послуг за вказаною угодою також підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН), які надані позивачем: ТТН №084994 від 04.09.2012; ТТН № 220228 від 01.09.2012; ТТН № 084979 від 01.09.2012; ТТН № 057074 від 01.09.2012; ТТН № 067482 від 04.09.2012; ТТН № 190286 від 01.09.2012

25.09.2012 року ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» видано ТОВ «ДЖЕМ» податкові накладні №1026 та №1027 на загальну суму 103 440,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17240,00 грн.)

27.09.2012 року ТОВ «ДЖЕМ» було сплачено ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» за надані послуги 103 440,00грн. (в т.ч. ПДВ 17240,00грн.), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №265 від 27.09.2012 року.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з ПДВ та реальності наданих послуг позивачем надані податкові накладні від 25.09.2012 року №1026 та №1027, акти виконаних робіт (транспортних послуг), платіжний документ.

Як вбачається з акта перевірки, висновок про безтоварність автотранспортних послуг зроблено контролюючим органом на підставі припущень про незнаходження контрагента за місцем реєстрації та інформації про те, що контрагент (ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР») мав відносини з недобросовісними суб'єктами господарювання.

При цьому, відповідачем не надано детального аналізу продукції (в тому числі її кількості, видових та якісних показників), яка могла б бути поставлена цими (недобросовісними) підприємствами на адресу ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності (послуги) в завершенні цього ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві.

Судження апелянта про те, що безпосередній контрагент позивача - ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» мав правовідносини з недобросовісними суб'єктами господарювання, в даному випадку не має правового значення, оскільки предметом господарських операцій між позивачем та ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» були транспортні послуги «власного виробництва», а тому застосування схеми відслідкування господарських операцій по ланцюгам постачання товарно-матеріальних цінностей взагалі не може бути застосована до правовідносин, що є предметом судового дослідження, оскільки ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» є першим реалізатором своїх послуг стосовно позивача. А тому, позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР» за юридичною адресою не є підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Тим більше, що вказаний факт встановлений контролюючим органом в грудні 2012 року, а господарські операції, що є предметом судового дослідження, виконані в вересні 2012 року ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР», яке в цей період декларувало податкові зобов'язання.

Зазначення про наявність, на думку контролюючого органу, дефектів при заповнені перевізником товарно-транспортних накладних (відсутність номеру посвідчення водія) також не може бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки типова форма товарно-транспортної накладної, затверджена Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», не передбачає зазначення номера посвідчення водія.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки апелянтом, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені з боку позивача діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність господарських операцій, вчинених між позивачем та ПП «ЛІТЕЙНИЙ ДВІР», є бездоказовими.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 07.03.2014 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький