Рішення № 37536334, 05.03.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15415/13-ц

Провадження № 2/755/1634/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Галагана В.І.,

при секретарі Дмитрієвій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 81 825,00 грн., пеню за порушення умов договору позики у розмірі 7 118,77 грн., моральну шкоду у розмірі 8 182,50 грн., суму витрат на отримання правової допомоги у розмірі 4 000,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 12.03.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики б/н, згідно умов якого позивачем надано у борг відповідачу грошові кошти в сумі 81 825,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути позику не пізніше 31.03.2013 року, що також підтверджується письмовою розпискою відповідача від 12.03.2013 року до Договору позики б/н від 12.03.2013 року. Однак, в порушення договірних зобов'язань та на неодноразові звернення позивача відповідач у визначений договором строк борг позивачу не повернув, що є підставою звернення позивача з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, з урахуванням пені за порушення виконання зобов'язань та моральної шкоди, передбаченої п. 3 розписки від 12.03.2013 року, що є предметом позовних вимог.

18.02.2014 року представником позивача ОСОБА_3 до суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню, розраховану станом на 18.02.2014 року, у розмірі 26 429,47 грн., в іншій частині позовні вимоги залишено без змін. (а.с.с 73-74)

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить провести розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засіданні не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов?язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За вимог ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 12 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики б/н, відповідно до п.п. 1.1, 4.1 якого ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 81 825,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути позику в повному обсязі не пізніше 31.03.2013 року.

Відповідно до п. 5.1 Договору, у випадку несвоєчасного повернення позики позичальник виплачує позикодавцеві пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочки. (а.с. 45)

Згідно розписки від 12.03.2013 року ОСОБА_2 підтвердив отримання за Договором позики від 12.03.2013 року від позикодавця грошових коштів у розмірі 81 825,00 грн., які зобов'язався повернути у повному обсязі до 31.03.2013 року.

Відповідно до п. 3 Розписки, у випадку неповернення позики чи його частини у строк, зазначений в п. 2 розписки, позичальник зобов'язався виплатити позичальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, а також компенсувати позичальнику моральну шкоду, завдану несвоєчасним погашенням заборгованості із розрахунку 10% від суми несвоєчасно повернених грошових коштів.(а.с. 46)

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно положення ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей.

Правила статті 625 Цивільного кодексу України розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі. Частина 1 коментованої статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 Цивільного кодексу України). Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені коментованою статтею.

В порядку ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як убачається з матеріалів справи, на час звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем не виконано взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти позивачу не повернуо, .

Таким чином, ураховуючи порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором позики б/н від 12.03.2013 року, суд визнає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики в сумі 81 825,00 грн., а також пені за невиконання зобов'язання, що передбачена п. 5.1 Договору та п. 3 Розписки, яка є невід'ємною частиною Договору, у розмірі 26 429,47 грн., що становить 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, розрахованої станом на 18.02.2014 року.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства та роз'яснень, що містяться в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди в судовому засіданні має бути з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту немайнових прав, які є абсолютними, невідчужуваними і не можуть бути предметом зобов'язання.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених статтями 280, 611, 1167, 1168 Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Отже порушенням договірних зобов'язань безпосередньо особисті немайнові права не зачіпаються.

Однак, не зважаючи на договірні правовідносини, що склалися між сторонами в розрізі даного спору, Договором позики передбачено відшкодування моральної шкоди, тому дана правова норма поширюється на випадки, коли моральна шкода завдається порушенням зобов'язання.

З урахуванням вимог позивача в частині стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди, яка завдана позивачу невиконанням зобов'язання за Договором позики від 12.03.2013 року, та пов'язана з розладом нормального життя позивача, нервової напруги, переживаннями щодо втрати власних грошових коштів, та порушення його права щодо користування останніми, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відповідачем має бути відшкодовано на користь позивача моральна шкода у розмірі 8 182,50 грн., сплата відповідачем якої за порушення договірних зобов'язань передбачена п. 3 Розписки, що є невід'ємною частиною Договору позики від 12.02.2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до частини першої ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних, і порядок їх компенсації за рахунок держави», затверджено Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, відповідно до яких в цивільних справах граничний розмір компенсаційних витрат, пов'язаних з правовою допомогою сторін, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи.

Склад та розмір, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з тим, перевіривши дотримання вимог, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних, і порядок їх компенсації за рахунок держави», та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн., оскільки позивачем не надано доказів понесення ним витрат на правову допомогу у зазначеній позивачем сумі, надану позивачу саме у розгляді даного спору, та не надано акту прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання юридичної допомоги в тій частині, яка стосується його виконання, пов'язаного з розглядом в суді даного спору, тому суд критично оцінює виконання сторонами умов договору про надання юридичної допомоги № 13/05/13-1 від 13.05.2013 року, її оплати, та вимоги позивача в цій частині суд визнає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення в повному обсязі.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики підлягає до часткового задоволенню, а саме, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає відшкодуванню заборгованість за договором позики з урахуванням пені та моральної шкоди на загальну суму 116 436,97 грн.

Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує до стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 1 197,24 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 526, 530, 536, 625, 626, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 15, 57, 58, 61, 88, 174, 208-209, 212-215, 232, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, суму боргу за договором позики в розмірі 81 825,00 грн., пеню у розмірі 26 429,47 грн., моральну шкоду у розмірі 8 182,50 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 197,24 грн., а всього загальною сумою 117 634 (сто сімнадцять тисяч шістсот тридцять чотири) гривні 21 копійку.

В решті частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: